Методи дослідження фізичного розвитку

Визначення фізичного розвитку проводиться за допомогою двох методів: соматоскопії (зовнішній огляд тіла) та антропометрії (вимір певних розмірів тіла).

При дослідженні фізичного розвитку необхідно обов’язково дотримуватися певних вимог та правил, а саме:

1. Усі вимірювання проводяться за допомогою стандартизованих інструментів і пристроїв у відповідності до загальноприйнятих методик.

2. Обстеження проводять в добре освітленому і теплому приміщенні (оптимальна температура при обстеженні дорослих має бути не менш +18-20^оС, при обстеженні дітей – +20-22 ^оС, новонароджених і немовлят – + 22-24 ^оС).

3. Для контролю динаміки фізичного розвитку вимірювання показників бажано проводити в одні й ті ж години (краще зранку), натще і в однакових умовах.

4. Досліджуваний повинен бути максимально роздягнутий.

Соматоскопія

Соматоскопія – зовнішній огляд тіла людини – проводиться почергово спереду, ззаду та у профіль. При цьому дослідник перебуває на відстані 2-3 шагів (приблизно 1 м) від обстежуваного. Оцінюється стан шкіри і зовнішніх слизових оболонок, ступінь розвитку мускулатури, характер жировідкладень, форма спини, грудної клітини та живота, форма верхніх та нижніх кінцівок і тип тілобудови. При цьому звертається увага на морфологічні особливості та пропорції тіла, поставу та стан опорно-рухового апарату. Огляд тіла дітей бажано проводити на фоні антропометричної сітки.

Стан шкіри та зовнішніх слизових оболонок. Оцінюється: колір шкіри та зовнішніх слизових оболонок, їх вологість, визначається тургор і еластичність шкіри, наявність висипань, ушкоджень, рубців, набряків, мозолів, попрілостей, розтягнень, варикозного розширення вен, грижових випинань тощо. Колір шкіри може бути звичайний, смаглявий, блідий, гіперемований, жовтяничний; слизова губ – рожева, бліда, синюшна; кон’юнктива очей – нормальна, бліда, гіперемована, жовтянична. Шкіра може бути помірно волога, надмірно волога чи суха; еластична чи в’яла; чиста або з наявністю висипань, пігментації і т.п. Особливу увагу звертають на наявність гнійничкових (піодермія, фурункульоз та ін.), грибкових або вірусних захворювань шкіри, що само по собі може бути причиною тимчасового звільнення від занять фізичними вправами. Тургор шкіри визначається пальпаторно при захопленні шкіри в складку. Він може бути нормальним (при миттєвому зникненні складки) або зниженим (при недостатньо швидкому розгладженні складки).

Розвиток м’язів. Під час огляду визначається ступінь і рівномірність розвитку мускулатури, її рельєфність, кількість і тонус. Ступінь розвитку м’язів оцінюється як добрий (сильний), середній та малий (слабкий).

При доброму розвитку м’язів спостерігається рівномірний «м’язовий рисунок» в усіх ділянках тіла, навіть у розслабленому стані, тонус м’язів добрий (останній визначається при пальпації). При середньому ступеню розвитку відзначається середній об’єм м’язів плечового поясу, тулуба та ніг, рельєф їх стає виразним при напруженні, тонус м’язів задовільний. При слабкому розвитку, об’єм та тонус м’язів незначний, а рельєф м’язів слабо виражений, навіть при напруженні.

Необхідно також відзначити рівномірність розвитку мускулатури, вказати, які групи м’язів розвинуті краще, які гірше.

Ступінь та характер жировідкладень. Ступінь відкладення жиру спочатку оцінюється візуально. Під час огляду обов’язково звертається увага не лише на ступінь, а й на рівномірність розподілу жировідкладень, відзначається в яких місцях найбільші відкладення жиру (анемічна та плеторична форма жировідкладень). Крім того, пальпаторно визначається товщина жирових складок в певних місцях. Для цього двома пальцями (великим і вказівним) захоплюється ділянка шкіри з підшкірною жировою клітковиною розміром не менш 5 см (зазвичай, на животі – біля пупка; на спині – під кутом лопатки; на середині стегна й ін.) та оцінюється її товщина.

