V. Регуляція та вдосконалення процесу тренувань:
Регуляція та поліпшення якості процесу тренувань з медичної точки зору – п’ята задача лікарсько-педагогічних спостережень. Для її вирішення лікар і тренер повинні проаналізувати всі результати, які були отримані при попередніх дослідженнях. Тільки на підставі цих даних можливо провести ефективне керування удосконаленням процесу тренувань.
6.2. Медичне забезпечення оздоровчих тренувань
Використання фізичної активності в аспекті впровадження здорового способу життя та профілактичного напряму в медицині є одним з важливих розділів роботи практичного лікаря. При цьому необхідною умовою для правильного призначення фізичних тренувань з оздоровчою метою є врахування показань та протипоказань до цього, а також обґрунтування найбільш раціональних рухових режимів і дози фізичних навантажень для різних контингентів осіб, залежно від результатів комплексного лікарського обстеження.
Показання та протипоказання до оздоровчих тренувань
Оздоровчі фізичні тренування показані всім здоровим та практично здоровим людям у любому віці. Особливо актуальним є їх призначення при зниженні рівня фізичного здоров’я і функціональних можливостей людини нижче середнього рівня. У таких осіб формується певний симптомокомплекс, який характеризується: задишкою при помірних фізичних навантаженнях, зниженням працездатності, швидкою втомлюваністю, неприємними відчуттями в області серця, головокружіннями, похолоданням кінцівок, схильністю до запорів, болями в спині (внаслідок функціональної недостатності «м’язово-зв’язкового корсету»), порушенням сну, зниженням концентрації уваги, підвищеною нервово-емоційною збудливістю, ранніми ознаками старіння тощо. У подальшому можуть формуватися ендогенні фактори ризику хронічної соматичної патології (гіперліпідемія, транзиторна гіпертензія, зниження толерантності до вуглеводів й ін.) та розвиватися серйозні захворювання.
При призначенні оздоровчих тренувань слід обов’язково враховувати загальні протипоказання, до яких відносяться: захворювання в гострій та підгострій стадії; підвищення температури тіла; важка патологія серцево-судинної та дихальної систем; захворювання печінки і нирок з явищами недостатності їх функції; патологія ендокринної системи зі значними порушеннями функції; хвороби опорно-рухового апарату з різко вираженим больовим синдромом та обмеженням рухів у суглобах; тромбофлебіти та часті кровотечі любої етіології; глаукома; важкі захворювання ЦНС; психічні розлади, що ускладнюють контакт з особистістю; злоякісні процеси (до їх радикального лікування) та ін. (див. Додаток 1.1).
Фізіологічна класифікація фізичних вправ
Фізичні вправи, що застосовуються в процесі тренувань, поділяють за декількома градаціями:
1. Залежно від механізмів енергозабезпечення м’язової роботи розрізняють анаеробні та аеробні фізичні вправи. Анаеробні вправи забезпечуються енергією за рахунок анаеробного («безкисневого») розпаду високоенергетичних фосфатів (АТФ і креатинфосфату), які зберігаються в клітинах організму, а також молочної кислоти (продукту розпаду глюкози в м'язах). Це вправи «щосили», тобто на максимумі можливого. Вони можуть тривати тільки дуже короткий час (до 3-5 хв.), оскільки «запаси» власних енергосубстратів в організмі є невеликими. До таких вправ відносяться вправи швидкісного, швидкісно-силового та силового характеру (біг з максимальною швидкістю, стрибки, боротьба, підняття штанги і т.п.). Аеробні вправи енергетично забезпечуються аеробними механізмами (за участю кисню зовнішнього повітря) – шляхом кисневого окислення глюкози. Тому вони можуть виконуватися протягом більш тривалого часу (від 5-6 хв. до декілька годин). До них відносяться вправи, переважно спрямовані на розвиток загальної витривалості (швидка ходьба, біг в помірному темпі, плавання, лижні та велосипедні прогулянки, ритмічна гімнастика, танці тощо).
2. За характером рухового акту фізичні вправи поділяють на: ациклічні – тобто вправи, в яких не повторюються одні й ті ж рухові акти (стрибки, одноборства та ін.) та циклічні – вправи, для яких характерне повторення одних і тих же рухів (ходьба, біг, плавання, ходьба на лижах, їзда на велосипеді і т.п.).
ЗВЕРНІТЬ УВАГУ!
Аеробні циклічні вправи (їх ще називають «кардіоваскулярними») є більш корисними для загального оздоровлення організму. Вони передбачають залучення у роботу великої групи скелетних м'язів, що потребує активізації майже всіх систем життєзабезпечення організму. Аеробні тренування, насамперед, вдосконалюють процеси споживання, транспорту та засвоєння кисню в організмі, підвищують аеробну продуктивність і, відповідно, фізичну працездатність, збільшують вентиляцію легень та покращують гемодинаміку. Позитивний вплив аеробних навантажень на функцію серцево-судинної системи проявляється у підвищенні скоротливої здатності міокарда, економічності його роботи в спокої та більшій потужності при навантаженнях, сприятливому впливі на ферментні системи й електролітний баланс серцевого м’яза. Аеробні вправи уповільнюють розвиток атеросклеротичних процесів, нормалізують артеріальний тиск, покращують периферичний кровообіг. Під час аеробних тренувань відбувається перебудова функції вегетативної нервової системи в бік підвищення тонусу її парасимпатичної ланки, що робить коронарні судини менш чутливими до спазмогенних впливів факторів зовнішнього і внутрішнього середовища. Аеробні навантаження сприяють підвищенню резервних можливостей всіх органів і систем, активізують обмін речовин, нормалізують масу тіла (сприяють спалюванню жирів), покращують психоемоційний стан (забезпечують більшу врівноваженість та стійкість до стресів), зміцнюють імунітет, знижують ризик онкопатології та цукрового діабету, підвищують стійкість організму до виникнення захворювань та їх рецидивів. Під час оздоровчих тренувань аеробні вправи слід обов’язково поєднувати з вправами іншої спрямованості – загально розвиваючими, дихальними, коригуючими, на розслаблення, на координацію рухів, на розвиток рівноваги, сили та ін. Анаеробні вправи теж доцільно включати в заняття, але тільки після досягнення певної готовності функціонального стану організму.