Тема: Методологія та техніка проведення польових екологічних дослідів

Мета: Ознайомити з елементами проведення польового досліду та отримати практичні навички закладки і проведення польового досліду.

Завдання:

1. Визначити роль польових досліджень в структурі екологічного досліду.

2. Вивчити розміщення польового досліду.

3. Провести розбивку досліджуваної ділянки.

4. Оформити документацію та звітність по досліду.

Загальні положення.

Методологія - це система наукових принципів і засобів організації і побудови теоретичної і практичної діяльності, а також вчення про цю систему_. Методологія походить від грецького слова methodes – пізнання і logos – вчення, тобто це вчення про методи і методики досліджень про правила мислення при створенні теорії науки.

Методи дослідження – прийом або сукупність прийомів, які використовують для досягнення цілей, тобто отримання нових знань чи їх поглиблення. Методи і методики наукових досліджень перебувають в органічному взаємозв'язку, але їх справжній взаємозв'язок можна оцінити лише в багатокритеріальній ефективності, основну роль якої відіграє методологія. Особливого розвитку набули методологічні дослідження в XX столітті, наукові співтовариства як особливі структури в науці формують на багатьох рівнях дослідники з відповідним науковим фахом. Але значна заслуга в розробці методології належить Сократу, Платону, Аристотелю, Арнольду, Ласлу, Хакену, Канту, Гегелю, Архімеду, Дарвіну, Ломоносову, Пригожину, Менделєєву та іншим. Це пояснюється зокрема диференціацією й інтеграцією наукового знання_, якісними змінами, що відбулися в науці.

В наш час методологія виступає як окрема наукова дисципліна, яка вивчає технологію проведення наукових досліджень, опис і аналіз різних етапів

досліджень та систему конкретних методів і технік, що застосовуються для вирішення спеціальних дослідницьких завдань і низку інших проблем. Вона включає фундаментальні , загальнонаукові принципи, що є її основою, конкретно наукові принципи, що лежать в основі теорії тієї чи іншої дисципліни або наукової галузі, і систему конкретних методів і технік, що застосовуються для вирішення спеціальних дослідницьких завдань.

Головна мета методології – вивчення і аналіз методів, засобів, прийомів, за допомогою яких отримують нові знання в науці як на емпіричному, так і теоретичному рівнях пізнання. Методологія – це схема, план вирішення поставлених завдань наукового дослідження.

Розміщення польового досліду. Точність польового експерименту й надійність середніх за варіантами більшою мірою визначається повторюваністю досліду на території й у часі.

Збільшення числа повторних ділянок призводить до значного зменшення помилки досліду, ніж відповідне зростання площі ділянки при незмінній повторюваності. Помилка досліду сильно знижується при збільшенні повторюваності до чотирьох - шестиразової; подальше підвищення повторюваності супроводжується зменшенням помилки. Шести - восьмиразову повторюваність варто застосовувати в дослідах, які закладають на невеликих ділянках (2...10 м²) і недостатньо вирівняному ґрунті. Для одержання достовірних результатів польові досліди необхідно повторювати також у часі.

Польові досліди, як правило, розташовують на площі методом організованих повторювань, тобто ділянки з повним набором всіх варіантів схеми поєднують територіально в компактну групу - повторювання. У деяких випадках на добре вирівняних земельних ділянках досліди можна розміщувати без територіального об'єднання ділянок у повторювання. Таке розміщення називається методом неорганізованих повторювань, або повної рендомізації.

Існують два способи розміщення організованих повторювань: суцільне, коли всі повторювання об'єднані територіально, і розкидане, коли повторювання по одному або по декілька розташовані в різних частинах поля або навіть на різних полях.

Зазвичай всі повторення польового досліду розміщують на одній досліджуваній ділянці, тобто застосовують суцільне розташування їх в один, два або більше ярусів.

Розмір ділянки залежить від завдання досліду, культури, ступеня й характеру строкатості ґрунтового покриву, агротехніки, наявності знарядь і машин.