Ступінь жировідкладень може бути: слабо вираженим, помірно та значно вираженим. При слабо вираженому (малому) розвитку жировідкладень кістковий та м’язовий рельєф та міжреберні проміжки чітко проглядаються. Складка шкіри під лопаткою або на грудині дуже тонка. На животі біля пупка складка шкіри також невелика. При помірному (середньому) розвитку жировідкладень кістковий та м’язовий рельєф злегка згладжений, ребер не видно, складка шкіри захоплюється легко, її товщина між пальцями складає приблизно 1-2 см. У дівчат складка шкіри біля пупка в нормі має товщину до 2 см, у хлопців до 1 см, у дорослих жінок – до 3 см, а у чоловіків – до 2 см. При значно вираженому (великому) розвитку жировідкладень спостерігаються великі складки на тулубі, животі, стегнах, кістковий та м’язовий рельєф згладжені, складка шкіри велика, захоплюється з трудом (ожиріння різної ступені).

Постава – звична поза тіла людини («манера триматися») у положенні стоячи та сидячи. Вона комплексно характеризує морфофункціональний стан опорно-рухового апарату і у великій мірі залежить від вигинів хребта у сагітальній площині.

Дослідження постави проводять в положенні стоячи вільно, без напруження м’язів, руки опущені, ноги разом, стопи паралельно. Огляд проводять спочатку у фронтальній площині (спереду, ззаду), а потім у сагітальній площині (у профіль). Під час огляду оцінюють: положення голови по відношенню до тулуба, положення плечового поясу (надпліч та плечей), лопаток, форму спини та симетричність тулуба (грудної клітини і живота), виразність фізіологічних вигинів хребта, форму нижніх кінцівок. До огляду (особливо дітей) приступають не одразу, а через декілька хвилин, даючи змогу обстежуваному прийняти звичну для нього вільну позу.

а б

Рис. 2.1. Положення голови при правильній (а) та неправильній (б) поставі

Положення голови. Оцінюється розташування голови відповідно вертикальної лінії, спрямованість погляду, розташування підборіддя та лінії, що з’єднує нижній край очних ямок і зовнішнього слухового отвору. При порушеннях постави голова може бути нахилена вправо, вліво, відкинута назад чи подана вперед (рис. 2.1).

Плечовий пояс. Під час огляду визначається рівень розташування надпліч та плечей відносно одне до одного, симетричність шийно-плечових кутів (кутів, що утворені між боковою поверхнею шиї і надпліччями); положення та симетричність лопаток по відношенню до хребта, рівень нижніх кутів лопаток. Крім того, звертається увага на наявність крилоподібних лопаток. Під час огляду в профіль відзначається, розгорнуті плечі чи подані вперед. Праве і ліве плече можуть бути подані вперед неоднаково.

Стан хребта та форма спини. Хребет забезпечує опорну, ресорну, рухову і захисну функції. Нормальний хребет має чотири фізіологічні вигини: шийний і поперековий лордози – вигини, направлені опуклістю вперед, грудний і крижово-куприковий кіфози – вигини, направлені опуклістю назад (рис. 2.2). Глибина вигинів хребта в передньо-задньому напрямку та при бокових викривленнях може бути виміряна кіфосколіозометром (рис. 2.3 а, б) або за допомогою звичайного ростоміра та лінійки. В нормі глибина шийного лордозу та грудного кіфозу коливається в межах 2-3 см, а поперекового лордозу – 3-5 см.

	. Шийний лордоз Грудний кіфоз Поперековий лордоз Крижово-куприковий кіфоз
Рис. 2.2. Фізіологічні вигини хребта		Рис. 2.3. Вимірювання вигинів хребта

В основі різних змін постави лежить порушення правильного співвідношення та виразності фізіологічних вигинів хребта у сагітальній площині, що впливає на форму спіни. Розрізняють нормальну та патологічні форми спини.

Нормальна спина – це спина з наявністю нормально виражених фізіологічних вигинів хребта, при огляді вона має гарну хвилеподібну форму. Найбільш виступаючі ділянки грудного та крижово-куприкового кіфозів в нормі розташовуються на одній вертикалі.

