Розділ 3 класифікація і поведінка витрат

3.1. Групування витрат

Для більш глибокого розуміння сутності витрат, їх економічної ролі у виробництві важливе значення має їх класифікація.

Класифікація витрат – поділ витрат на класи на основі певних загальних ознак об’єктів і закономірних зв’язків між ними. Необхідність в різних класифікаціях витрат, використання різних методів їх збирання і розподілу зростає з ускладненням господарської діяльності підприємства. Вона є передумовою успішної організації планування, обліку, контролю, аналізу та ефективного управління витратами.

Класифікувати витрати можна за різними ознаками, в залежності від поставленої мети. При цьому, чим більше виділено ознак класифікації, тим вища ступінь пізнання об’єктів. З метою задоволення потреб різних груп споживачів ознак класифікації має бути рівно стільки, щоб можна було за їх допомогою отримати найбільш повну інформацію.

Будь-яка класифікація будується за визначеними критеріями. У даний час нараховується близько двох десятків групувань витрат за різними класифікаційними ознаками. Узагальнення підходів до класифікації витрат подано у таблиці 3.1.

Розглянемо детальніше найчастіше використовувані класифікаційні ознаки затрат з точки зору їх практичного застосування.

Загальні (сукупні) витрати — це витрати на весь обсяг продукції за певний період. Сума таких витрат залежить від тривалості періоду і кількості виготовленої продукції.

Витрати на одиницю продукції обчислюються як середні за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серіями. В одиничному виробництві витрати на виріб формуються як індивідуальні.

Таблиця 3.1

Класифікація витрат

Ознака класифікації	Види витрат
За кількістю випущеної продукції	Загальні (сукупні), витрати на одиницю продукції
За єдністю складу (однорідністю)	Одноелементні, комплексні
За способом включення у собівартість продукції	Прямі, непрямі
За періодичністю виникнення (календарними періодами)	Поточні, одноразові
За центрами відповідальності та місцями виникнення	Цехові, дільничні, бригадні, службові тощо
За ступенем впливу обсягу виробництва	Постійні, змінні
За економічним змістом	Витрати предметів праці, засобів праці, самої праці
За видами виробництва	Витрати основного виробництва, допоміжних, підсобних та обслуговуючих виробництв і господарств
За відношенням до технологічного процесу (за економічним складом)	Основні, накладні
За видами діяльності	Витрати основної діяльності (операційної), фінансової діяльності, інвестиційної діяльності
Згідно з роллю у процесі виробництва	Виробничі, невиробничі
За фазами кругообігу засобів	Постачально-заготівельні, виробничі, збутові
За ступенем готовності продукції (відношенням до кінцевого продукту)	Витрати в незавершеному виробництві, на товарний випуск
За охопленням плануванням	Планові, позапланові
За охопленням нормуванням	Нормовані, ненормовані
За доцільністю	Продуктивні, непродуктивні
Залежно від об'єкта управління	У місцях виникнення, в центрах витрат, у центрах відповідальності
Залежно від діяльності підприємства	Залежні, незалежні
За економічними елементами	Матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація, інші операційні виграти
За калькуляційними статтями	Залежно від галузі національної економіки

Одноелементні витрати – це витрати, які складаються з одного елементу витрат. Такі витрати є однорідними за складом, мають єдиний економічний зміст.

Комплексні витрати складаються з кількох економічних елементів. Їх групують за економічним призначенням у процесі калькулювання.

Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням певного різновиду продукції і можуть бути віднесені на її одиницю прямо. Якщо виготовляється один різновид продукції, усі витрати — прямі.

Непрямі витрати пов’язані з виробництвом декількох видів продукції (затрати на утримання та експлуатацію обладнання, загальновиробничі), що включаються до собівартості продукції (робіт, послуг) за допомогою їх розподілу.

Поточні витрати – це витрати з періодичністю менше виробничого циклу; одноразові витрати – здійснюються періодично (періодичність більше виробничого циклу) і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.

