Основні форми роботи з медичного контролю:

1. Диспансеризація та поточні обстеження осіб, що займаються фізичною культурою та спортом.

2. Надання допуску для занять фізичною культурою та спортом з визначенням найбільш оптимального рухового режиму.

3. Розподіл на медичні групи для занять фізичною культурою за державними програмами та спортивний відбір для видів спорту.

4. Диспансерний облік та систематичні поточні спостереження (не рідше 3-4 разів на рік) за спортсменами, що мають хронічні захворювання та за особами, віднесеними за станом здоров’я до спеціальної медичної групи або до групи ЛФК.

5. Визначення особливостей фізичного розвитку, функціональних резервів та інших показників з метою прогнозування стану здоров'я в процесі спортивних, оздоровчих та відновних тренувань.

6. Своєчасна діагностика передпатологічних та патологічних станів, які виникають при нераціональних заняттях фізичними вправами, надання першої медичної допомоги та застосування заходів профілактики.

7. Проведення відновного лікування (реабілітації) після спортивних травм, ушкоджень або захворювань.

8. Проведення лікарсько-педагогічних спостережень (в т.ч. санітарно-гігієнічного нагляду) в процесі оздоровчих і спортивних тренувань, зборів і змагань.

9. Організація та проведення заходів щодо відновлення фізичної працездатності після інтенсивних тренувальних навантажень.

10. Наукові дослідження в галузі медико-біологічних проблем фізич­ної культури і спорту.

11. Лікарські консультації різних контингентів населення з метою надання індивідуальних рекомендацій щодо оптимізації рухової активності.

12. Санітарно-просвітницька робота серед населення щодо пропаганди оздоровчого впливу фізичної культури та здорового спо­собу життя.

1.2. Актуальні питання оптимізації рухової активності людини на сучасному етапі

Незважаючи на значні успіхи сучасної медицини, здоров’я населення планети продовжує неухильно погіршуватися. З точки зору багатьох дослідників, це зумовлено, перш за все, глобальним обмеженням рухової активності людини. Дефіцит рухів (гіподинамія) та фізичних зусиль (гіпокінезія) призводять до конфлікту людини з власною біологічною природою, адже генетично її організм запрограмований на виконання досить інтенсивних фізичних навантажень. Для підтримки оптимальної життєдіяльності необхідно забезпечення клітин організму енергією, живильними речовинами поряд із своєчасним видаленням продуктів метаболізму, що може бути досягнуто лише адекватним рухом крові при оптимальному рівні фізичної активності.

Разом з тим виникає питання: якою ж є оптимальна доза рухової активності для кожної конкретної людини? Дозування фізичної активності під час оздоровчих, спортивних або відновних тренувань вважається вкрай важливим і відповідальним завданням (А.Г. Дембо, Е.В. Земцовський; М.М. Амосов, Я.А. Бендет та ін.). Позитивний ефект при цьому в значній мірі залежить від ступеня відповідності фізичних навантажень індивідуальним особливостям організму. В сучасних умовах, коли рівень здоров’я населення, насамперед, дітей та молоді, досить низький, це набуває особливого значення.

В залежності від ступеня впливу на організм розрізняють 4 види рухової активності людини (рис. 1.1).

Призводить до швидкого згасання основних процесів життєзабезпечення, зниження функціональних можливостей організму

Наслідком є передчасне старіння, розвиток захворювань, погіршення якості життя

НЕДОСТАТНЯ

Не забезпечує суттєвих позитивних змін

МІНІМАЛЬНА

Забезпечує розширення резервних можливостей організму, формуює вміння максимально ефективно їх використовувати в різних умовах існування, сприяє економізації фізіологічних функцій в стані спокою та при фізичних навантаженнях

Сприяє удосконаленню процесів адаптації, уповільнює темпи старіння, підвищує стійкість до впливу несприятливих чинників

ОПТИМАЛЬНА

Викликає розвиток

передпатологічних та патологічних станів (інколи навіть несумісних з життям)

Спричиняє виникнення перевтоми та перенапруження діяльності основних фізіологічних систем організму

НАДМІРНА

Рис. 1.1. Види рухової активності людини (за Л. Віру, 1999)

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ!

Оптимізацію рухової активності людини на сучасному етапі слід вважати одним з найважливіших соціальних завдань і обов'язків медиків, працівників сфери фізичної культури, громадських діячів. При цьому необхідно мати на увазі, що так звана побутова рухова активність вкрай недостатня для формування повноцінного функціонального стану і нормальної життєдіяльності людини.

Ліквідувати дефіцит рухів можна тільки за допомогою цілеспрямованих занять фізичною культурою і спортом. Проте, слід відзначити, що оздоровчий вплив цих занять не досягається автоматично – він потребує певної системи знань і суво­рого контролю за формуванням змін, що відбуваються в організмі.