До патологічних форм спини відносяться: кругла, плоска, кругло-увігнута та плоско-увігнута форми (рис. 2.4):

• Кругла спина – характеризується істотним збільшенням грудного кіфозу та відсутністю компенсації у поперековому відділі, остисті відростки у вигляді тотальної дуги відхиляються назад, що особливо чітко визначається при огляді у профіль. Спина може бути тотально круглою, якщо кіфоз виражений від шийних до поперекових хребців, та сутулою, якщо кіфоз виражений переважно у верхніх відділах хребта. Інколи у спортсменів, особливо у гребців, боксерів та борців, поєднання різко поданих вперед плечей з сильно розвинутою мускулатурою спини може складати враження хибної (несправжньої) сутулуватості, яка не пов’язана зі змінами кривизни хребта.

• Плоска спина – визначається у випадках, коли фізіологічні вигини хребта в сагітальній площині згладжені, ледве помітні, або відсутні, особливо грудний кіфоз («дошкоподібна спина»), поперековий лордоз теж згладжений, лопатки крилоподібні, нижні їх кути різко випинають назад.

• Кругло-увігнута (сідлоподібна) спина – характеризується збільшенням грудного кіфозу та поперекового лордозу, які компенсують одне одного.

• Плоско-увігнута спина – визначається, коли грудний кіфоз згладжений або відсутній, а поперековий лордоз значно виражений.

а б в г

Рис. 2.4. Форми спини:

а – нормальна; б – кругла; в – плоска; г – кругло-увігнута

При дослідженні стану хребта визначають також наявність його скривлень у фронтальній площині. Для цього дослідник повертає обстежуваного спиною до себе, просить його нахилити голову злегка вперед і звести плечі. При цьому остисті відростки хребців добре контурують під шкірою. Під час огляду хребта і спини звертається увага на симетричність так званих «трикутників талії»– просторів, які знаходиться між вільно опущеними руками та боковими поверхнями тулуба з верхівкою на рівні талії. Якщо величина їх неоднакова справа і зліва, це свідчить про наявність порушення постави та бокові скривлення хребта.

Ф

Рис. 2.5. Визначення величини епігастрального кута

орма грудної клітини. Форма грудної клітини залежить від нахилу ребер, ширини міжреберних проміжків, співвідношення її поперечного та передньо-заднього розмірів (на рівні восьмого грудного хребця) та форми епігастрального кута. Для визначення епігастрального кута необхідно покласти долоні рук на нижній край грудної клітини так, щоб великі пальці рук лягли вздовж реберних дуг, а кінчики пальців стикались в ділянці верхівки міжреберного кута (рис. 2.5). В нормі умовно розрізняють циліндричну (переважно у жінок), конічну (переважно у чоловіків) та сплющену (переважно у астеніків) форми грудної клітини. При циліндричній формі грудної клітини обидві половини її симетричні, рівномірно розвинені в середньому і нижньому відділах, ребра помірно нахилені, поперечний розмір грудної клітини на рівні найбільш випуклих бокових частин на 1/3 більший від передньо-заднього, епігастральний кут, як правило, прямий (90º). При конічній формі ребра розташовані майже горизонтально, міжреберні проміжки широкі, поперечний та передньо-задній розміри практично однакові, нижня апертура широка, епігастральний кут – тупий (більше 90º). Для сплющеної форми притаманно деяке опущення ребер (вони знаходяться нібито у стані видиху), міжреберні проміжки звужені, грудна клітина спереду сплющена і передньо-задній розмір набагато менший за поперечний, епігастральний кут гострий (менше 90º).

