2.1 Основні системні закони, принципи і правила екології, їх загальна характеристика.

До основних системних законів екології можна віднести: принцип системної цілісності, закон сукупності (сумісного) впливу природних факторів, закон внутрішньої динамічної рівноваги та закон оптимальності. Розглянемо ці закони.

Принцип системної цілісності. Характерною особливістю екологічних систем є те, що вони складаються із двох основних підсистем, а саме живої і кісної речовини, або, конкретніше, із біоценозу і неживого навколишнього середовища, без якого він в принципі не може існувати. Отже, будь-яке угруповання живих істот і середовища їх проживання об'єднується в єдину функціональну цілісність, яка виникає на основі взаємозалежності і причинно-наслідкових зв'язків, що встановлюються між окремими компонентами екологічної системи. Обидві підсистеми -біоценоз і неживе середовище - складаються із ряду компонентів, в такій мірі самодостатніх, щоб забезпечували процеси саморегуляції і самовідтворення сукупності середовище утворюючих компонентів, які утворюють екосистему. Розміри екосистеми при цьому неможливо визначити у фізичних одиницях виміру (довжини, площі, об'єму і т.п.). вони можуть виражатися лише системним виміром, який враховує можливість здійснення процесів обміну та самоуправління.

Отже, принцип системної цілісності є системоутворюючим і дозволяє досліднику екосистем вивчати їх як щось цілісне, функціональне обумовлене і здатне проявляти свою дію в рамках певних закономірностей.

Закон сукупності (сумісного) впливу природних факторів. Формулювання цього закону просте: величина врожаю залежить не від окремого, хоча б найважливішого лімітуючого фактора (компонента), а від всієї сукупності екологічних факторів одночасно. Значення кожного окремого фактора та їх сукупності (коефіцієнтів дії) неважко визначити.

Таким чином, знання взаємозв'язків і взаємозалежностей системних законів екології дозволяють зрозуміти ряд природних механізмів, функціонування екосистем, які часто протидіють одна одному. Такі механізми формуються насамперед дією закону внутрішньої динамічної рівноваги.

Закон внутрішньої динамічної рівноваги є одним з найголовніших серед системоутворюючих законів. Саме він обумовлює феномен гомеостазу - основної характерної риси в існуванні цілісних екологічних систем. Він констатує ту закономірність, що речовина, енергія та інформація у формі енергетичної слабкої дії і динамічні якості окремих природних систем в їх ієрархії пов'язані настільки тісно, що будь-які зміни одного із цих параметрів (показників) призводять до відповідних функціонально-структурних, кількісних і якісних змін, що зберігають загальну суму речовинно-енергетичних, інформаційних і динамічних якостей систем, в яких ці зміни мають місце, або в їх ієрархії.

Отже, будь-які зміни обумовлюються певними причинами, тобто зв'язками, які пояснюються дією принципу причинності.

Закон оптимальності стверджує той факт, що будь-яка система з найбільшою ефективністю функціонує в певних просторово-часових межах. Це означає, що жодна система не може звужуватись і розширюватись до нескінченності. Фундаментальне положення теорії систем твердить: розміри систем повинні бути підпорядковані її принципам. Тому будь-яка однорідність, як завелика для системних розмірів, може бути розчленована на функціональні частини або підсистеми, які в свою чергу можуть відігравати роль системи.

Закон оптимальності в природокористуванні диктує пошук найкращих з точки зору продуктивності розмірів площ для культивованих посівів рослинних культур і оптимальних розмірів тваринницьких ферм.