3. Характерні ознаки юридичної деонто­логії як науки, основні принципи .

Юридична деонтологія грунтується на відповідних принципах - гуманності, справедливості, милосердя та ін. Однак вона має i власні принципи .

Основним з них є нормативність - означає , що професійна діяльність юриста підпорядкована певним нормам.

Принцип caмостійність - полягає в тому , що теоретичне положения юридичної деонтології стосуються кожної окремо особи . Юрист самостійно формує свою поведінку та виробляє внутрішній імператив службових обов'язків за веленням свого серця та обов'язку .

Індивідуальність - характеризується тим, що деонтологічна норма є виключно особистою , що притаманна лише цій ocoбi.

Неповторність - полягає в тому , що для кожного юриста , хоч i здаються з першого погляду ідентичним , але вони чимось відрізняються враховуючи piвень усвідомлення службового обов'язку .

Нестандартність - виявляється в тому , що деонтологічні норми розраховані не на шаблонний (ідеальний) підхід , а на нестандартні, ситуації .

Миттєвості - обумовлений обов'язком юриста своєчасно приймати оптимальне рішення .

Забезпечується гарно розвиненою інтуїцією , внутрішнім переконанням та деяким професійним ризиком .

Непередбачуваності - полягає в тому , що дії юриста не можуть бути запрограмовані, він повинен приймати рішення , не будучи готовим заздалегідь .

Своєчасності - полягає в тому , що юрист повинен знати коли йому необхідно прийняти рішення i обгрунтувати його .

Практичність - полягає в тому , що саме на практиці юрист формує норми своєї поведінки . В кожному конкретному випадку дії особи дуже деталізовані й фактично не мають аналогів .

Конкретність - особливо важливий принцип , оскільки мова йдеться про конкретні рішення юриста , а саме про його самооцінку прийнятого рішенням .

Кожен принцип діє не окремо , а у взаємо зв'язку , підміняючи один одного .

У процесі розвитку українського суспільства та юридичної науки з`являються нові принципи : універсальність , демократичність ,правова націологія.

4. Функції юридичної деонтології: формування внутрішнього і зовнішнього імперативу службового обов'язку, підвищення рівня правового почуття в юристів, формування цивілізованого право­порядку в Україні.

Функції юридичної науки — це основні напрямки її впливу на со­ціальні явища, на формування і розвиток особи.

Розрізняють такі основні функції юридичної науки:

констатуючу — виявлення, фіксація наявних державно-право­вих явищ;

інтерпретаційну — пояснення сутності державно-правових явищ, причин їх виникнення і зміни, їх структури, функції та ін.;

евристичну — відкриття, формування невідомих раніше дер­жавно-правових закономірностей;

прогностичну — формування гіпотез, прогнозів розвитку дер­жавно-правових явищ;

методологічну — використання положень науки як дослідниць­ких інструментів для "прирощування" нових знань як у юрисп­руденції, так і в інших науках (при цьому особливо важливу роль відіграють, як зазначалось, висновки загальної теорії пра­ва і держави);

практико-прикладну — формулювання рекомендацій, пропо­зицій щодо удосконалення тих чи інших державно-правових інститутів;

ідеологічно-виховну — вплив політичної і моральної свідомості, світогляду і загальної культури суб'єктів на формування та розвиток права, зміцнення (чи послаблення) у суспільній свідо­мості престижу, авторитету права, держави, законодавства.

Саме у зв'язку з реальним нормативним змістом юридич­ної деонтології виникають своєрідні функції цієї науки, які можна згрупувати у три підсистеми.

Функції, які стосуються особи правника:

• формування у юриста усвідомлення внутрішнього ім­перативу службового обов'язку;

• конкретизація правосвідомості та правомірності дій у юристів;

• підвищення рівня правового почуття у суб'єктів права;

• виховання у юристів поваги до права;

• вироблення у правників внутрішнього переконання на основі юридичної саморегуляції, юридичної оцінки й юри­дичної репутації та самоутвердження;

• встановлення юристом об'єктивної правової дійсності;

• сприяння вибору юристом справедливого рішення;

• виховання у правників духовної, моральної і юридич­ної відповідальності;

• обґрунтування індивідуального регулювання профе­сійних дій юристів та усвідомлення їх наслідків;

• дотримання безпеки життєдіяльності.