Оптимальною обліковою площею ділянки можна вважати 20…50 м². Ділянки менше 10 м² застосовують у мікропольових дослідах. Ділянки 200…300м² використовують у багаторічних дослідах з врахуванням їх наступного розщеплення або в тому випадку, якщо площа ділянки прив'язана до параметрів техніки яка використовується.

Досліджувані ділянки варто розташовувати довгою стороною в тому ж напрямку, в якому найбільше змінюється родючість ґрунту, а на схилах - вздовж них. На однакових за родючістю ділянках напрямок ділянок не має впливу на точність досліду.

Форма ділянки (відношення довжини до ширини) сильніше проявляється при співвідношенні сторін 1:10...1:15. Істотний недолік витягнутих ділянок у порівнянні із прямокутними і квадратними - їх великий периметр, що вимагає виділення значної площі для усунення крайових ефектів.

Для зручності проведення робіт (обробка ґрунту, сівба, догляд за посівами, збирання й т.д.) ширину ділянки доцільно встановлювати кратній ширині робочих захватів сільськогосподарських машин, особливо посівних і збиральних. Квадратна форма ділянок найкраща в тих випадках, де суміжні варіанти можуть сильно впливати один на одного.

Розміщення варіантів по ділянці буває стандартне, систематичне й рендомізоване (випадкове).

Стандартні методи характеризуються розташуванням стандарту (контролю) через один - два досліджуваних варіанти. Вони дуже громіздкі. При їхньому застосуванні нераціонально використовується земельна площа.

При систематичному розміщенні порядок проходження варіантів у кожному повторюванні підпорядковується певній системі. При цьому повторенні можна розташовувати в один ярус зі збереженням чергування, що заздалегідь встановлена дослідником, або в кілька ярусів.

При шаховому розміщенні порядок проходження варіантів у повтореннях різних ярусів зміщується, що забезпечує більшу строкатість досліджуваної ділянки. Щоб визначити число ділянок, на яке треба посунути розміщення варіантів у наступних ярусах, число варіантів досліду ділять на число ярусів. Так, при шести варіантах і двоярусному розташуванні повторень варіанти в другому ярусі зміщують на три номери, а при триярусному - на два номери в кожному ярусі.

Найпростіший спосіб рендомізації. Варіанти нумерують або позначають буквами, і ці позначення пишуть на однакових картках. Потім картки перемішують і виймають по одній. Варіанти в повторюванні розміщують на ділянках, визначених жеребкуванням, випадково. Для кожного повторювання проводять свою рендомізацію. Можна використати таблицю випадкових чисел, яка є технічним посібником у плануванні випадкової вибірки.

Розбивка досліджуваної ділянки. Спочатку наносять намічене розташування досліду на схематичний план, де вказують точні розміри всього досліду, повторювань, ділянок, захисних смуг, потім за цим планом розміщують дослід на полі.

Для розбивки досліду необхідні наступні інструменти й матеріали: екер для побудови прямих кутів, землемірна стрічка або 20-метрова рулетка, шнур, чотири-п'ять вішок висотою 1,5...2 м, чотири кутових стовпчики (репера), робочі кілочки діаметром 3...4 см і висотою 25...30 см для фіксації меж ділянок. Робочих кілочків потрібно приблизно на 10...12 більше подвоєного числа всіх ділянок.

Розбивку ділянки починають із виділення загального контуру досліду. Спочатку по одній з довших сторін ділянки прокладають, позначаючи вішками, пряму лінію. Відступають від межі поля 5...10 м і забивають кілочок. По лінії відміряють необхідну за планом відстань до першої ділянки й ставлять другий кілочок. У кінцевих точках контуру досліду відміряють перпендикуляри й проводять короткі лінії і другу довшу сторону.

При відсутності екера можна скористатися правилом «3, 4, 5». По довшій стороні відміряють відрізок 4 м, по коротшій стороні - 3 м приблизно перпендикулярно. Відстань між цими кілочками (діагональ) повинна бути 5 м. Розміщення кілочка на короткій стороні виправляють. Так само можна перевірити прямий кут в інших точках. Похибка контуру не повинна перевищувати 5...10 см на 100 м довжини.

