4. Драматургія, театр та музика

Незважаючи на перешкоди, які ставив російський царизм на шляху розвитку драматургії, вона піднімалася до все вищого художнього й інтелектуального рівня. Найбільший внесок у розвиток української драматургії зробили її класики: Михайло Старицький («Не судилося», «Не ходи Грицю, та й на вечорниці», «За двома зайцями»), Марко Кропивницький («Дай серцю волю, заведе в неволю»), Іван Карпенко-Карий («Безталанна», «Наймичка», «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн»). Вони створили колоритні п'єси у жанрах драми, трагедії, комедії, водевілю, писали лібрето оперет та опер. Їхні драматичні твори стосувалися української історії та сучасного життя.

Мал. 16. М. Старицький.	Мал. 17. М. Кропивницький.	Мал. 18. І. Карпенко-Карий.

У 1864 р. у Львові відкрився перший український професійний театр. У 1882 р. з ініціативи Марка Кропивницького в Єлисаветграді почала працювати перша українська професійна трупа Товариство українських акторів. До трупи входило чимало акторів: Микола Садовський, Марія Заньковецька, Панас Саксаганський, Марія Садовська-Барілотті. У 1906 р. Микола Садовський створив у Полтаві перший український стаціонарний професійний театр, який наступного року переїхав до Києва.

Мал. 19. М. Садовський.	Мал. 20. М. Заньковецька.	Мал. 21. П. Саксаганський.

Значний вплив на розвиток музичного мистецтва України справила творчість Семена Гулака-Артемовського. Відомою його  роботою є «Запорожець за Дунаєм» (1862 р.). Популярністю користувалися опери Петра Сокальського «Мазепа», «Майська ніч», «Богдан Хмельницький». Центром української музики став Микола Лисенко («Різдвяна ніч», «Тарас Бульба», «Коза-Дереза», «Пан Коцький», «Зима й весна» та ін.). Видатною оперною співачкою та актрисою  була Соломія Крушельницька, уродженка Тернопільщини.

Мал. 22. С. Гулак-Артемовський.	Мал. 23. М. Лисенко.	Мал. 24. С. Крушельницька.

У 1862 р. відомий український поет і етнограф Павло Чубинський написав вірш «Ще не вмерла України». Невдовзі вірш став піснею. Музику до нього написав Михайло Вербицький. Після проголошення незалежності України пісня стала державним гімном. 

Мал. 25. П. Чубинський.	Мал. 26. М. Вербицький.

5. Архітектура, скульптура та живопис

Талановитим архітектором був Олександр Беретті. За його участю у Києві Було споруджено Володимирський собор. Прославилися також: Олександр Кобелєв (будинок Київського політехнічного інституту), Олександр Вербицький, Олексій Бекетов та Юліан Захаревич (Львівський політехнічний інститут), З. Горголевський (Оперний театр у Львові).

Мал. 27. Володимирський собор у Києві (1862–1896 р.).

Мал. 28. Будинок резиденції митрополита Буковини в Чернівцях (нині Національний університет). 1864–1873 рр.

Мал. 29. Будівля оперного театру в Одесі (1883-1887 рр.).

Мал. 30. Оперний театр у Львові (1897-1900 рр.).

Мал. 31. Будівля національної опери України (1901 р.).

Мал. 32. Будинок із химерами (1902-1903 рр.).

Найвідомішим українським скульптором був Леонід Позен. Відомі такі його композиції як «Шинкар», «Кобзар», «Переселенці», «Скіф», «Запорожець у розвідці». Високим мистецьким рівнем вирізнявся пам’ятник Богдана Хмельницького у Києві (1888 р.) Михайла Мікешина.

Мал. 33. Пам’ятник Б. Хмельницькому в Києві. Скульптор М. Микешин (1888 р.).

Відомими живописцями були: Лев Жемчужников, Іван Соколов, Костянтин Трутовський, Микола Пимоненко («Сінокіс»), Микола Мурашко, Киріяк Костанді («В люди»), Микола Ярошенко. Видатним також був Архип Куїнджі («Чумацький шлях», «Ранок на Дніпрі», «Українська ніч», «Степ» та ін.). Прославилися своїми полотнами також Сергій Васильківський («Ранок», «Отара в степу», «Степ на Україні»), Корнил Устиянович («Гуцулка біля джерела», «Шевченко на засланні»), Ілля Рєпін («Запорожці пишуть листа турецькому султану»), Микола Самокиш, Олександр Мурашко («Праля», «Продавщиці квітів» та ін.).

Мал. 34. «Сінокіс» М. Пимоненко.	Мал. 35. «Ворожіння» М. Пимоненко.

 

Мал. 36. М. Пимоненко.	Мал. 37. В. Васильківський.	Мал. 38. І. Рєпін.

Мал. 39. «Козаки в степу»  С. Васильківський.

 

Мал. 40. «Весняний день в Україні» С. Васильківський.

 

Мал. 41. «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» І. Рєпін (1878–1891 р.).