10/1 Італія після Першої світової війни. Після і світової війни Італія переживала економічну кризу, що позначилася інфляцією, безробіттям, злиднями.

В таких умовах зародився і здобув популярність фашистський рух. Фашистським дуче (вождем) став амбітний політик та непримиренний противник демократії Беніто Муссоліні. Домагаючись влади він оголосив мобілізацію фашистів і організував похід на Рим своїх активістів - «чорних сорочок». Уряд прийняв рішення про відставку, а король Італії 29 жовтня 1922 р. призначив Муссоліні прем’єр-міністром. Протягом 1926 р. фашисти розпустили політичні партії, ліквідували свободу слова, ліквідували опозицію. Основні напрямки політики Муссоліні:

• створення корпоративної системи, що об’єднували власників підприємств з їх найманими працівниками і використовувалися як інструмент державного регулювання економіки;

• осушення боліт і роздача цих земель бідним селянам;

• війна проти сицилійської мафії;

• агресивні акції проти інших країн з метою створення Італійської імперії і перетворення Середземного моря на Маре нострум (наше море);

• союзницькі стосунки з нацистською Німеччиною.

Таким чином в Італії створювалася тоталітарна фашистська держава,. Життя в ній будувалося за принципом: «Все в державі, все для держави і нічого поза державою».

10/2 Фашизм . Фашизм – це політична ідеологія та практика, що проповідує шовінізм і ненависть до демократії. Філософську основу фашистської теорії склали вчення французького дипломата Жана Гобіно і німецького мислителя Фрідріха Ніцше. Перший з них доводив про нерівність людських рас і вважав необхідним зберігати расову чистоту. Другий оприлюднив теорію «надлюдини», котра має право нав’язувати свою волю слабкодухій більшості. Головні ознаки фашизму:

• пропаганда шовінізму і міжнаціональної ворожнечі;

• ненависть до демократії;

• культ вождя;

• організоване насильство.

Фашизм виник після І світової війни в умовах політичної і соціально-економічної кризи, коли демократичні форми управління виявилися не ефективними. Найбільш агресивною формою фашизму став нацизм. Вождь німецького нацизму Адольф Гітлер доповнив фашистську теорію ідеями антисемітизму і експансіонізму.

11/1 Утворення СРСР. Після громадянської війни на території колишньої Російської імперії утворилися радянські республіки. Їх об’єднувало спільне керівництво у вигляді Центрального Комітету більшовицької партії.

Визнавши такий рівень стосунків недостатнім, вождь більшовиків Володимир Ленін розробив план утворення єдиної держави. За його пропозицією радянські республіки об’єднувалися як рівноправні політичні суб’єкти і зберігали можливість вільного виходу із майбутнього союзу. Відтак 30 грудня 1922 р. була проголошена Декларація про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік. До складу СРСР увійшли:

• Російська Федерація;

• Закавказька Федерація;

• Радянська Україна;

• Радянська Білорусія;

Конституція СРСР була прийнята в 1924 р. Всупереч ленінському принципу рівноправності союзних республік управління зовнішньою політикою, армією, транспортом, зв’язком Конституція залишала союзним (московським) органам влади.

Таким чином СРСР створювався як комуністична централізована держава.

11/2 Доба НЕПу в СРСР Більшовики перемогли в громадянській війні, але привели країну до спустошення і голоду. Врахувавши це, вони з 1921 р запровадили нову економічну політику (НЕП). Її основні елементи :

• заміна продрозверстки фіксованим продподатком (тобто у селян більше не відбирали надлишки продовольства, а встановлювали їм певні норми здачі продовольства);

• відновлення вільної торгівлі і товарно-грошових стосунків;

• денаціоналізація дрібної та середньої промисловості;

• переведення державних підприємств на господарський розрахунок (їм, як і приватникам, тепер належало працювати заради прибутку).

