2. Морфологічні норми в професійному спілкуванні

2.1. Відмінювання іменників

До найбільш часто вживаних частин мови належать, як відомо, іменник і дієслово. Свого часу ще М. Ломоносов вважав ім’я (іменні частини мови) та дієслово за основні частини мови, протиставляючи їм інші як допоміжні. Стилістичні дослідження морфології переконливо доводять, що використання частин мови є стилерозрізнювальною ознакою: кожен стиль характеризується різною частотністю певних частин мови. Така нерівномірність, а часом і диспропорція використання частин мови в різних стилях є не відхиленням від норми, а складає норму цих стилів, входить до системи його мовних засобів.

Предметом наукового стилю є передача складної системи наукових понять, визначень, пояснень, розкриття найрізноманітніших взаємозв’язків. Цим пояснюється використання в таких текстах великої кількості іменників, зокрема абстрактних, та прикметників. Досліджуючи частотні характеристики закінчень у стилях сучасної української мови, лінгвісти визначили, що стилі суспільно-політичної та науково-технічної літератури відзначаються найвищою частотністю іменникових і прикметникових афіксів, і цим ще раз констатували іменний характер цих стилів.

Питома вага відмінкових форм у всіх стилях мовлення надзвичайно велика, оскільки вони є засобом пов’язування іменників з іншими словами, вказують на роль іменників у реченні. Відмінкові форми є основним засобом організації тексту, що виявляється у високій частотності відмінкових форм. Особливо високочастотними є форми родового відмінка.

Родовий відмінок означає належність особі чи предмету (властивість цементу), об’єктні відношення (не дістав паперу), частину від цілого або його неповноту (цех заводу), обставинні значення – дат (2016 року), просторові відношення (наблизитися до виходу), часові (протягом тижня), причинові (крикнув з переляку).

У родовому відмінку однини іменники чоловічого роду ІІ відміни мають закінчення -а (-я) та -у(-ю) залежно від лексичного значення.

-а / -я (кого? чого?) -у / -ю (чого?)

1. Назви осіб, власні імена та прізвища: студента, Андрія, Франка. 1. Назва речовини, маси, матеріалу: азоту, асфальту, льоду, сиру; але хліба. 2. Назви предметів: портфеля, стола, гвинта. 2. Збірні поняття: капіталу, кодексу, тексту. 3. Назви населених пунктів: Воронежа, Житомира, Лондона. 3. Двослівні назви населених пунктів: Кривого Рогу, Красного Лиману. 4. Інші географічні назви з наголосом у родовому відмінку на кінцевому складі та із суфіксами -ов, -ев (-єв), -ин (-їн): Дніпра, Дністра, Пскова, Тетерева. 4. Назви річок, озер, гір, островів, півостровів, країн, областей (окрім зазначених на -а, -я): Амуру, Єнісею, Рейну, Кавказу. 5. Назви мір довжини, ваги, часу, місяців і днів тижня, грошових знаків, числових назв: грама, місяця, процента, десятка, гектара, але року, віку. 5. Назви будівель, споруд, приміщень та їх частин: вокзалу, метрополітену, поверху, але з наголосом на закінченні: бліндажа, гаража та в назвах архітектурних деталей: карниза, еркера. 6. Терміни іншомовного походження, які означають елементи будови чогось, конкретні предмети, геометричні фігури та їх частини: атома, сегмента. 6. Назви установ, закладів, організацій: інституту, комітету. 7. Українські за походженням суфіксальні слова-терміни: відмінка, чисельника. 7. Більшість слів із значенням місця і простору: абзацу, майдану, краю, крім суфіксальних: ліска, майданчика. 8. Назви машин та їх деталей: автомобіля, мотора. 8. Назви явищ природи: граду, вітру, туману. 9. Назви почуттів: болю, гніву, страху. 10. Назви процесів, станів, властивостей, ознак, формацій, явищ суспільного життя, загальних і абстрактних понять: винятку, експорту, ідеалу, інтересу, принципу, прогресу, руху. 11. Терміни іншомовного походження, що означають хімічні або фізичні процеси, частину площі та под.: аналізу, імпульсу, синтезу, літературознавчі терміни: стилю, сюжету, романтизму. 12. Більшість складних безсуфіксних слів (окрім назв істот): водопроводу, живопису, родоводу. 13. Переважна більшість префіксальних іменників з різними значеннями (окрім назв істот): випадку, прибутку, успіху.

Деякі іменники мають паралельні закінчення -а (-я) та -у (-ю) залежно від: а) значення: каменя (одиничний) – каменю (матеріал); листопада (назва місяця) – листопаду (назва процесу); блока (частина споруди) – блоку (об’єднання держав); б) наголосу: моста – мосту; стола – столу; полка – полку.