За центрами відповідальності та місцями виникнення витрати на виробництво поділяються за цехами, дільницями, бригадами, службами та іншими адміністративно відокремленими структурними підрозділами виробництв.

Змінні витрати – це витрати, абсолютна величина яких збільшується зі зростанням обсягу виробництва продукції або зменшується зі зменшенням обсягу виробництва.

Постійні витрати – це витрати, абсолютна величина яких залежно від збільшення або зменшення обсягу виробництва залишається постійною або змінюється незначною мірою.

Залежно від характеру та призначення виконуваних процесів виробництво поділяється на основне, допоміжне, підсобне та обслуговуючі виробництва і господарства. Для кожного з вищеперелічених видів виробництв властиві свої витрати за видами виробництва, які різняться одні від інших своїм змістом, структурою і т. п.

У вітчизняній обліковій практиці вважається однією з основних класифікація витрат за економічними елементами та статтями калькуляції. Особливістю класифікації витрат за економічними елементами є те, що вона заснована на економічній природі витрат, не залежить від конкретних умов, а тому склад елементів є стандартним (п. 21 П(с)БО 16 «Витрати» встановлені такі елементи витрат: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація, інші операційні витрати). Групування витрат за економічними елементами має вагоме значення для обліку витрат за окремими структурними підрозділами.

Науковці дотримуються однозначності думок щодо визначення сутності такої ознаки для класифікації, яка передбачає розподіл витрат на економічно однорідні елементи витрат, які не можна розкласти на складові.

Однак класифікація витрат за елементами не може задовольнити інформаційні потреби управління в частині даних про витрати за їх цільовим призначенням, за окремими видами продукції, для здійснення контролю за раціональним використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Відповідно, постатейна класифікація витрат для калькулювання надає можливість розкрити їх цільове призначення, визначити собівартість кожного виду продукції, а отже, забезпечити ціноутворення.

Відповідно до п. 11 П(с)БО 16  «Витрати» підприємство має право самостійно визначати перелік і склад статей калькуляції. Тобто, номенклатура статей витрат підприємства може формуватися відповідно до обраної облікової політики з урахуванням особливостей технології та організації виробництва суб’єкта господарювання. Щоб не ускладнювати ведення бухгалтерського обліку витрат, кількість статей калькуляції не повинна бути досить великою. При визначенні їх складу необхідно враховувати такі вимоги: технологічна доцільність статті, питома вага в загальних витратах, можливість розподілу кожної статті за видами продукції.

Заслуговує на увагу ознака для класифікації витрат за відношенням до собівартості. Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) є важливим показником витрат суб’єкта господарювання, оскільки саме витрати, понесені на реалізовану продукцію, генерують дохід, який отримує підприємство від реалізації продукції, а також характеризують виробничу спрямованість господарської діяльності підприємства.

У цілому собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) формують:

• виробнича собівартість продукції, реалізованої протягом звітного періоду;

• нерозподілені постійні загальновиробничі витрати.

До витрат, не пов’язаних з виробництвом продукції, належать адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати.

Аналіз підходів до класифікації витрат показав, що групи витрат доцільно поєднувати за трьома напрямками:

• калькулювання собівартості виготовленої продукції та визначення величини отриманого прибутку;

• дослідження поведінки витрат та прийняття управлінських рішень;

• планування (прогнозування), здійснення контролю та регулювання.

Тобто кожен із вищеназваних напрямів класифікації забезпечує виконання завдань відповідно до вимог управлінського персоналу. Так, група витрат для цілей калькулювання забезпечує раціональне включення саме виробничих витрат до собівартості продукції (робіт, послуг); згруповані витрати з метою прийняття управлінських рішень значно полегшують роботу керівництва та дають можливість швидше впливати на рівень витрат, усуваючи непотрібні перевитрачання.

Перше завдання вирішується в системі фінансового обліку, а друге і третє в системі управлінського обліку.