2. Берестейська унія.

Євро­пейські державні та церковні діячі неодноразово обговорювали питання відновлення єдності християнської церкви. За наполяганням Папи Римського польський король Сиґізмунд III скликав церковний собор у місті Бересті, де мало відбутися урочисте проголошення унії. Однак уже на початку роботи прихильники унії церков і традиційного православ'я не знайшли спільної мови й розділилися на два окремі собори. Найбільшими поборниками унії були православні єпископи Іпатій Потій та Кирило Терлецький. Не дійшовши згоди навіть щодо спільного засідання, кожна зі сторін 8 жовтня 1596 р. розпочала свій окремий собор.

Мал. 1. Проповідь Пйотра Скарґи. Картина Яна Матейка

Прихильники унії проводили собор у міській церкві святого Миколая. Затверджено попереднє рішення про утворення греко-католицької церкви. Король Сигіззмунд ІІІ підтримав унію і визнав чинною ухвалу уніатського собору. Противники унії в свою чергу зібралися в палаці, де зупинився князь В. К. Острозький. Вони засудили унію і владик-відступників. У результаті Берестейської унії на українських землях виникла греко-католицька церква. Фактично замість однієї церкви утворилося дві. Проголошуваного зрівняння в правах греко-католиків і католиків не відбулося. Обіцяних місць у сенаті греко-католицькі єпископи неотримали. 

• Нова церква підпорядковувалась Святому Престолу;

• Було визнано деякі засади католицького віровчення, зокрема догмат про походження Святого Духа від Отця й Сина;

• Церковні обряди, свята, таїнства, особливості храмового будівництва, іконопису, церковного співу залишалися православними, а мовою богослужін - церковнослов'янська мова;

• Уніатське духівництво звільнялось від сплати податків, а українська шляхта нарівні з католицькою могла претендувати на державні посади. Греко-католицьким єпископам було обіцяно місце в сенатів.

У складних умовах загострення протистояння на ґрунті віросповідання греко-католицьке духів­ництво стало чинити опір спробам католицької церкви за допомогою унії окатоличувати й полонізу­вати українське населення. Відстоюючи національну ідентичність, греко-католицька церква довела, що вона є українською церквою. Що до Української православної церкви, то вона, попри велику кількість прихильників, опинилась поза законом.

3. Розвиток української освіти та культури.

XVI ст. характеризується подальшим розвитком української культури. Проте умови, у яких він відбувався, були досить складними. Унаслідок Люблінської унії 1569 р. в межах однієї держави опинилися більшість українських земель. Це, зодного боку, сприяло їх культурному зближенню, а з іншого — спричинило процеси по­лонізації та окатоличення українців.

Освіта. У XVI ст. на українських землях, як і впопередні часи, при церквах і монастирях діяли початкові школи. Дяки навчали дітей читання й письма церковно­слов'янською мовою, арифметики й співу. Діти заможних верств суспільства мали можливість отримати домашню освіту. За до­помогою вчителів-бакалаврів окрім читання, письма й арифметики вони вивчали латинську та грецьку мови, основи філософії. У 70-х рр. XVI ст. наукраїнських землях відбувається становлення закладів середньої освіти. У Європів цей час виникали середні школи, де навчали латинської мови і «семи віль­них наук» — граматики, риторики, діалектики, арифметики, геометрії, астрономії та музики. В Україні навчальними закладами такого типу стали слов'яно-греко-латинські школи.

Першу таку школу відкрив князь К.-В. Острозький у своєму замку близько 1578 р. Утримувалася вона на кошти князя. Острозький також відкрив у своєму замку друкарню, органі­зував науковий гурток і започаткував вивчення у ційшколі основ філософії. Це означало, що Острозька школа стала окрім середньої дава­ти початки вищої освіти. Слов'яно-греко-латинські школи заснову­валитакож православні братства. Перша така школа на українських землях була створена 1585 р. при Львівському братстві. Одночасно з братськими (православними) школами на українських землях виникають єзуїтські (католицькі), протестантські, а після Берестейської унії й греко-католицькі школи. Усі вони надавали середню освіту й одночас­но сприяли поширенню впливу своїх церков в Україні.

У 1615 р. у Києві відкрилася братська школа, при якій заснували друкарню й паперову фабрику. В ній викладали  такі видатні культурні діячі, як М. Смотрицький, К. Сакович, Є. Плетенецький та ін. Впливовість та незалежність школі гарантував вступ у Київське братство гетьмана П. Сагайдачного з "усім Військом Запорозьким".  У 1631 р. стараннями Петра Могили при Києво-Печерській лаврі теж було засновано школу. Між двома школами спалахнув конфлікт, який вдалося швидко подолати, об`єднавши їх. Так у 1632 р. виникла Києво-Могилянська колегія, яка згодом отримала статус академії - вищого навчального закладу. Важливу роль відіграв Петро Могила у у зміцненні православної церкви, оскільки в 1632 р. він посів митрополичу кафедру. Його заходи були спрямовані на оновлення церквоного життя, шляхом запровадження постійного нагляду за дисципліною духівництва. У богослужіннях запроваджувалась українська мова, також було обмежено права магнатів втручатись у церквоні справ.