До патологічних форм відносяться: плоска, куряча, воронкоподібна, емфізематозна, асиметрична (рахітична) та інші форми (рис. 2.6), Найчастіше вони пов’язані з перенесеними захворюваннями або травмами в дитинстві. Плоска форма формується внаслідок м’язової слабкості, грудна клітина при цьому спереду сплющена, подовжена та звужена, епігастральний кут гострий. Куряча форма найчастіше зустрічається при кіфосколіотичних викривленнях хребта (особливо рахітичного походження), нерідко має кілеподібну форму та характеризується значною випуклістю грудини вперед, збільшенням переднє-заднього розміру, сплющенням бокових округлень ребер. Воронкоподібна (запала) форма частіше спостерігається у чоловіків і характеризується западанням грудини та мечоподібного відростка, при цьому западання може бути дуже виразним і свідчити про значну аномалію розвитку. Емфізематозна форма зустрічається при захворюваннях органів дихання і характеризується тим, що переднє-задній розмір грудної клітини збільшений, ребра декілька підняті й нерідко приймають горизонтальне положення, над- та підключичні ямки згладжені, епігастральний кут наближується до тупого, міжреберні проміжки розширені; емфізематозна форма може бути циліндричною, коли розширена вся грудна клітка або бочкоподібною, коли розширена переважно її верхня частина.

Рис. 2.6. Нормальна та патологічні форми грудної клітини

(1 – нормальна; 2 – плоска, 3 – куряча, 4 – воронкоподібна, 5 – емфізематозна)

Форма живота. Живіт в нормі симетричний і може бути плоским, втягнутим чи злегка випуклим. При порушеннях фізичного розвитку або при патології він може різко виступати уперед, бути обвислим чи асиметричним.

Положення тазу. Таз з’єднує хребет з нижніми кінцівками і забезпечує прямоходіння. Гребені клубових кісток повинні бути симетричними і розташовуватись на одному рівні. Таз повинен знаходитись під певним кутом до поперекового відділу хребта, що забезпечує нормальний лордоз і поставу. При порушеннях постави кут нахилу тазу може збільшуватися або зменшуватися порівняно з оптимальним. Якщо він збільшується, це призводить до порушення положення і функцій внутрішніх органів. Якщо він зменшується, це зумовлює згладжування поперекового лордозу й інших вигинів хребта, що робить хребетний стовп менш стійким до струсів при рухах та виконанні фізичних навантажень.

Загальна характеристика правильної постави

Правильна постава характеризується наступними ознаками:

• при огляді спереду: голова розташована вертикально, погляд спрямований уперед; положення надпліч на одному рівні, форма грудної клітини правильна, рівномірного розвинута з обох сторін, будь-які її деформації відсутні; соски (у чоловіків та дітей) та молочні залози (у жінок) розташовані на одному рівні; живіт злегка підтягнутий, плоский (інколи може бути дещо випуклий), пупок знаходиться по середній лінії.

• при огляді ззаду: положення голови вертикальне; надпліччя на одному рівні, шийно-плечові кути симетричні; лопатки розташовані симетрично, на однаковій відстані від хребта і притиснуті до тулуба; остисті відростки хребців розташовані чітко вертикально, по середній лінії, зміщення тулуба відсутні; «трикутники талії», симетричні; висота стояння кісток тазу однакова, складки сідниць та підколінних ямок розташовані на одному рівні з відповідними горизонтальними лініями, однакової глибини; установка стоп нормальна (осі гомілки і стопи співпадають); при нахилі тулуба уперед рельєф грудної клітини та поперекової ділянки однаковий, відсутні випинання ребер та м’язові валики вздовж хребта;

• при огляді збоку: положення голови чітко вертикальне, підборіддя злегка підведене, погляд спрямований уперед, а лінія, що з’єднує нижній край очних ямок і зовнішнього слухового отвору розташована горизонтально; надпліччя розгорнуті, верхні кінцівки не зміщені уперед; фізіологічні вигини хребта хвилеподібні, помірно виражені; грудна клітина симетрична, злегка піднята; кут нахилу таза в межах 35-55^о (у чоловіків дещо менше, ніж у жінок); живіт підтягнутий; нижні кінцівки прямі, симетричні, випрямлені в колінних та кульшових суглобах.

Особливості правильної постави у дітей та підлітків

При обстеженні фізичного розвитку дітей та підлітків оцінка постави має відносно більшого значення, ніж у дорослих, оскільки саме в процесі росту і формування організму найчастіше виникають її порушення.

