Аналіз результатів

1. Національний банк України

1. НБУ здійснює монетарну політику – впливає на економіку шляхом регулювання пропозиції грошей, рівня відсоткової стаки та доступності кредитів.

2. Одним із заходів регулювання пропозиції грошей Національним банком є регулюваня облікової ставки. Комерційні банки можуть запозичувати кошти у НБУ під облікову ставку, її збільшення робить кредити більш дорогими, що зменшує обсяг грошової маси.

3. НБУ з метою впливу на грошовий ринок регулює норму обовязкових резервів банків. Чим вище норма обовязкових резервів, тим менше позик може надати банк, відповідно, тим менша пропозиція грошей в економіці.

2. Комерційні банки

1. Комерційні банки потримують свої доходи за рахунок відсотків по кредитах. При умові занадто високих ставок, банки ризикують втратити позичальників.

2. Для створення сприятливих умов запозичення депозитів комерційні банки повинні збільшувати ставки по вкладам, що збільшує їх витрати та зменшує прибутковість.

3. В ході гри перемагає той банк, який знайде оптимальне співвідношення між ставками по кредитам та депозитам та отримає максимальний прибуток.

3. Підприємства

1. Умовою розвитку підприємств є інвестування коштів у розвиток виробництва. Збільшення інвестицій мультиплікативно збільшує ВВП країни, а відповідно і добробут її громадян.

2. Реаліями ринкової економіки є використання кредитних коштів для інвестування. Кожне підприємство намагається знайти найприбутковіший проект та отримати для нього найдешевший кредит.

3. Переможцем у грі серед підприємств стане те, яке зможе отримати найдешевший кредит: різниця між нормою прибутку та ставкою по кредиту у нього буде максимальною.

4. Населення

1. Важлива роль споживачів у економіці полягає у тому, що форма зберігання їх заощадженнь здатна суттєво впливати на пропозицію грошей та всю економіку. Визначальним аспектом економічного зростання є залучення на депозити вільних грошових коштів населення.

2. Збільшення депозитів в економіці здійснює мультиплікативний вплив на грошову пропозицію.

3. На найвищу оцінку заслуговують ті споживачі, які зможуть найбільш вигідно розмістити свої заощадження та отримати найбільші відсотки за депозитами.

Підведення підсумків

Узагальнення висновків, зроблених кожною підгрупою. Зазначення зроблених помилок, які були допущенні при прийнятті рішень та розрахунках показників.

Виставити студентам бали, оцінюючи вміння приймати правильні рішення, здійснювати макроекономічні розрахунки та робити правильні й обґрунтовані висновки.

ДІЛОВА ГРА

на тему:

«Судове засідання: антиінфляційна політика»

Вступ

Однією із найважливіших для вивчення та найскладніших для опанування в курсі дисципліни “Макроекономіка” є проблема механізму впливу на інфляцію. З метою врегулювання інфляційних явищ та процесів держава може застосувати один із двох видів антиінфляційної політики:

- адаптаційна політика або пристосування до умов інфляції, коли проводиться індексація доходів населення, заробітної плати та інвестицій. За цього типу антиінфляційної політики підприємницькі суб’єкти реалізовують короткострокові проекти а фізичні особи змушені шукати додаткові джерела доходів;

- чітка антиінфляційна політика, спрямована на мінімізацію або ліквідацію інфляційних явищ та процесів.

При цьому адаптаційна політика, як правило, не дає змоги зупинити інфляцію та при її застосуванні інфляційні явища і процеси наростають і поглиблюються.

Комплекс заходів щодо подолання інфляції передбачає державний вплив на різні сторони виробничо-економічної, соціальної, правової, інституційної, морально-етичної сфер, проте переважним чином антиінфляційні заходи передбачають врегулювання виробничо-економічних проблем.

Подолання інфляції попиту досягається відносно простими макроекономічними методами монетарної та фіскальної політики, зокрема:

- зменшенням об'єму грошової маси в обігу внаслідок скорочення розмірів грошової емісії, що здійснюється центральним банком.

- збільшення облікових ставок (рефінансування) за централізовані кредити з метою збільшення ціни кредитів та зниження рівня їх доступності.

- централізоване збільшення розмірів обов’язкових резервних фондів комерційних банків з метою зменшення їх кредитних можливостей.

- пряме скорочення кредитів Центрального банку з тією ж метою.

Антиінфляційна фіскальна політика проводиться шляхом помірного збільшення податкового навантаження, скорочення державних витрат та скороченим за рахунок цих заходів розміру дефіциту державного бюджету.

Податкова політика в умовах інфляції покликана вирішувати два завдання

- пo-перше, підвищення рівня доходів державного бюджету з метою його збалансування та усунення дефіциту;

- по-друге, пожвавлення економічної активності основних сфер економічної діяльності - виробництва та обміну.

