8.2. Моделі і методи аналізу «витрати – обсяг – прибуток»

Розглядають дві основні моделі аналізу «витрати – обсяг – прибуток»: економічну і бухгалтерську.

Економічна модель розглядає поведінку витрат у довгостроковому періоді. За цією моделлю аналізу передбачається, що зміна загальних витрат і доходу підприємства внаслідок зміни обсягу діяльності має нелінійний характер. Непропорційність зміни доходу внаслідок зміни обсягу виробництва пояснюється тим, що для збільшення обсягу виробництва і реалізації продукції необхідно стимулювати попит на продукцію на основі певного зниження її ціни. Відповідно, нелінійна поведінка сукупних витрат підприємства зумовлена ефектом масштабу.

Бухгалтерська модель аналізу «витрати – обсяг – прибуток» розглядає поведінку витрат у межах певного короткого періоду часу – релевантного діапазону, протягом якого неможливо швидко змінити обсяг діяльності. Тому лінії доходу і витрат у бухгалтерській моделі мають прямолінійний характер. Бухгалтерську модель аналізу «витрати – обсяг – прибуток» використовують для визначення: впливу зміни величини обсягу виробництва і реалізації продукції, ціни реалізації та витрат на величину прибутку підприємства; суми прибутку за певного обсягу реалізації продукції; точки беззбитковості діяльності підприємства; оптимального співвідношення витрат підприємства; рівня ризику операційної діяльності підприємства.

У найпростішому вигляді залежність прибутку від величини обсягу діяльності та витрат можна відобразити таким чином:

, (8.1)

де П – операційний прибуток підприємства; Д – дохід (виручка) від реалізації продукції; В – загальна сума витрат.

Враховуючи, що загальний дохід (виручку) від реалізації продукції підприємства можна визначити як добуток кількості реалізованої продукції та ціни продукції, а загальні витрати – як суму змінних та постійних витрат, рівняння (8.1) буде виглядати так:

, (8.2)

де К – кількість реалізованої продукції, Ц – ціна продукції, ЗВ – загальна сума змінних витрат, ПВ – загальна сума постійних витрат.

Нагадаємо, що загальна сума змінних витрат буде залежати від кількості реалізованої продукції та змінних витрат на одиницю продукції, а загальна сума постійних витрат залишиться незмінною і не буде залежною від кількості реалізованої продукції. Тоді рівняння 8.2 набуде такого вигляду:

або , (8.3)

де ЗВ₁ – змінні витрати на одиницю продукції.

Різниця між ціною реалізації і змінними витратами на одиницю продукції є маржинальним доходом з розрахунку на одиницю продукції (МД₁):

. (8.4)

Відповідно, загальна сума маржинального доходу (МД) може бути визначена як різниця між доходом (виручкою) від реалізації продукції та загальною сумою змінних витрат:

. (8.5)

Виходячи з даного рівняння, дохід (виручка) від реалізації продукції в першу чергу йде на покриття змінних витрат. Тільки після того, як усі змінні витрати покриваються, виникає маржинальний дохід.

Враховуючи величину маржинального доходу, операційний прибуток можна визначити, трансформуючи формулу (8.3) у наступне рівняння:

. (8.6)

Звідси, маржинальний дохід визначається як сума постійних витрат і операційного прибутку, показуючи, що величина маржинального доходу призначена для покриття постійних витрат і формування прибутку підприємства:

. (8.7)

Можна зробити висновок, що прибуток виникає тільки тоді, коли сума маржинального доходу буде більшою, ніж величина постійних витрат підприємства. Якщо величини маржинального доходу вистачає тільки на покриття постійних витрат, то прибутку не буде.

На рис. 8.1 показаний взаємозв’язок між виручкою від реалізації, змінними, постійними витратами і прибутком підприємства.

Рис. 8.1. Взаємозв’язок між виручкою від реалізації, змінними, постійними витратами і прибутком підприємства

Оскільки рівняння (8.3) демонструє залежність між операційним прибутком, кількістю і ціною реалізованої продукції, змінними витратами на одиницю продукції і постійними витратами, можна виділити такі основні способи підвищення прибутковості підприємства:

• збільшення обсягу продажів;

• покращення структури продажів;

• підвищення ціни на продукцію, що реалізується;

• зменшення змінних витрат на одиницю продукції;

• зменшення загальної суми постійних витрат.

Таким чином, можна визначити, наскільки зміна кожного зі складових залежності може вплинути на зміну діяльності підприємства, в чому і полягає основне призначення аналізу «витрати – обсяг – прибуток».

Результат впливу зміни витрат та обсягу реалізації продукції на прибуток підприємства можна визначити, використовуючи такі основні методи (рис. 8.2):

Рис. 8.2. Методи аналізу «витрати – обсяг – прибуток»

Метод порівняння показників звітів про фінансові результати підприємства передбачає порівняння основних показників звітів про фінансові результати підприємства до і після внесення змін у його діяльність (зміни рівня використання потужності).