Після виділення загального контуру досліду його розбивають на повторювання й ділянки. Кілочки на межі ділянки потрібно вбивати точно біля міток, весь час з однієї сторони мірної стрічки. Межі повторювань виділяють особливо. На кілочках вказують номери ділянок і повторювань. Підписи розташовують на тій стороні кілочка, що повернута всередину відповідної ділянки.

Повинні бути передбачені захисні смуги, що огороджують всю досліджувану ділянку, а також між повтореннями й ділянками, щоб уникнути впливу сусідніх варіантів.

Ширину захисних смуг вибирають із таким розрахунком, щоб не було впливу рослин сусідніх варіантів і забезпечити зручність роботи техніки. Вона має бути не менша 3 м навколо досліджуваної ділянки й між ярусами. У дослідах з добривами, обробітком ґрунту й багаторічних ширину бічної захисної смуги встановлюють 0,5...1,5 м, у дослідах з меншим крайовим впливом варіантів її зменшують.

Розбивку досліду необхідно закріпити реперами, тому що кутові тимчасові кілки можуть бути зрушені при обробці ґрунту. Репери встановлюють вздовж лінії по прямій в обидва боки за межі оброблюваної площі або на краю захисної смуги загальної межі. Відстань від реперів до кутових кілків досліду ретельно вимірюють і записують, щоб у випадку втрати кутових кілків можна було відновити межі досліду.

Репери можна виготовляти з різного матеріалу - залізних труб, відрізків рейок, використати стовпчики заввишки 1 м над землею й на 50...75 см зариті в землю.

Внесення добрив.

Основна вимога до всякого способу застосування добрив - рівномірне розподілення їх по площі ділянок. Органічні добрива вносять обов'язково поділяночно, навіть тоді, коли вони застосовуються як загальний фон. Ці добрива повинні бути однорідними за складом, походженням, ступенем розкладу та вологістю. Недопустимо залишати органічні добрива на ділянках у купах більше, ніж на один день.

Мінеральні добрива перед зважуванням необхідно ретельно подрібнити та просіяти. Якщо добрива в досліді не вивчаються, бажано вносити їх туковою сівалкою. Якщо вносять декілька видів добрив, їх потрібно ретельно перемішати з дотриманням правил змішування.

При ручному розсіві добрива зважують, фасують у пакети, мішки чи іншу тару, розкладають на ділянках досліду та перевіряють правильність розкладки. Добрива на ділянці розсівають за два проходи з таким розрахунком, щоб після першого - добрив трохи залишилось. Залишок потрібно рівномірно розкидати по всій ділянці. До добрив, які пилять, підмішують ґрунт з тієї ж ділянки. Мінеральні добрива бажано вносити в безвітряну погоду.

Обробіток ґрунту.

Обробіток ґрунту повинен бути однорідним, одночасним і високоякісним на всіх ділянках досліду.

Оранку й інші прийоми обробітку слід проводити через всі ділянки повторення перпендикулярно до їх довгих сторін. На ділянках недопустимі борозни і гребені, трактори повинні розвертатись за межами ділянок.

Облік урожаю.

Збирання й облік урожаю вимагають великої уваги й акуратності, неточність при виконанні цієї роботи призведе до великих помилок та недостовірності досліду.

Перед збиранням урожаю ретельно оглядають дослід і при необхідності роблять виключення. Зменшення облікової площі допускається не більше, ніж на 50%. Якщо площа виключення більша, то вибраковують ділянку повністю, що дуже небажано. При цьому результати врожаю треба відновити статистичним методом.

Урожай з всіх ділянок досліду слід зібрати за один день, одним і тим же способом. Якщо це не вдається зробити, то за один день збирають ціле число повторень.

В дослідницькій роботі необхідно використовувати тільки суцільний метод збирання врожаю.

Урожай зернових культур збирають малогабаритними комбайнами. При цьому важливо встановити та суворо витримати протягом всього збирання оптимальний режим роботи. Тривалість роботи вхолосту після скошування повинна бути 3...4 хвилини.