В 1922-28 рр. такі підходи до розвитку господарства забезпечили подолання післявоєнної руїни, зростання сільськогосподарського виробництва, підйом добробуту населення.

НЕП передбачав часткове відновлення приватної власності і ринкових стосунків. Ця обставина викликала вороже ставлення адептів комунізму і зокрема нового вождя більшовиків Йосипа Сталіна. Тому з 1929 р. нову економічну політику було згорнуто.

12 «Велика депресія» в США і «новий курс» президента Рузвельта. Зростання виробництва в роки «Проспериті» зрештою перевищило попит населення. В «чорний четвер» 24 жовтня 1929 р. акції компаній знецінилися, виготовлені товари більше не розкуповувалися. Почалася економічна криза 1929-33 років, що отримала назву «Великої депресії». Її ознаки:

• скорочення виробництва;

• банкрутство підприємств і банків;

• масове безробіття;

• зубожіння населення.

За подолання кризи взявся президент США Франклін Рузвельт. Його «новий курс» передбачав державне регулювання економіки, зокрема:

- державний контроль над банківським сектором;

- «кодекси чесної конкуренції» для промисловості, що упорядковували обсяги виробництва і ціни;

- компенсації фермерам за скорочення посівних площ та поголів’я худоби;

- державну соціальну політику, в тому числі: допомогу по безробіттю, пенсії.

Таким чином державне регулювання економіки, хоча і не відразу, допомогло США вийти з кризи.

13 Велика Британія в умовах світової економічної кризи . Світова економічна криза не обминула Велику Британію і позначилася падінням виробництва, скороченням зовнішньої торгівлі, зростанням безробіття, зубожінням населення, появою депресивних районів. Найбільше потерпали галузі вуглевидобутку, металургії, суднобудування. Боротьба з кризою змусила Британію посилити політику протекціонізму . Зокрема :

• була задіяна система імперських преференцій, що передбачала найнижчі ставки мита на товари країн Британської співдружності;

• було створено Стерлінговий блок, в рамках якого торгівельні взаєморозрахунки проводилися у фунтах стерлінгів.

Таким чином попит на англійські товари почав відновлюватися. Криза у Великій Британії повільно згасала, хоча економічне зростання залишалося нестійким і не охоплювало всі галузі економіки.

14 Економічна криза і встановлення нацистської диктатури в Німеччині. «Велика депресія» в США позбавила Німеччину американських інвестицій і штовхнула в глибоку економічну кризу. Її ознаки: падіння виробництва, небачене раніше безробіття, зубожіння населення.

Зневірившись у владі, на виборах в рейхстаг німці масово проголосували за нацистів. Нацистська партія стала найбільшою парламентською партією. Відтак Адольф Гітлер, як її лідер, 30 січня 1933 р. був призначений канцлером ( главою уряду). Вночі 27 лютого 1933 р. нацисти здійснили підпал рейхстагу, а звинувачення висунули комуністам. Цією провокацією нацисти скористалися, щоб розгромити компартію та заборонити інші політичні сили.. Далі вони узурпували владу. Зокрема:

• проголосили Гітлера фюрером – тобто вождем німецького народу;

• створили систему каральних органів СА, СС і гестапо;

• розгорнули політику масового терору і антисемітизму;

• відмовилися від умов виконання Версальського договору;

• розпочали модернізацію збройних сил і військового виробництва.

Таким чином на зміну демократичній Веймарській республіці прийшов агресивний Третій рейх.

15 Франція в період економічної кризи. Економічна криза у Франції позначилась падінням виробництва, скороченням зовнішньої і внутрішньої торгівлі, банкрутством банків, розоренням селянських господарств.

