128. Виконання заповіту

Виконання заповіту являє собою ряд дій, учинених з метою реалізації волі заповідача, вираженої в заповіті. Виконання покладається на призначених спадкоємців або особливих осіб, зазначених у заповіті, — виконавців. Обов’язком виконавця є: розподіл і передача спадкоємцям майна (відповідно до заповіту), продаж у випадку потреби спадкового майна та розподіл грошей між спадкоємцями тощо. Таким чином, виконання заповіту покладається на призначених у ньому спадкоємців. Однак заповідач може доручити виконання заповіту не їм, а іншій особі, зробивши про це спеціальне застереження у заповіті. Така особа називається «виконавець заповіту» і призначається, наприклад, утих випадках, коли необхідно розшукати спадкоємців, повідомити їх про відкриття спадщини тощо. При призначенні виконавця заповіту недостатньо одного лише волевиявлення заповідача. У випадку коли цього вимагають обставини, виконавець заповіту може бути призначений самим нотаріусом за місцем відкриття спадщини. Виконавець заповіту — фізична або юридична особа як із кола спадкоємців, так із тих, які не є спадкоємцями (ст. 1286 ЦК України). Виконавець заповіту має певні повноваження (ст. 1290 ЦК України). До основних функцій виконавця заповіту можна віднести такі:

1) уживає заходів щодо охорони спадкового майна;

2)витребує майно спадкодавця від інших осіб;

3) повідомляє спадкоємців, відказоотримувачів про відкриття спадщини;

4) розшукує спадкоємців;

5)вимагає виконання зобов’язань боржниками спадкодавця;

б) керує спадщиною;

7) забезпечує одержання спадкоємцями спадкового майна

8) розподіляє спадкове майно між спадкоємцями (наприклад предмети хатнього вжитку);

9) забезпечує виконання спадкоємцями дій, передбачених і встановлених заповітом. Нотаріус повинен рекомендувати заповідачу призначити виконавця заповіту в таких випадках: майно заповідається юридичній особі, державі; майно заповідається неповнолітнім, у яких немає батьків; заповіт складається з заповідальним відказом або з покладенням обов’язків. Виконавець заповіту має право відмовитися від виконання своїх зобов’язань, повідомивши про це всіх спадкоємців. Однак законом установлено, що виконавець не може відмовитися від виконання покладених на нього зобов’язань у випадку, якщо йому необхідно вжити негайних заходів, невиконання яких призведе до заподіяння матеріальної шкоди спадкоємцям. Усі витрати, що виконавець може понести, виконуючи волю заповідача чи керуючи спадковим майном, підлягають відшкодуванню спадкоємцями; як правило, дані витрати відшкодовуються за рахунок спадкового майна. Спадкоємці мають право контролювати дії виконавця. У випадку виконання заповіту відносно неповнолітніх спадкоємців, контроль за виконанням покладається на батьків (усиновителів), опікунів/піклувальників, а також органи опіки й піклування. Дії виконавця можуть бути визнані неправомірними. Ст. 258 ЦК України встановлений термін позовної давності в один рік по даній категорії справи.

129. Порядок оформлення спадкових прав

Оформлення спадкових прав становить сукупність правових дій, після вчинення яких встановлюється частка кожного спадкоємця у спадковому майні, і спадкоємці набувають права розпоряджатися цим майном.

Завершується оформлення спадкових прав видачею свідоцтва про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину не створює нових прав у спадкоємців на майно, а тільки підтверджує вже існуюче право на нього, оскільки право на спадкування в них виникає з моменту відкриття спадщини.

Для видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус встановлює:

І) факт смерті і час відкриття спадщини;

2) коло спадкоємців за заповітом та/або за законом;

3) факт прийняття спадщини;

4) спадкову масу, тобто майно, що належало спадкодавцеві і яке є в наявності на день відкриття спадщини.