Бункерний врожай зважують безпосередньо на полі, а потім перераховують на 14%-ну вологість і 100%-ну чистоту. Для визначення вологості та засміченості відбирають проби вагою біля 1 кг.

Урожай просапних культур обліковують суцільним методом, зважуючи його з кожної облікової ділянки безпосередньо в полі. При значній забрудненості бульб і коренів відбирають проби по 10...15 кг. Ці проби після визначення чистої продукції можна використати для визначення її якості.

Облік врожаю льону та конопель (соломки та насіння) в принципі подібний за обліком зернових. Зважування соломки та насіння проводять після очісування рослин і відбирають проби для визначення вологості та засміченості: соломки льону та конопель по 200...300 і 800...1000 г, відповідно, насіння - по 150...200 г. Врожай соломки доводять до 19%-ної вологості. Урожай насіння доводять до 100%-ної чистоти, 12%-ної вологості для льону та 13%-ної - для конопель.

Для визначення виходу волокна з кожної ділянки відбирають по 2 проби вагою 4...6 кг кожна.

Урожай конюшини, люцерни, вики, травосумішок, лучних трав обліковують суцільним методом. Після скошування зелену масу зважують і відбирають пробні снопи вагою не менше 2 кг для визначення вологості, ботанічного складу та показників якості врожаю. Урожай сіна доводять до 16%-ної вологості.

При обліку врожаю кукурудзи на силос рослини скошують і негайно зважують. Для визначення в загальному врожаї частки листків, стебел і качанів у молочній і восковій стиглості відбирають проби по 10...20 рослин.

Методи поправок на зрідженість посіву.

В посівах картоплі та коренеплодів випадіння одиничних рослин, якщо воно відбулося задовго до збирання врожаю, підвищує продуктивність межуючих з порожніми місцями рослин на 20...50%, тому необхідно використати спеціальні методи для ліквідації впливу зрідженості на результати досліду.

Поправки застосовуються, якщо випало не більше 20 і не менше 4 % рослин.

Перед збиранням врожаю підраховують число порожніх місць і видаляють рослини, які межують з порожніми проміжками. Фактичну облікову площу розраховують за формулою:

S = (P – H)•П,

де P – розрахункове число рослин на ділянці;

H – число рослин, яких не вистачає;

П – площа живлення однієї рослини.

При рівномірному випадінні одиничних рослин допускається, що біля половини площі порожніх місць використовується сусідніми рослинами. Урожай визначають за формулою:

Y = AP : (P – 0,5H),

де А – фактичний врожай.

Первинна обробка отриманих показників

Обробка даних агрономічних досліджень (спостережень, обліку, аналізів) включає:

• агрономічний аналіз одержаних даних;

• первинну цифрову обробку матеріалів;

• статистичну оцінку результатів досліджень.

Агрономічний аналіз базується на співставленні фактичної методики проведення досліду з методикою, якої вимагають умови та характер досліджень і складається з критичного огляду показників врожаю, співставлення їх з результатами польових спостережень, аналізу методики проведення досліду, а також звільнення первинних даних від описок та інших неточностей.

Досліди з грубими помилками не мають цінності, їх виключають із масиву

показників.

Первинна цифрова обробка матеріалів включає:

- розрахунок врожайності з 1 га (щільності біомаси);

- приведення врожаю до стандартної вологості та 100%-ної чистоти;

- складання таблиці врожаю - визначення сум по варіантах, повтореннях і загальної, розрахунок середніх врожаїв по варіантах і досліду.

Первинні показники мають бути представлені трирозрядним вимірюванням. Урожай до 100 ц/га записують з точністю до 0,1, понад 100 ц/га - до 1 ц/га. Заокруглення проводять за звичайним правилом. Відновлюють виключені показники.

Якщо необхідно порівняти продуктивність різних культур, врожаї їх переводять у співставні одиниці (кормові, зернові тощо).

В кожному числі слід зберегти стільки значущих цифр, щоб сумнівним був лише останній знак. Якщо варіюють десятки, то приймають точність до 1, одиниці - до 0,1 і т.д.