Згідно з методом диференційного аналізу слід аналізувати тільки ті показники, які змінюються під впливом прийнятих рішень (релевантні дані) та обчислювати диференційний прибуток підприємства.

За методом порівняння суми маржинального доходу необхідно обчислювати суми маржинального доходу підприємства до і після змін у його діяльності. Результат, отриманий внаслідок порівняння, коригують на суму зміни постійних витрат.

Слід зазначити, що величина відхилення фактичного прибутку від планового в разі зміни обсягу діяльності підприємства залежить від структури його витрат, тобто співвідношення суми постійних і змінних витрат у загальному їх обсязі. Механізм впливу зміни співвідношення постійних і змінних витрат на суму та рівень прибутку підприємства називають операційним левериджем (операційним важелем, виробничим важелем, виробничим левериджем).

Операційний леверидж – це таке співвідношення постійних та змінних витрат, яке забезпечує більш високий відсоток зростання прибутку, ніж відповідний відсоток зростання обсягу реалізації.

Використовуючи операційний леверидж, можна управляти прибутком підприємства за умов зміни обсягу реалізації продукції на основі оптимізації співвідношення його постійних та змінних витрат.

Враховуючи вище викладене, можна записати:

, (8.8)

де ΔП – приріст операційного прибутку підприємства; ΔД – приріст доходу (виручки) від реалізації продукції; КМД – коефіцієнт маржинального доходу.

Коефіцієнт маржинального доходу (КМД) показує частку маржинального доходу в сумі доходу (виручки) від реалізації продукції і розраховується як відношення маржинального доходу на одиницю продукції до ціни реалізації, або як відношення загальної суми маржинального доходу до суми доходу (виручки) від реалізації продукції:

. (8.9)

На основі формули (8.8) логічно зробити висновок: що меншим є значення коефіцієнта маржинального доходу, то меншою буде зміна операційного прибутку в разі зміни обсягу реалізації продукції підприємства. У зв’язку з цим постійні витрати можна використовувати як важіль для досягнення певних відсоткових змін прибутку підприємства, зумовлених зміною обсягу реалізації продукції.

Таким чином, нижча питома вага постійних витрат у загальній сумі витрат підприємства зумовлює нижчий операційний леверидж та меншу зміну величини прибутку і навпаки, що більша питома вага постійних витрат, то більшим є операційний леверидж та більшою зміна операційного прибутку в разі зміни обсягу виробництва і реалізації продукції.

Високий операційний леверидж характеризується значно вищими постійними витратами порівняно зі змінними та більшим коефіцієнтом маржинального доходу. Тому операційний леверидж більший у підприємств, що мають більшу питому вагу постійних витрат і, як результат, більший коефіцієнт маржинального доходу.

Кількісне значення операційного левериджу характеризує коефіцієнт (показник) операційного левериджу (КОЛ), який визначається як відношення суми маржинального доходу до суми операційного прибутку та показує, у скільки разів темп приросту операційного прибутку перевищує темп приросту обсягу реалізації продукції:

або . (8.10)

Використовуючи коефіцієнт операційного левериджу можна визначити ефект операційного левериджу (ЕОЛ):

. (8.11).

Ефект операційного левериджу показує, на скільки відсотків змінюється операційний прибуток підприємства зі зміною обсягу виробництва і реалізації продукції.

Наприклад, якщо у звітному періоді дохід підприємства від реалізації продукції становив 100 тис. грн., загальна сума змінних операційних витрат дорівнювала 30 тис. грн., а постійних – 45 тис. грн., то коефіцієнт операційного левериджу підприємства становитиме:

.

За зміни обсягу виробництва і реалізації продукції на 50% операційний прибуток підприємства зросте на 140% = 2,8 ∙ 50%.

Збільшення коефіцієнта операційного левериджу може зумовити зростання прибутку порівняно з темпами приросту обсягу реалізації продукції. За однакових темпів приросту обсягу реалізації продукції підприємство, яке має більший коефіцієнт операційного левериджу (за інших рівних умов), матиме вищі темпи зростання операційного прибутку порівняно з підприємством, коефіцієнт операційного левериджу якого є нижчим. Необхідно також зазначити, що в релевантному діапазоні зростання обсягів діяльності зумовлює зниження загальних поточних витрат унаслідок зниження частки постійних витрат на одиницю продукції тільки до певної межі. При наближенні рівня використання потужності підприємства до 100% суттєво зростає вплив випадкових чинників на ефективність використання ресурсів унаслідок поломок обладнання, збоїв у постачанні матеріалів тощо. Це зумовлює значне підвищення рівня загальних питомих витрат підприємства і зниження фінансових результатів. З огляду на це, в окремих випадках для нівелювання впливу імовірнісних чинників внутрішнього і зовнішнього щодо підприємства походження доцільно використовувати потужність не на 100%, а створювати певні запаси – резервні обсяги потужності підприємства. Оптимальний обсяг резервування потужності за критерієм витрат можна визначити на основі зіставлення витрат і втрат від формування резервних потужностей із втратами внаслідок відсутності таких потужностей.