3. ЕдОмасіологічний та семасіологічний підходи до щвчення лексики

У лексичній ссмгтщі останньої третини двадцятого столі тя були розвинуті да підходи до вивчення слова: семасіологіч ний та ономасіолоічний. Семасіологічне дослідження слов передбачало вивченія його значеннєвої структури та умов йог семантичного варіюіання в системі мови і в мовленні. Ономасі ологічний аналіз бу, орієнтований на слово у його зв'язках і позначуваними предіетами та явищами дійсності, на вивченн співвідношення лінііістичного та екстралінгвістичного, "слов та речі". За влучнимвисловом Ю.М. Караулова, якщо за основу взято "лексику в сшгемі понять”, - це ономасіологічне дослід- ження, якщо ж "сис'ему в лексиці” - це семасіологічне дослід­ження. Семасіологі'ні дослідження орієнтовані на вивчення зв'язку значення з фермою номінативних одиниць у парадигма- тиці та синтагматиці Ономасіологічні дослідження мають семі­отичне спрямування вони націлені на пояснення зв'язку між предметом/явищем дійсності та його найменуванням у мові. У термінах комунікегивної лінгвістики ономасіологія орієнто­вана на мовця (адреанта), який переводить екстралінгвістичний зміст у мовну форм^ водночас семасіологія вивчає сприйняття цієї мовної форми адресатом, що передбачає вилучення екстра­лінгвістичного зміст,/ з мовної форми. Таким чином, знаход­ження лексеми на перехресті двох координатних осей структур­ної організації мови:1) парадигматичної (чи, в термінах одного з провідних російсьіих лексикологів XX ст. A.A. Уфімцевої - ономатичної, тобто вісі найменування) та 2) синтагматичної чи функціональної комунікативної) спричинює той факт, що слово немов би існуї у двох модифікаціях: 1)як цілісний полі­семантичний знак у словнику; 2) як розчленований актуальний знак у мовленнєвому потоці. Полісемія слів притаманна їм тіль­ки в парадигматиці. Лінійний ряд, синтагматичний зв'язок зні­має, нівелює багатозіачність слова. "Ономатичне" побутування слова є предметом виїчення у рамках ономасіології, функціональ­но-комунікативне - 4ормує предмет семасіологічних розвідок.

4. Формальне та семантичне варіювання лексеми. Лексема, семема, сема. Виділення лексико-семантичних варіантів багатозначної лексеми

Якими б не були теоретичні визначення слова і підходи до осмислення його змістової сторони, незаіеречним фактом є те, що слово виступає двобічною значущою одиницею мови, яка може варіювати у формальному та семантичному аспектах. Фор­мальне варіювання слова може бути представленим: 1) фонема­тичними та фонетичними варіантами: укр. вчений - учений, ау­тентичний - автентичний; розтанути - ро[с]танути; рос. обусла­вливать - обусловливать; прачечная - праче/г«/ная; 2) акценто­логічними варіантами: /смішка - усм/шка, оповгдач - оповідач, рос. творог - творог; 3) морфологічними варіантами, які зумов- июються належністю слів до різних морфологічних парадигм: неборак - неборака, морф - морфа; генезге - генеза; компонент - компонента (укр.). Такі варіанти формального характеру нази­ваються у мовознавстві алолексами.

Окрім формального варіювання, лексемі притаманно ще се­мантичне варіювання, внаслідок якого утворюються лексико- семантичні варіанти слова.

Проф. Г. А.Уфімцева вважає можливим виділення 4 рівнів аналізу слова:

1. фонематичний (який вивчає фонемний склад слова);

2. морфематичний (морфемний, що вивчає його морфемну будову);

3. лексематичний (це рівень лексем з усіма їхніми значення­ми, рівень нерозчленованих словесних знаків);

4. лексико-семантичний рівень (рівень ЛСВ чи семем, тобто окремих лексичних значень слова) [Уфкмцева 1980].

Саме четвертий (лексико-семантичмга рівень) аналізу слова потрапив у центр дослідницької уваги семасіологів 70-80-х ро­ків минулого століття. Проте перш ніжперейти до його характе­ристики, звернімося до поняття лексемі.

Лексема є абстрактною інваріантною одиницею лексемног (або, в термінах А. Уфімцевої, лексематичного) рівня мови, як характеризується формально-граматичною й семантичною єдніе тю. Формально-граматична єдність забезпечується належністю д певної частини мови; семантична єдність створюється смислови ми зв'язками між окремими лексичними значеннями лексеми, які у лексичній семантиці набули назви лексико-семантичних варіан« тів. За визначенням А. Уфімцевої, це віртуальний словесний знак, певне узагальнення всіх можливих використань даного слова. Тер« мін лексема був упроваджений у науковий обіг Олександром Мат­війовичем Пєшковським (1878-1933), який увійшов в історію віт­чизняної науки насамперед як синтаксист.