Практичні заходи податкової антиінфляційної політики полягають в зменшенні ставок непрямих податків, що зумовлено насамперед тим, що непрямі податки мають інфляційний характер, оскільки збільшують ціни на товари та скорочують попит, здійснюють тиск на виробництво через обмеження пропозиції товарів внаслідок вимивання оборотних коштів за рахунок значного податкового навантаження. Крім того, значні розміри податкового навантаження, як правило, викликаються існуванням багатьох податків, що ускладнюють податкову систему та зумовлюють ухилення від оподаткування.

Тому під час інфляції необхідно максимально спростити податкову систему, скоротити податкові пільги для окремих категорій платників та зменшити рівень податків на споживання.

Скорочення державних витрат відноситься як до видатків на фінансування потреб закладів і установ бюджетної сфери, так і сфери матеріального виробництва (стосовно державних підприємств та фінансової підтримки окремих галузей економіки). Проте ці антиінфляційні заходи врегульовують, насамперед, інфляцію витрат.

Стосовно бюджетних витрат як загальнодержавного, так і місцевого рівнів, їх необхідно скоротити до мінімуму, забезпечивши при цьому фінансування миттєво важливих соціальних потреб, зокрема соціальний захист пенсіонерів та малозабезпечених громадян.

При цьому обмеження бюджетних витрат досягається за рахунок:

а) прямих методів, тобто шляхом їх примусового зниження порівняно з досягнутим рівнем шляхом введення в дію законодавчих актів або розпоряджень уповноважених державних органів;

б) методом секвестру - пропорційного зниження всіх державних бюджетних витрат протягом часу, що залишається до кінця поточного бюджетного року;

Слід зазначити, що в будь-якому випадку скорочення витрат не дає змоги державі профінансувати програми розвитку, проекти та заходи.

Більш складним є подолання другого типу інфляції - інфляції, викликаної зростанням витрат виробництва (інфляція виробників), що виникає в результаті:

- збільшення заробітної плати;

- зниження продуктивності праці в зв'язку з порушеннями господарського механізму з причин організаційного характеру;

- інфляційними очікуваннями постачальників сировинних та енергоресурсів, в результаті чого вони підвищують ціни.

Подолання цього типу інфляції вимагає вирішення таких проблем.

Перший блок проблем на шляху подолання цієї інфляції полягає недопущенні спаду виробництва.

Для цього державі слід підсилити дію мотиваційних стимулів відносно підвищення продуктивності праці, зацікавленості в ефективних результатах, відновленні виробничої діяльності. Це досягається через розвиток приватного виробничого сектора, де зв'язок між виробничими зусиллями і результатами є безпосереднім.

Необхідно також забезпечувати пріоритетність виробничої сфери по відношенню до торговопосередницької. Заохочення розвитку виробничої сфери досягається через пільгове оподаткування, вільний доступ до кредитів і зниженні відсоткових ставок за кредит, встановлення сприятливих для розвитку економічних нормативів, відрахувань до фондів відтворення, оплати праці, через бюджетну підтримку та інвестування пріоритетних галузей виробництва

Необхідним елементом в системі заходів щодо подолання інфляції є створення механізму ринкової конкуренції та економічної відповідальності господарюючих суб'єктів всіх форм власності.

Створення конкурентного механізму пов'язане з проведенням антимонопольних заходів, розвитком різних форм власності, законодавчим забезпеченням їх рівності стосовно доступу до ресурсів та можливості здійснення окремих видів господарсько-фінансової діяльності.

Найбільш радикальним методом врегулювання інфляційних процесів є запровадження контролю за цінами та розміром заробітної плати. При цьому регулювання цін необхідно здійснювати до закінчення базового технологічного періоду, адже вартість сировини, палива та комплектуючих впливає на ціни на товари, роботи та послуги, що будуть вироблені під час наступних виробничих циклів.

Регулювання розміру заробітної плати проводиться на основі її початкового рівня і передбачає її жорстку залежність від реального зростання продуктивності праці, оскільки підвищення номінального рівня заробітної плати, пропорційно темпам зростання продуктивності праці, є нормальним явищем, що не зумовлює виникнення інфляційних процесів.

Антиінфляційні заходи держави передбачають також поліпшення структури платіжного балансу. В першу чергу при цьому досягають рівноваги при здійсненні поточних експортно-імпортних операцій.

Скорочення поточного дефіциту платіжного балансу досягається, насамперед, за рахунок перекладання внутрішнього попиту з товарів та послуг, що імпортуються, на вітчизняні а також за рахунок підвищення еластичності експортного виробництва по відношенню до зовнішнього попиту. Це досягається шляхом встановлення реального (не завищеного) валютного курсу, раціонального поєднання торгових і валютних обмежень в періоди інфляційного сплеску та лібералізації зовнішньоекономічних відносин у разі зниження темпів інфляції.