Козачок

Кожний крок – сліпуча блискавиця,

А душа – польовий буйний вітер.

Розгоряються уста і лиця

Неспокійним пурпуровим квітом.

Не піймаєш! Я – вогонь, я – вихор,

А вони спинятися не звикли!

Але раптом усміхнуся тихо

І в очах моїх заграє виклик.

А душа розбещеністю п’яна

Вип’є туги золоту отруту.

О, злови мене, злови, коханий,

Я так хочу біля тебе бути!

Бачиш – стіни зникли, мов примари!

Трави лізуть нам під закаблуки –

А нам нами – рожевіють хмари!

Перед нами – зеленіють луки!

Тільки зловиш – радісно і в’юнко

Закручу тебе звитяжним рухом,

А з оркестри бризне поцілунків

Весняна, бурхлива завірюха!

* * *

Оксана Лятуринська

Зб. “Княжа емаль”

Зуб, ратище, копито, пазур. Тут муж ішов на силу вражу. Сурмив тут мамут. Тут ведмідь Печерний вів кошлатий слід. Кружляв тут яструб в яснім небі,

По озеру плив чорний лебідь.

* * *

І знову цілу ніч верзлося:

Біжу зацькований, мов звір,

І слід кривавиться на росах,

І піт рудий туманить зір.

І знову бачу світ багряно.

За мною полум’я і дим,

Гаряча заграва над станом

Безправ’я над добром моїм.

І знов в ганьбі стріваю ранок

І ліс мені, мов звірю кліть

Та прийде день мій невблаганно,

Ще мить, ще мить!…

* * *

Недобреє віщує Див.

Лише в один кінець сліди,

А сурми сурмлять войовничо.

Степ майорить і кличе, кличе.

Іти на Дін чи не іти

Шоломом зачерпнуть води? (…)

* * *

* * *

О.Ольжич

Зб. «Рінь»

Де шлях у жовті врізується стіни

І урвище над закрутом стремить

Наш погляд неуважливий на мить Затримує жорсткий прошарок ріни.

Вона суха і сіра. Але вії

Примкнеш перед камінням у піску –

І раптом чуєш силу вод рвучку

І різкість вітру, що над ними віяв.

* * *

Археологія

Поважна мова врочистих вітрин Уривчасто-скупі її аннали.

“Ми жали хліб”, “Ми вигадали млин”

“Ми знали мідь”,

“Ми завжди воювали

“Мене забито в чесному бою,

Поховано дбайливою сім’єю

Як не стояти, так як я стою В просторій залі мудрого музею.

Так виразно ввижається мені Болючими безсонними ночами: Я жив колись в простому курені Над озером з ясними берегами.

* * *