73. Співстрахування і перестрахування

Стаття 986. Співстрахування

1. За згодою страхувальника предмет договору страхування може бути застрахований за одним договором страхування кількома страховиками (співстрахування) з визначенням прав та обов'язків кожного із страховиків.

2. За погодженням між співстраховиками і страхувальником один із співстраховиків може представляти всіх інших співстраховиків у відносинах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним у розмірах своєї частки. Співстрахування – це спосіб розподілу ризику між двома та більше страховиками шляхом покладання на кожного із них заздалегідь обумовленої частки можливих збитків страхувальника. Співстрахування має такі ознаки:

• при співстрахуванні укладається тільки один договір страхування;

• при співстрахуванні страхується один і той самий об’єкт;

• перелік страхових подій, на випадок настання яких укладається договір страхування, є однаковим для всіх страховиків;

• у разі настання страхового випадку кожен із співстраховиків виплачує страхувальникові лише частину збитків, яка заздалегідь визначена в договорі.

Стаття 987. Договір перестрахування

1. За договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування, страхує в іншого страховика (перестраховика) ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником.

2. Страховик, який уклав договір перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі відповідно до договору страхування.

Відповідно до ст. 12 Закону «Про страхування» перестрахування - це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно із законодавством країни, в якій він зареєстрований.

Процес передачі ризику в перестрахуванні називається перестрахувальницькою цесією. Перестраховика, який передає ризик, називають цедентом, а перестраховика, який приймає ризик, – цесіонером (цесіонарієм). Наступна передача ризику називається ретроцесією. Відповідно, страхову компанію, яка передає ризик, називають ретроцедентом, а ту, що приймає – ретроцесіонером (ретроцесіонарієм).

74. Договір позики

Договір позики – це домовленість за якою одна сторона – позикодавець, передає у власність другій стороні – позичальнику, грошові кошти або інші речі визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей, того роду і якості. За правовою природою даний договір є одностороннім, реальний, може бути і оплатний і безоплатний

Безоплатним договір є у двох випадках: -Якщо предметом договору є речі з родовими ознаками. -Якщо він укладений між фізичними особами на суму, що не перевищує 50-тикратного розміру неоподаткованого мінімуму, за умови, що ці кошти не будуть використовуватись для підприємницької діяльності.

Істотними умовами договору є:

Предмет. Предметом можуть бути грошові кошти або речі визначені родовими ознаками. При цьому предмет позики передається у власність позичальнику, а тому позикодавець має право вимагати повернення аналогічних речей того ж роду і якості або такої самої суми грошових коштів. Не можуть бути предметом позики речі, які вилучені або обмежені в цивільному обігу. Якщо предметом є грошові кошти, то вони можуть бути у національній та іноземній валюті. Якщо предметом виступали речі, то необхідно визначити їх кількість та якість.

Строк. Строк визначається за домовленістю сторін. Якщо цей строк не встановлений в договорі, то він визначається моментом пред’явлення вимоги, а це означає, що позичальник повинен повернути борг на протязі 30 днів з моменту пред’явлення вимоги позикодавцем.

Плата (в оплатних договорах). Плата – це відсотки або проценти за користування послугою. Проценти встановлюються за домовленістю сторін. Якщо в договорі не визначений відсоток, він визначається на рівні облікової ставки Національного Банку.

Договір позики може бути укладений як в усній так і в письмовій формі.

Якщо він укладається між юридичними особами – завжди письмова форма.

Якщо він укладається між фізичними особами, якщо перевищує в десять і більше разів неоподаткований мінімум – потребує письмової форми. У випадку недотримання письмової форми договір вважається дійним, але не можна посилатися на покази свідків у разі виникнення спору. Підтвердженням укладення договору може бути боргова розписка.

Боргова розписка – це письмове зобов’язання позичальника повернути борг.

Сторонами договору позики є позикодавець та позичальник. Ними може бути фізичні та юридичні особи, які є власниками речей, що передаються в позику. За даним договором позичальник зобов’язаний повернути борг в строк, встановлений в договорі але якщо договір безстроковий, то достроково повернути борг позичальник має в будь-який момент. Якщо договір оплатний, достроково повернути борг можна лише за згодою позикодавця. У випадку прострочення повернення коштів, боржник сплачує неустойку.