У всіх проміжних розрахунках число значущих цифр повинно бути на порядок більше, ніж їх кількість у кінцевій таблиці.

Результати польових дослідів обов'язково повинні бути оброблені статистично.

Техніка проведення дослідів у піщаних і водних культурах. Для проведення дослідів у піщаних культурах завжди використовують поліетиленовий посуд місткістю 6 кг. Підготовку посуди та їх наповнення проводять так само, як у дослідах із ґрунтовою культурою. Перед наповненням пісок зволожують до 60% НВ. Вибирають поживну суміш. Наважки малорозчинних солей (преципітату, гіпсу та ін.) беруть для кожної посудини окремо.

Для водних культур зазвичай використовують банки з широким горлом місткістю 3-5 л і більше. Завжди вегетаційні посудини із прямими стінками менш придатні, тому що при переміщенні вагонеток легко розілляти поживний розчин, але вони зручніші тим, що в них можна вирощувати більше рослин.

Кожна посудина повинна мати кришку з отворами для рослин, скляну трубку, що служить для продування, і хоча б один отвір для палички, до якої прикріплюють рослини. Кількість отворів у кришці залежить від виду культури, яку вирощують. У кришок повинні бути закраїни, якими вони опираються на горло посудини. На посудини надягають чохли з подвійної тканини - чорного коленкору всередині та білої бязі зовні, щоб світло не проникало до кореневої системи й посудини менше нагрівалися. Дуже важливо продувати поживний розчин повітрям: протягом 3 год з перервами на 3 год, тобто 12 год на добу. Повітря повинно проходити через поживний розчин дрібними пухирцями для кращого насичення його киснем. У посудині можна висаджувати рослини, які мають досить довге коріння, щоб не менше половини кореня було занурено в поживний розчин. Паростки варто вирощувати у сильнорозбавленному поживному розчині.

Догляд за рослинами у водних культурах приблизно такий, як у піщаних. Додатково тут потрібно стежити за тим, щоб вата, яка утримує рослину в кришці, була завжди суха, мокру вату варто замінювати новою; стежать також за тим, щоб стебло рослини не опускалося під кришку. Як тільки рослини підростуть, їх підв'язують до палички. Водні культури забезпечують гарне спостереження за ростом кореневої системи.

Ведення документації. Після розробки програми до початку експерименту необхідно підготувати відповідну документацію.

Методичний журнал. У ньому методики повинні бути викладені в логічній послідовності закладки досліду, проведення спостережень і обліку. Порядок опису методів повинен бути приблизно наступним.

Для вегетаційного досліду: методики відбору й підготовки ґрунту, визначення рН_сол ґрунту, вмісту гумусу, рухомого фосфору, обмінного калію, легкогідролізуючого азоту в ґрунті, визначення забезпеченості ґрунту рухомими формами бору й молібдену, вапнування ґрунту, доведення вмісту в ґрунті рухомого фосфору, обмінного калію, доступного бору й молібдену до заданого рівня. Методики наповнення ємностей, підготовки насіння до посіву, інокуляції насіння, посіву, поливу вегетаційних ємностей, фенологічних спостережень, виміру активності нітрогенази у вегетаційних ємностях, біометричного аналізу рослинних зразків у вегетаційному досліді, обліку вологості рослинних зразків, обліку кількості й маси бульб, визначення концентрації леггемоглобіну, відбору й підготовки рослинних зразків для хімічного аналізу.

Для польового досліду: методики вибору й розбивки ділянки, прив'язки досліду, відбору проб ґрунту для хімічного аналізу, доведення параметрів ґрунту (рН_сол, забезпеченості фосфором, калієм, бором і молібденом) до заданого рівня, підготовки насіння до посіву, обліку густоти стояння рослин, виміру вологості ґрунту, фенологічних спостережень, обліку утворення бульб, появи леггемоглобіну, переходу леггемоглобіну в холеглобін і лізису бульб, тривалості загального й активного симбіозу. Методики визначення нітрогенної активності в польових умовах, відбору рослинних зразків для біометричного аналізу, обліку морфології симбіотичного апарату, визначення площі листків, нагромадження сухої речовини органами рослин, визначення вмісту в рослинах азоту, фосфору, калію, кальцію, бору, молібдену. Методики розрахунку частки участі джерел азоту у формуванні врожаю, розрахунку коефіцієнтів використання поживних елементів рослинами із ґрунту й добрив.

