М.Рильський. Із зб. «На білих островах»

Я на острові-хмарі пливу

В небесах,

На землі я вже більш не живу!

Кругом мене проміння блищить,

І, мов птах,

Хмара в безвість далеку летить.

* * *

Зб. «Під осінніми зорями»

В глибокому затоні,

Далеко од людей

Цвітуть лілеї сонні,

І тихо круг лілей.

В глибокому затоні

Води далекий тон,

І відблиски червоні

Спадають на затон.

Тут – кайдани, закони

І суєта страшна…

А там, в яснім затоні –

Прозорість, тишина.

* * *

Сьогодні був у мене сатана,

Моя душа для нього непотрібна;

Занадто супокійна і ясна,

До місяця осіннього подібна.

Ми цілу ніч балакали удвох.

Жалівся він, який несправедливий

Чужий мені, йому ворожий бог;

Який він сам безмежно нещасливий.

Огонь горів криваво-золотий, Грав по обличчі чорному й смутному…

Ф в вікна глянув досвіток блідий, –

І гість сказав: мені пора додому.

* * *

В кав’ярні пусто. Гомонять льокаї,

Нудьгуючи без нудної роботи.

Сиджу самотно; серце споминає

Далеке щось, неначе у дрімоті.

Неясний присмерк стелиться по залі,

Хоч день стоїть за стінами. Ще вчора

Уста кохані тут прощебетали

Мені про щастя, про високі гори,

Про досвіток, про радісне чекання,

Про шум чарок і чистії розмови…

Мені здавалось: навіть про кохання,

Про перший цвіт не першої любові…

Минулося – а в серці оживає,

Як лілія в вечірній позолоті…

В кав’ярні стиха гомоніть льокаї.

В кав’ярні час солодкої дрімоти.

* * *

Зб. «Синя далечінь»

(…)

Ти випив самогону з кварти

І біля діжки в бруді спиш.

А там десь – голуби, мансарди,

Поети, сонце і Париж!

1920

* * *

У теплі дні збирання винограду

Її він стрів. На мулах нешвидких

Вона верталась із ясного саду,

Ясна, як сад, і радісна, як сміх.

І він спитав: - Яку б найти принаду,

Щоб привернуть тебе до рук моїх?

Вона ж йому: «Світи щодня лампаду

Кіпріді добрій». – Підняла батіг,

Гукнула свіжо й весело на мулів,

І чудно уші правий з них прищулив,

І знявся пил. Немов рожевий дим.

І він потягся, як дитина, радо

І мовив: «Добре бути молодим»

У теплі дні збирання винограду.

1922

* * *

Нашу шлюбну постелю вквітчали троянди пахучі.

Образ Кіпріди її благословляє з кутка.

Ми принесемо богині смокви медово-солодкі,

Темний, міцний виноград і молодих голуб’ят.

Сонце сховається в морі, троянди запахнуть п’янкіше,

Руки шукатимуть рук, уст пожадливі уста…

Дай же нам сили, богине, в коханні вродливими бути

І в заворожену ніч мудрого сина зачать.

1921

* * *

Зб. Під осінніми зорями іі

Як Одіссей, натомлений блуканням

По морю синьому, я – стомлений життям –

Приліг під тінню сокора старого,

Зарився в листя і забув про все.

Якісь думки – чи тіні їх – снуються

В дрімоті тихій. Листя миготить,

Упав на стовбур білий відблиск сонця,

І комашинка лізе по йому.

І я засну під безтурботний шелест

З надією, що, граючись м’ячем,

Мене розбудить ніжна Навсікая,

Струнка дочка феацького царя.

* * *