Формування і розвиток хребта починається в утробі матері. У плода хребет зігнутий рівномірною дугою, після народження дитини він поступово випрямляється. В процесі вертикалізації дитини виникають викривлення хребта у сагітальній площині. За рахунок розгинальних рефлексів на 2-3 місяці життя формується шийний лордоз. На 6-7 місяці, коли дитина починає сидіти, формується грудний кіфоз. На 8-12 місяці, коли дитина навчається стояти і ходити, виникає поперековий лордоз та крижово-куприковий кіфоз. В 6-7 років вигини хребта вже чітко виражені, а в 14-15 років вони стають постійними. Остаточне формування хребта і постави закінчується у 20-25 років. У дітей, у зв’язку зі змінами пропорцій їх тіла в різні вікові періоди, стійке вертикальне положення досягається різним ступенем м’язових зусиль та різним розташуванням частин тіла. Саме тому, характеристика нормальної постави у дітей, особливо дошкільного та молодшого шкільного віку, буде дещо відрізнятися.

У хлопчиків та дівчаток дошкільного віку формування постави обумовлене генетичними властивостями і у великій мірі залежить залежать від рухової активності й інтенсивності їх росту. Як правило, голова, тулуб і нижні кінцівки у них знаходяться на вертикальній лінії над центром тяжіння, плечі розгорнуті, симетричні, груди опуклі, трикутники талії симетричні, лопатки злегка випинають, живіт випинає вперед, намічується поперековий лордоз, ноги випрямлені в колінах, кут нахилу таза для хлопчиків і дівчаток складає 22-25⁰.

У дітей молодшого шкільного віку (7-12 років) голова і тулуб розташовані вертикально, плечі горизонтальні, лопатки прижаті до спини; фізіологічні вигини хребта помірно виражені; остисті відростки розташовані по середній смузі; випинання живота зменшується, проте передня поверхня черевної стінки розташована більш к переду, ніж грудна стінка; кут нахилу таза збільшується, наближаючись до цифр дорослої людини, проте відмічається різниця у куті нахилу таза у дівчат і хлопчиків (28-31⁰). У дітей середнього шкільного віку (12-14 років) постава має всі ознаки дорослої людини (рис. 2.7).

а	б	в
Рис. 2.7. Ознаки правильної постави у дітей шкільного віку: вид спереду (а), збоку (б) та ззаду (в)

Підтримання і збереження нормальної постави залежить від гармонійного розвитку мускулатури та її здатності утримувати в правильному положенні хребет, голову, плечовий пояс, тулуб, кут нахилу таза, кінцівки; стану опорно-зв’язкового апарату; соматичного і психічного здоров’я, умов побуту, навчання, праці тощо. Важливе значення для повноцінного формування постави у дітей має симетричний розвиток сили правої і лівої половин тулуба і кінцівок. У дітей від 4 до 11-12 років м'язи тулуба ще недостатньо добре фіксують хребет при утриманні статичних поз. Постава у них через це нестійка, легко виникають її порушення, тимчасові асиметричні положення.

Порушення постави. Відхилення від правильної постави прийнято називати порушеннями або дефектами постави. Вони пов'язані переважно з функціональними змінами опорно-рухового апарату, при яких утворюються порочні умовно-рефлекторні зв'язки, які закріплюють неправильне положення тіла, а навик правильної постави втрачається. Порушення постави найчастіше виникають у ослаблених дітей, які перенесли інфекційні хвороби або часто хворіють на простудні захворювання. Можуть спостерігатись порушення постави і у практично здорових дітей у разі неправильного фізичного їх виховання, при застосуванні неадекватних віку дитини фізичних навантажень. Вади постави нерідко виникають при радикуліті, артрозах і артритах, гастритах, виразковій хворобі та інших захворюваннях.

У шкільному віці основною причиною порушень постави є звичні неправильні положення тіла при сидінні (за партою чи столом) або стоянні. Крім того, досить часто порушення постави у дітей і підлітків виникають під час так званих «стрибків росту» у препубертатному (перший «стрибок» – в 7-8 років) та пубертатному (другий «стрибок» – у дівчат в 11-13 років, у юнаків – в 13-16 років) періодах, коли спостерігається стрімке витягування скелету у довжину (до 8-10 см), а розвиток м’язів, сухожиль та зв'язок відбувається більш уповільнено.