Ці методики дослідник повинен виписати в методичний журнал і деякі з них по можливості освоїти до початку проведення дослідів.

Журнал вегетаційного досліду. На першій сторінці журналу вказують тему досліду, рік, адресу, прізвище, ім'я, по батькові виконавця й наукового керівника.

Далі записують схему вегетаційного досліду, хімічний склад ґрунту, відомості про посівні якості насіння, дату закладки досліду. У спеціальні форми заносять дані фенологічних спостережень по кожній ємності досліду. В окремі форми записують показники повного біометричного аналізу рослин, активності нітрогенази, вмісту леггемоглобіна, інших спостережень. Тут же розміщають таблиці хімічного складу рослин вегетаційного досліду й аналітичні таблиці. Форми таблиць журналу готовлять до початку досліду. Журнал нумерують і прошнуровують.

Журнал польового досліду. Першу сторінку заповнюють так як у журналі вегетаційного досліду.

На початку журналу вказують схему досліду, схему розміщення ділянок, їх розміри, розміри захисних смуг. Наводять таблицю основних агрохімічних показників досліджуваної ділянки: вміст гумусу, рН_сол, Н_г, вміст рухливого фосфору, обмінного калію, легкогідролізованого азоту. Якщо ділянка не вирівняна за родючістю, то показники хімічного складу наносять також на схему розміщення ділянок. Подають відомості про насіння: сорт, репродукцію, місце й рік збирання, посівні якості, маса 1000 насінин, додаткові дані.

Готують таблиці для щоденної реєстрації середньодобової температури повітря й кількості опадів. У деяких випадках відзначають вологість повітря, тривалість сонячного освітлення. Записи у таблиці ведуть систематично. У таблиці фенологічних спостережень відзначають дати посіву та початку фаз розвитку. Тут же записують особливості передпосівної агротехніки, посіву й догляду за посівами.

У таблиці «Густота стояння рослин» відзначають дані спостережень у фазі повних сходів і перед збиранням, для багаторічних культур - перед відходом у зиму й навесні, при повному відростанні перед збиранням восени і т.д. Для однорічних культур розраховують повноту сходів (польову схожість), зрідженість за вегетацію, для багаторічних - зрідженість за зимово - весняний сезон і за кожний вегетаційний період.

В окрему таблицю записують результати спостережень за ураженням рослин хворобами й шкідниками, навіть якщо ці фактори не входять до завдання досліджень: вказують дати спостережень, види патогенів або шкідників, ступінь ураження рослин, час і способи боротьби із хворобами й шкідниками.

Наступна таблиця - біометричного аналізу рослинних зразків - займає 50...80% обсягу журналу. Її формат відповідає розгорнутому журналу. Шапку таблиці пишуть на першій і останній сторінках, у решти сторінок зрізають верхню частину на рівні шапки. У таблиці вказують: культуру, сорт (якщо аналізують кілька культур і сортів), фази й дати спостережень, варіант, повторюваність, висоту рослин, число рослин у пробі, число й масу бульб усього й активних; число генеративних органів; сиру масу стебел, листя, генеративних органів, коріння, абсолютно суху масу цих органів, вологість окремих органів (записують номер бюкса, масу порожньої бюкси, масу бюкса до й після сушіння, зважування, масу води, що випарувалася).

Всі записи в журнал польового досліду роблять у момент спостереження. Небажано результати спостереження або обліку записувати спочатку на листок або в зошит, а потім переписувати їх у журнал. По-перше, при переписуванні неминучі помилки, по-друге, непродуктивно витрачається час.