Одиницею четвертого, лексико-семантичного рівня аналізу слова, виступає лексико-семантичний варіант (J1CB) або семема. Деякі вчені розрізняють ці терміни, розуміючи під ЛСВ двосто­ронню знакову одиницю лексико-семантичної системи (ЛСС), яка реально функціонує з мовленні. Тоді терміном семема поз­начають відповідну лексико-семантичному варіантові одиницю мови. Таким чином, розрізнення термінів семема та лексико- ссмантичний варіант пов'язане з дихотомією мова <-> мовлення.

При виділенні окремих лексико-семантичних варіантів бага­тозначного слова велику роль відіграють мовні засоби їхньої маніфестації, тобто лексична та синтаксична сполучуваність даного слова у певному значенні, а також його парадигматична протиставленість іншим словам. Розглянемо модус виділення ЛСВ на прикладі англійського дієслівного полісеманту to break:

1. ЛСВ із змістовим наповненням "розбити, розламати" реа­лізується у реченні типу: Не has broken а сир/а stick. Лексична сполучуваність характеризується приєднанням до дієслова кон­кретних загальних назв, синтаксична сполучуваність задана синтаксичною схемою S - V - О, парадигматична протиставле­ність полягає у співставленні з видовим терміном to crack.

2. ЛСВ "розрізати": The ship breaks water. Лексична сполучу­ваність характеризується приєднанням до дієслова іменників з речовинним значенням. Синтаксична сполучуваність така сама, як і в попередньому ЛСВ; парадигматична протиставленість по­лягає у співставленні з видовим терміном to tear.

3. JICB "порушувати": Criminal broke the law. Лексична спо­лучуваність характеризується приєднанням до дієслова прототер- мніів соціально-політичної сфери. Синтаксична сполучуваність піка сама, як і в попередньому J1CB; парадигматична протистав- лпіість полягає у співставленні з видовим терміном to violate.

4. ЛСВ "підірвати здоров'я, зламати дух": Hard work broke his hralth/his spirit. Лексична сполучуваність характеризується приєд­нанням до дієслова абстрактних іменників, що характеризують фізичний та духовний стан людини. Синтаксична сполучуваність піка сама, як і в попередньому ЛСВ; парадигматична протистав- кеність полягає у співставленні з видовим терміном to ruin.

5. ЛСВ "починатися": The day breaks. Синтаксична сполучу­ваність задана схемою S - V, а лексична характеризується поєд­нанням з темпоральними іменниками у функції підмета; пара­дигматична протиставленість полягає у співставленні з дієсло- ном to begin.

Таким чином, семеми багатозначного слова, так само, як і есмеми різних лексем, утворюють опозиції по семах. Відстежу- ючи основні типи протиставлень семем, що існують у лексико- ссмантичній системі мові, Л.О Новіков виділив чотири основні типи опозицій між семемами: 1) нульова опозиція, коли семеми співвіднесені з одним і тим самим денотатом: лінгвістика - мо­вознавство; 2) привативна опозиція, колисемема однієї лексеми повністю поглинається семемою іншої лексеми (горобець - птах); 3) еквіполенгна опозиція, коли за наявності спільних сем семеми двох різних лексем перебувають у відношеннях перети­ну (висловлення ~ говорити); 4) диз'юнктивна опозиція, коли се­меми не мають спільних сем (товстий - сірий) [Новиков 1982].

Якщо заглиблюватися далі у дослідження змістової сторони слова, можна виділити ще один рівень аналізу - семантичний, на якому одиницею семантичного опису вже буде виступати се- ма (паралельні терміни для семи: семантична ознака, семантич­ний елемент, семантичний компонент, семантичний множник). Ідея про принципову ділимість семем на семи була вперше ви­словлена даньским лінгвістом Л. Єльмлєвим, який вважав, що значення можуть бути розкладеними на "фігури", які не мають відповідників у плані вираження. Сема виступає елементарним,

105

далі неподільним структурним компонентом семеми, не пов'яза­ним з певним планом вираження. Подібно до того, як у фонеми виділяються інтегральні та диференціальні ознаки, у семеми ви­діляються семи. Однак якщо диференціальні ознаки фонем є ма­теріальними, акустико-артикуляіційними властивостями звуків, семи виділяються внаслідок ідеального аналізу ідеальних вели­чин. Спільним між семантичними компонентами (семами) і ди­ференціальними фонологічними ознаками є те, що вони не є лі­нійними, описуючи семему та фонему "пучком" симультанних ознак. Відносно природи семантичних компонентів у лінгвістиці існує дві основні точки зору: 1) сема - це онтологічно реальна семантична одиниця, що належить мові так само, як і значення загалом (Дж. Лайонз, І.В. Арнольд); 2) сема - це одиниця мета- мовного опису, яка має виключно гносеологічне значення для дослідження слів, що об'єднуються в групи певними системни­ми відношеннями (Дж. Кац, М. Бірвіш).