В таких умовах похитнулась довіра до влади, активізувалися екстремістські і фашистські організації. «Бойові хрести» та подібні їм організації пропагували ненависть до демократії, парламенту, республіканської форми правління. 6 лютого 1934 р фашисти вийшли на вулиці Парижа і спробували захопити будівлю парламенту. Їх акція наштовхнулася на опір поліції та противників фашизму. Наслідком лютневих подій стало те, що соціалісти, радикали, комуністи об’єдналися в антифашистську коаліцію «Народного фронту» і перемогли на парламентських виборах 1936 р. Виконуючи свої передвиборчі зобов’язання «Народний фронт» :

• заборонив фашистські організації;

• запровадив 40-годинний робочий тиждень і щорічні оплачувані відпустки для найманих працівників;

За два роки свого існування «Народний фронт» спинив кризу, безробіття і усунув фашистську загрозу для Франції.

16/1 Чехословаччина в 1918-39 рр. Чехословаччина виникла мирним шляхом після розпаду Австро-Угорської імперії. До її складу увійшли землі заселені чехам, словаками, німцями,угорцями і українцями. Першим президентом Чехословацької республіки став колишній депутат австрійського парламенту, професор філософії Томаш Масарик.

Президенту і уряду вдалося створити умови для економічного зростання. Чехословаччина стала однією з десяти найбільш промислово розвинених держав тогочасного світу.

Головну проблему складали територіальні претензії Німеччини на заселену німцями Судетську область . Після приходу до влади Гітлера стосунки різко загострилися, обидві сторони почали готуватися до війни. У вересні 1938 р для мирного розв’язання Судетської проблеми було скликано Мюнхенську міжнародну конференцію. Тут керівники Великої Британії і Франції під тиском Гітлера і Муссоліні погодили рішення про передачу Судетської області Німеччині. А в березні 1939р. Німеччина вже без згоди Британії і Франції окупувала всю Чехію. Словаччина стала її сателітом, а Закарпаття всупереч волі українського населення захопила Угорщина.

Таким чином Чехословацька держава стала першою жертвою агресивної політики Гітлера.

16/ срс 5 Соціалістичне будівництво в СРСР. Своєю кінцевою метою сталінське керівництво проголосило побудову комунізму. Необхідними кроками на шляху до комунізму вважалися індустріалізація та колективізація сільського господарства.

Індустріалізація – це прискорений розвиток великого машинного виробництва. Проводилася в 1925 – 41 рр., мала на меті подолання відставання від розвинутих держав. Особливостями радянської індустріалізації, були п’ятирічні плани розвитку, форсовані темпи економічного зростання, випереджаючий розвиток важкої і оборонної промисловості. Крім того, політика індустріалізації допомогла ліквідувати приватний сектор економіки.

Колективізація –передбачала примусову ліквідацію одноосібних селянських господарств і об’єднання селян в колективних господарствах (колгоспах). оснащення їх сільськогосподарською технікою. Колгоспам відводилася роль надійних постачальників дешевого продовольства державі. Політика колективізація проводилася в 1927 – 33рр (з 1929 р – примусово).

Отже, індустріалізація і колективізація руйнували стару економічну систему. Вони були ризикованим історичним експериментом, який більшовики проводили над своїм народом і країною.

.

17/1 Японія після Першої світової війни. Японія являла собою конституційну монархію на чолі з імператором. Важливу роль в політичному житті відігравав парламент і вище військове командування. Японська економіка після І світової війни не уникнула кризових явищ, через що маси населення переживали злидні. Кращу частину японської економіки складали дзайбацу – великі промислові об’єднання. Найвідомішим з них був «Міцубісі».

Засобом для розв’язання внутрішніх проблем японська верхівка обрала експансіонізм. В липні 1927 р. прем’єр-міністр Танака надіслав імператору меморандум, де доводив необхідність загарбання Китаю, інших азіатських країн, а також неминучість збройного зіткнення із США і СРСР. Економічна криза змусила японську верхівку прискорити підготовку до війни. Зокрема:

• нарощувалося воєнне виробництво;

• зміцнювалася армія і військово-морський флот;

• пропагувалася ідея про особливу місію Японії, як визволительки народів Азії від білої раси.

Таким чином Японія стала мілітаристською, агресивною державою.