Лікарський контроль за особами похилого віку

Старіння є закономірним віковим процесом. Проте, воно буває фізіологічне і патологічне. При фізіологічному старінні адаптаційні можливості і функції організму знижуються поступово, гармонійно, без різких змін їх якостей. Патологічне ж старіння є наслідком різних захворювань, а також порушень здорового способу життя (переїдання, куріння, зловживання алкоголем та ін.).

В похилому віці процеси старіння можуть поглиблюватися внаслідок негативного впливу недостатньої рухової активності. Саме тому завдання лікарів і фахівців з фізичного виховання полягають в тому, щоб уповільнити процеси фізіологічного старіння і не дати розвинутися патологічній старості.

Оптимальна фізична активність дозволяє не тільки уповільнювати процеси старіння і подовжувати тривалість життя, але й, що найважливіше, триваліше зберігати творчу активність людини, завдяки чому люди похилого віку, які мають величезний досвід і знання, можуть бути довше корисними для суспільства. В той же час при призначенні оздоровчих тренувань особам похилого віку необхідно враховувати вікові зміни їх організму, насамперед, зниження функціональних можливостей, зменшення реактивності, уповільнення відновних процесів та ін.

Взагалі всіх дорослих людей поділяють на наступні вікові групи: зрілого віку – чоловіки 19-39 років, жінки 19-34 роки; середнього – чоловіки 40-59 років, жінки 35-54; похилого – чоловіки 60-74, жінки 55-74; старечого – 75-90; довгожителі – 91 рік і вище.

За станом здоров'я та фізичної підготовленості осіб середнього та похилого віку поділяють на 4 групи: 1) здорові особи з фізіологічним перебігом процесів старіння і достатньою для свого віку фізичною підготовленістю; 2) особи з невеликими відхиленнями у стані здоров'я, які виникають на фоні вікових змін, але не супроводжуються значними функціональними порушеннями та / або з недостатньою фізичною підготовленістю; 3) особи із значними відхиленнями в стані здоров'я тимчасового або постійного характеру зі зниженими функціональними можливостями і слабкою фізичною підготовленістю; 4) хворі люди.

Для перших трьох груп дозволяються заняття в групах здоров’я. Для останньої групи можливі тільки заняття лікувальною фізичною культурою. Під час занять з людьми, віднесеними до 2-ї та 3-ї груп, необхідна більш сувора індивідуалізація фізичних навантажень.

Для оцінки функціональних можливостей у осіб похилого віку 1-ї та 2-ї груп можна використовувати фізичні навантаження у вигляді 20 присідань за 30 сек., або, за рекомендаціями різних авторів: нахили тулуба – по 20 раз за 40 сек. (І.В. Муравов), 60 сходжень на лавку (чи) сходинку висотою 40 см за 2,5 і 4 хв. (А.А. Савєл’єв), ходьбу по сходах (А.Є. Шафрановський з співав.); особам 3-ї та 4-ї груп, особливо за наявності ознак недостатності коронарного кровообігу, можна застосувати 10 чи 5 присідань у повільному темпі, присідання на стілець, перехід з горизонтального положення у положення сидячи, дозовану ходьбу (М.А Проскурякова).

Особливості фізичних тренувань людей похилого віку

Для оздоровчих тренувань осіб похилого віку доцільно об’єднувати в окремі групи для жінок та чоловіків, дотримуючись наступної градації: середній вік для жінок – 45-50 років, для чоловіків – 50-60 років; похилий вік для жінок – 56-60 років, для чоловіків – 61-70 років, старший вік – для жінок 66-75 років і більше, для чоловіків – 71-80 років і більше. Кількісний склад груп здорових осіб не повинен перевищувати 20-25 чоловік, груп з відхиленнями в стані здоров’я – 15-18 чоловік.

Заняття з особами середнього та похилого віку мають своєю основною метою оздоровлення та загальнозміцнюючу дію, а також повинні бути спрямовані на найбільш порушені у похилому віці функції – кровообігу та дихання. У осіб цього віку не повинна переслідуватися мета досягати високих результатів. Не можна, наприклад, змагатися на швидкість подолання дистанції або підйом максимальної ваги.

Слід пам’ятати, що у людей середнього та похилого віку зменшуються можливості адаптуватися до деяких вправ, особливо швидкісного та силового характеру, саме тому їх слід обмежувати. В той же час, навантаження аеробного характеру для них цілком доступні і забезпечують необхідний оздоровчий ефект. Найбільш фізіологічними є вправи на витривалість помірної інтенсивності, з потужністю, яка не перевищує 50 % від максимально допустимої для даної особи. У похилому віці більш корисними є фізичні навантаження у вигляді дозованої ходьби, прогулянок, плавання, бігу підтюпцем (в повільному темпі) і т.п. Уповільнення відновних процесів потребує для них більш тривалих інтервалів відпочинку, ніж у молодих осіб. Враховуючи, що еластичність м'язів і зв'язок у багатьох осіб у віці від 50 років і старше значно зменшена, особливо показані вправи для підтримки гнучкості і рухомості суглобів. Внаслідок зниження рухливості нервових процесів у осіб полого віку значно знижуються координаційні здібності, з чим пов'язані великі труднощі формування нових рухових навиків. Тому будуть корисними вправи, спрямовані на покращення координаційних здібностей.

Заняття повинні бути емоційними, різноманітними, з широкім використанням рухливих ігор і елементів спортивних ігор. Слід включати порядкові вправи, загальнозміцнюючі вправи зі снарядами і без них, вправи на гімнастичних лавках і стінці, танцювальні кроки, вправи на рівновагу, естафети, гру в бадмінтон та ін. Правила ігор повинні бути полегшеними. Важливо пам'ятати, що лише систематичні заняття можуть приносити користь.

Під час оздоровчих тренувань людей похилого віку не можна включати в заняття вправи, що вимагають значного фізичного та / або емоційного напруження, різких обертів, затримки дихання чи тривалого опускання голови нижче пояса. Велику увагу слід звертати на те, щоб дихання під час виконання вправ було правильним і вільним, частіше використовувати вправи на розслаблення та дихальні вправи. Необхідно також збільшувати підготовчу та заключну частини тренування. Заняття повинні викликати тільки відчуття приємної втоми, гарний настрій, бажання продовжувати займатися фізичними вправами і ні в якому разі не викликати значну втому і перенапруження. Слід також мати на увазі, що оцінка ефективності занять не повинна здійснюватись лише за самопочуттям людини, так як у похилому віці воно може бути оманливим. Потрібен постійний і ретельний лікарський контроль: на початку занять (протягом щонайменше півроку) не рідше одного разу на 3 місяці, у подальшому не рідше одного разу на півроку. Як і при спостереженні за дітьми, важливе значення мають лікарсько-педагогічні спостереження, які допомагають індивідуалізувати фізичні навантаження.