Відразу після завершення роботи аналіз даних доводять до логічного кінця. При цьому виявляються можливі помилки при відборі проби, запису даних. При серйозних сумнівах біометричний аналіз потрібно негайно повторити й виправити помилку або переконатися в правильності першого аналізу.

Нерідко перерахування на суху речовину, визначення середніх даних відносять на осінньо-зимовий період. У цьому випадку допущену помилку виправити неможливо, пропадає дата спостережень, а якщо помилки допускаються часто, рік досліджень також.

Далі записують показники в таблицю нітрогеназної активності симбіотичних систем, таблиця концентрації леггемоглобіну.

Всі форми таблиць журналу готують до початку експерименту. Журнал пронумеровують і прошнуровують. Це основний документ дослідника.

Для реєстрації результатів біохімічних досліджень бажано підготувати журнал хімічних аналізів. На його обкладинці вказують всі вихідні дані, як і в попередніх журналах.

У таблиці біохімічного журналу відзначають: культуру, сорт, варіант, повторюваність, дату й фазу розвитку, орган рослини, вміст азоту, фосфору, калію, кальцію, бору, магнію, молібдену (залежно від завдання програми) у відсотках на абсолютно суху речовину.

У наступній таблиці подають розрахунок кількості кожного живильного елементу в органах рослин по масі сухої речовини й вмісту даного елемента в органі. Графи таблиці: дата й фаза спостереження, орган, маса сухої речовини (кг/га або г/посудини), процентний вміст елемента (азот, фосфор, калій і т.д.), кількість елемента в органі на дану дату обліку (кг/га або мг/посудини), усього елемента в рослині на ємність. Ці розрахунки зручно провести в журналі хімічних аналізів, щоб можна було легко перевірити їх правильність. Тут же записують дані фракційного й амінокислотного складу білка.

Дають таблицю динаміки споживання живильних елементів окремими органами й цілою рослиною. Наводять дані про джерела живильних елементів і частки їхньої участі у формуванні врожаю, коефіцієнти використання живильних елементів рослинами із ґрунту й добрив, інші дані лабораторних аналізів і розрахунків.

У наступній таблиці вказують відомості про результати зоотехнічної оцінки кормів (вміст білка, безазотистих екстрактивних речовин, клітковини, золи, фосфору, калію, кальцію, каротину, енергетичних одиниць), дані інших хімічних аналізів, передбачених програмою. Всі форми таблиць також готують заздалегідь.

Аналітичний журнал. Часто дослідники ведуть і такий журнал. У нього виписують дані з різних джерел і аналізують. Наприклад, у журналі польового досліду вказують масу сухої речовини різних органів рослин. Цей показник наведений на різних сторінках, і проаналізувати його динаміку складно. В аналітичному журналі такі дані можна звести в одну таблицю. Якщо до того ж з лабораторного журналу аналізів виписати вміст поживних елементів в окремих органах, то тут можна провести всі необхідні розрахунки, пов'язані з хімічним складом.

Рекомендується дотримувати такого правила: всі розрахунки у журналах бажано вести на їх сторінках, а не на окремих листках, які можуть бути легко загублені.

Контрольні питання:

1. Назвіть головну мету методології.

2. Що вивчає методологія?

3. Як правильно розробити робочу гіпотезу?

4. Назвіть етапи розробки схеми і методики проведення досліду.

5. Як проводять вибір та підготовку дослідної ділянки?

6. Уточніть основні правила розбивки дослідної ділянки.

7. Визначте головні принципи ведення документації та звітності польового досліду.

Список використаної літератури:

• Фещенко В.П., Борисюк Б.В., Волинчук М.К., Клименко М.О. Метрологія та методологія досліджень в радіоекології. - Житомир: Державний агроекологічний університет, 2004. - 160 с.

• Доспехов Б.А. Методика полевого опыта (с основами статистической обработки результатов исследований). 5-е изд., доп. и перераб. – М.: Колос, 1985.-352 с.

• Крушельницька О.В. Методологія і організація наукових досліджень. – К.: Кондор, 2003. – 190 с.