2.1. Методи визначення фізичного розвитку та стану опорно-рухового апарату

Під час медичного обстеження осіб, що починають займатися або займаються фізичними вправами, дуже важливою є оцінка особливостей фізичного розвитку та стану опорно-рухового апарату. Без урахування особливостей фізичного розвитку лікар не в змозі надати обґрунтовані рекомендації щодо оптимізації рухової активності та вибору найбільш оптимального виду занять фізичними вправами.

Древні ескулапи та художники звернули увагу на те, що здоров’я людини, краса людського тіла залежить від розвитку скелету, м’язів та їх пропорцій. Перший еталон пропорцій – це квадрат Леонардо-да–Вінчі – довжина розпростертих рук дорівнює зросту людини. Згодом були виведені інші пропорції та закономірності, які широко використовуються при зображенні людського тіла. Наприклад, довжина стегна становить ¼ зросту, ширина плечей дорівнює довжині стегна, обвід кулака – довжині передпліччя і ступні, подвоєний обвід зап’ястка – товщині шиї, подвоєна товщина шиї – величині талії і т.д. У ХVII-XVIII століттях велика увага почала приділятись антропометрії – визначенню маси тіла, вимірюванням його параметрів, оцінці та аналізу показників. Більшість обстежень проводилось переважно на чоловіках призивного віку, тому багато виведених індексів та показників фізичного розвитку відносились до молодих людей віком 18-25 років.

Згодом, методам соматоскопії та соматометрії стали приділяти ще більше уваги. Було встановлено, що на всіх етапах онтогенезу людський організм характеризується певними фізичними й функціональними ознаками, які прийнято називати фізичним розвитком.

Фізичний розвиток – це сукупність морфологічних (зріст, маса тіла, його розміри та об’єми) та деяких функціональних (пульс, кров’яний тиск, ЖЄЛ, функція серця, склад крові і т.д.) властивостей організму людини, які забезпечують його життєздатність. Формування ознак фізичного розвитку залежить, з одного боку, від спадкових факторів (генотипу), а з іншого – від умов індивідуального розвитку (фенотипу).

Всесвітня організація охорони здоров’я в програмі «Здоров’я для всіх у ХХІ столітті» визначає фізичний розвиток, як інтегральний індикатор оцінки стану здоров’я окремої людини та цілої популяції. Моніторинг фізичного розвитку дітей, спортсменів та різних груп населення є важливим засобом контролю стану їх здоров’я та життєздатності.

Найбільші кількісні та якісні зміни фізичного розвитку спостерігаються в дитячому, підлітковому та юнацькому віці, особливо до 18 років. В період 18-25 років фізичний розвиток уповільнюється, але продовжується до 23-25 років. А в подальшому до кінця життя в основному наступають атрофічно-деструктивні зміни.

Фактори, що вливають на фізичний розвиток людини

Зміни фізичного стану людини протягом життя залежать від внутрішніх (ендогенних) та зовнішніх (екзогенних) факторів.

Ендогенні: спадковість, вік, стать, етнічна належність, внутрішньоутробні впливи, вроджені вади, недоношеність, наявні захворювання.

Екзогенні:

а) соціально-економічні – суспільний лад, ступінь економічного розвитку, умови праці, побуту, харчування, національні традиції, культура, гігієна, шкідливі навички, спосіб життя (праця, відпочинок, рівень фізичної активності);

б) клімато-географічні умови – рельєф місцевості, наявність річок, морів, гір, лісів, екологія, тощо.

Дослідження фізичного розвитку дозволяє визначити форми, розміри та пропорції частин тіла, а також деякі функціональні можливості організму. Виведено ряд індексів та показників, які дозволяють контролювати динаміку фізіометричних показників індивідуума та в певній мірі прогнозувати і своєчасно виявляти відхилення у фізичному розвитку.

З ВЕРНІТЬ УВАГУ!