Певним чином постава пов’язана з психоемоційним станом людини. З одного боку, вона впливає на психофізіологічні показники, а з іншого боку, психологічний стан відображається на поставі. Зокрема, слід відзначити первинні позиційні порушення в підлітковому віці. Так, юнаки та дівчата підліткового віку, під впливом різних психоемоційних комплексів, деформують поставу – висувають обидва плеча вперед і «горбляться». В результаті запускається циклічна перебудова м'язових груп і формується патологічна постава. Погана постава, в свою чергу, сприяє закріпленню психоемоційних порушень і зумовлює формування неврозів.

Порушення постави можуть виникати як в сагітальній площині – при змінах фізіологічних вигинів хребта; так і у фронтальній площині – при бокових викривленнях хребта (яких, навіть найменших, в нормі не буває). В деяких випадках порушення постави у сагітальній і фронтальній площинах можуть бути поєднаними.

Основні види порушення постави в сагітальній площині – сутулувата та кіфотична постава, постава з плоскою спиною, кіфолордотична та лордотична постава (рис. 2.8).

а	б	в	г	д
Рис. 2.8. Основні види порушення постави в сагітальній площині: а – нормальна; б – кіфотична; в – з плоскою спиною; г – кіфолордотична; д – лордотична

Сутулувата або кіфотична постава: голова нахилена і висунута уперед, сьомий шийний хребець випинає більш різко, ніж звичайно, форма спини сутулувата або кругла, грудна клітина приплюснута або запала, плечові суглоби зведені уперед, лопатки розташовані симетрично, але їх нижні кути відстають від грудної клітини (крилоподібні), живіт випнутий. З віком така постава стабілізується і стає характерною для осіб похилого віку.

Пряма постава: голова розташована прямо, шия довга, плечі опущені, форма спини плоска, грудна клітина слабо розвинена – сплющена або плоска, живіт втягнутий або випинається уперед, особливо у нижньому відділі (із-за слабкості м’язів черевного пресу), спостерігається зменшення кута нахилу таза. У осіб з даною поставою знижена витривалість до статичних навантажень, частіше виявляються бокові викривлення та захворювання хребта.

Кіфолордотична постава: голова дещо нахилена уперед, шия начебто «посунута» уперед та здається укороченою, сьомий шийний хребець випинає більше, ніж в нормі, надпліччя підведені; форма спини кругло-увігнута, грудні м’язи скорочені, а м’язи спини – розтягнуті; живіт випнутий, спостерігаються крилоподібні лопатки, кут нахилу таза збільшується до 60⁰ і більше; збільшення нахилу таза веде до посилення поперекового вигину хребта та випинання сідниць. Така постава найчастіше спостерігається у хлопчиків із слабо розвиненими м’язами спини, живота та при гіпотрофії. У деяких випадках говорять про «мляву, старечу» поставу, для якої характерні виражені (глибокі) усі вигини хребта. При цьому голова нахилена вперед, плечі зведені, грудна клітина плоска, спина згорблена, лопатки відстають, живіт обвислий, ноги злегка зігнуті в колінах. Така постава притаманна для старечого віку, при зниженні тонусу мускулатури та при деяких ураженнях хребта.

Лордотична постава: форма спини плоско-увігнута, кут таза круто нахилений уперед, внаслідок чого збільшується тиск кишечнику на черевну стінку, розтягуються м’язи черевного пресу, знижується їх тонус, формується обвислий живіт, що в свою чергу призводить до порушення функції внутрішніх органів, атонії кишечнику і т.п. При такій поставі, так як і при прямій поставі, значно зменшуються ресорні властивості хребта, підвищена схильність до травматизації і захворювань хребта.

Основні види порушення постави у фронтальній площині: типовим порушенням постави у фронтальній площині є асиметрична – сколіотична – постава, коли визначається викривлення хребта в бік (вправо або вліво) та певна асиметрія між правою і лівою половинами тулуба. Для оцінки рейтингу постави у фронтальній площині запропонована спеціальна карта, яка включає 14 соматоскопічних ознак (табл. 2.1).

Таблиця 2.1