Свідоцтво про право на спадщину - це спеціальний документ, що видається на ім'я всіх спадкоємців разом або, за їхнім бажанням, кожному окремо. В останньому випадку в кожному свідоцтві зазначається все спадкове майно, перелічуються всі спадкоємці та визначається частка спадщини спадкоємця, якому видано свідоцтво про право на спадщину. Крім того, за бажанням спадкоємців їм можуть бути видані окремі свідоцтва про право на певний вид спадщини.

Видача свідоцтва про право на спадщину є загальним порядком оформлення спадкових прав. Разом із тим спадкоємці не обов'язково подають заяву про прийняття спадщини, а мають право прийняти спадщину в інший спосіб - шляхом фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном (ст. 1268 ЦК). У цьому випадку вони не обов'язково отримують свідоцтва про право на спадщину (ст. 1296 ЦК).

Зміна власника майна, що підлягає обов'язковій державній реєстрації, неможлива без перереєстрації права власності. Тому свідоцтво про право на спадщину є обов'язковим, якщо об'єктом спадкування є нерухоме майно, що підлягає обов'язковій державній реєстрації, транспортні засоби тощо.

На майно, яке не підлягає державній реєстрації (предмети домашньої обстановки та вжитку тощо), нотаріальне оформлення спадкових прав не є обов'язковим. У цьому разі достатньо простої передачі майна.

Якщо спадщину прийняло кілька осіб, то свідоцтво про право на спадщину видається кожному із них із зазначенням при цьому частки інших спадкоємців.

Видача свідоцтва про право на спадщину строком не обмежена. Воно може бути отримане спадкоємцями в будь-який час, але, як правило, після закінчення 6 місяців від дня відкриття спадщини (ст. 1298 ЦК).

Разом із тим у деяких випадках свідоцтво про право на спадщину може бути видане нотаріусом до закінчення 6 місяців з часу відкриття спадщини. Умовою дострокової видачі є наявність доказів про відсутність інших спадкоємців, крім тих осіб, що звернулися за свідоцтвом.

Особиста явка спадкоємців для отримання свідоцтва не обов'язкова. Воно може бути отримане представником спадкоємця за дорученням або на прохання спадкоємця вислане поштою.

Якщо серед спадкоємців може опинитися дитина, яка зачата, але ще не народилася на час відкриття спадщини, видача свідоцтва про право на спадщину і розподіл спадщини можуть проводитися тільки після народження такої дитини. Для охорони інтересів дитини до участі в розподілі має бути запрошений представник органу опіки та піклування.

До закінчення строку на прийняття спадщини нотаріус може видати дозвіл на одержання частини вкладу спадкодавцю в банку (фінансовій установі), якщо це викликане обставинами, які мають істотне значення. Такими обставинами, зокрема, можуть бути:

1) витрати на догляд за спадкодавцем під час хвороби, а також на його поховання;

2) витрати на утримання осіб, які перебували на утриманні спадкодавця. Ці виплати зараховуються в ту частку спадщини, яка належить цьому утриманцеві;

3) витрати на задоволення претензій осіб, які працювали на спадкоємця чи стосовно відшкодування заподіяної спадкодавцем шкоди;

4) витрати на охорону спадкового майна і управління ним, а також витрати, пов'язані з повідомленням спадкоємців про відкриття спадщини.

Якщо спадкоємець із якихось причин пропустив 6-місячний строк для прийняття спадщини, може виникнути необхідність включення його до числа спадкоємців, а отже, і внесення змін до свідоцтва про право на спадщину. Це можливе за письмовою згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину. Якщо такої згоди немає, то спадкоємець, який1 пропустив строк для прийняття спадщини, може звернутися до суду із заявою про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину.

Якщо суд знайде причини пропуску строку поважними і задовольнить позов, але спадкове майно вже було прийняте іншими спадкоємцями, то спадкоємець, який пропустив строк, одержить лише майно, що збереглося в. натурі, а також кошти, виручені від реалізації решти належного йому майна.

У деяких випадках можлива видача додаткового свідоцтва про право на спадщину. Необхідність у ньому виникає, коли спадкоємці одержали свідоцтво на певну частину майна, а пізніше було виявлене інше майно, не зазначене у виданому свідоцтві.