Певні труднощі виникають при словозміні іменників чоловічого роду ІІ відміни з кінцевим основи р, оскільки тут вибір закінчення залежить від групи відмінювання, до якої належить іменник, – твердої, м’якої чи мішаної.

Тверда група М’яка група Мішана група Більшість: 1. Майже всі односкладові: двір, мир; 2. Іншомовні на -ар (-яр), -ир, -ур, -ор, -ір: диктатор, абажур, канонір; 3. З постійно наголошеними -ар (-яр), -ир,: стаціонар, бригадир, ювіляр. Іменники з ненаголошеним в родовому відмінку однини суфіксами -ар, -ир (наголос на корені або на закінченні): лікар (лікаря), писар (писаря). Іменники із суфіксом -яр, що називають осіб чоловічої статі за професією або характером діяльності: зброяр, дігтяр, вапняр.

Винятки: комар, звір, снігур, пазур, хабар, варвар, долар, панцир, пластир, муляр, столяр (тверда гр.); Ігор, якір, кучер (волосся), єгер, лобур (м’яка гр.).

Давальний відмінок означає особу або предмет, для яких або у зв’язку з якими відбувається дія (служіння народові), належність (пам’ятник Іванові Франку), суб’єкт дії в безособовому реченні. У давальному відмінку однини іменники чоловічого та середнього роду, що означають істот, мають закінчення -ові, -еві (-єві) та -у(-ю): Петрові, начальникові, журавлеві, Павлу, шахтарю, добродію. Якщо в тексті поряд вживаються два іменники чоловічого роду в давальному й місцевому відмінках однини, для уникнення одноманітності відмінкових закінчень перший з них варто вживати із закінченням -ові, -ев (-єві), а наступний – з -у(-ю): директорові Кравченку Андрієві Петровичу, деканові Голубенку (закінчення -ові, -еві (-єві) переважають у назвах істот, -у (-ю) – у назвах неістот). Тільки закінчення -у(-ю) у формі давального відмінка однини приймають іменники ІІ відміни чоловічого роду, у складі яких є суфікси -ов, -ев, -єв, -ів, -їв, -ин, -ін, -їн (кому?): Петрову, селянину.

В окремих випадках єдино можливими є форми на -ові, -еві. Це стосується використання іменників, що в родовому відмінку мають закінчення -у(-ю). Омонімія форм родового й давального відмінків спричиняє змістову неясність. Наприклад, сполучення подяка майстру сприймається однозначно, тому що в родовому відмінку іменник майстер виступає із закінченням -а. У словосполученні побажання відділу другий іменник може означати і адресата, і суб’єкта дії (форми родового і давального відмінка цього слова збігаються), отже, тут потрібно використати форму із закінченням -ові.

Орудний відмінок має такі семантичні відношення: об’єктні (ділитися успіхом), обставинні (наступати лавиною), співучасник дії (комбайн з трактором), іменна частина складеного присудка (бути лікарем), суб’єкт в односкладних реченнях (гуртожиток заселено студентами). В орудному відмінку однини іменники чоловічого роду поряд із закінченнями -ом, -ем (-єм) (майданом, болем) вживаються закінчення -ям: знанням, обличчям та -им, що мають прізвища на -ов, -ев (-єв), -ів (-їв), -ин, -ін (-їн): Виноградовим, Гаршиним (але Дарвіном, Чапліном).

Іменники чоловічого й жіночого роду І та ІІ відміни мають в однині кличний відмінок, що виражає звертання до особи чи істоти взагалі.

Іменники чоловічого й жіночого роду І відміни та зрідка іменники жіночого роду ІІІ відміни в кличному відмінку закінчуються на -о, -е (-є), -ю. Іменники І відміни твердої групи мають закінчення -о: сестро, мамо, дочко, подруго, дівчино, Людмило, Миколо. Іменники І відміни м’якої та мішаної груп, а також іменники III відміни мають закінчення -е (-є): земле, мріє, надіє, радосте, воле, Маріє, Софіє. Іменники І відміни м’якої групи, що означають жіночі й чоловічі зменшено-пестливі імена або загальні назви, мають закінчення -ю: матусю, доню, тьотю, тітусю, дідусю, дідуню, Галю, Олю, Лесю, Грицю, Михасю та под.

Іменники чоловічого роду ІІ відміни в кличному відмінку закінчуються на -у (-ю), -е. Іменники твердої групи з суфіксами -ик-, -ок-, -к (о)- та деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий приголосний (крім ж) мають закінчення -у: батьку, товаришу, хлопчику, провіднику, Іваненку, дядьку, синку. Іменники м’якої групи мають закінчення -ю: лікарю, токарю, вчителю, кобзарю, місяцю, Костю, секретарю, водію, Юрію. Безсуфіксні іменники твердої групи та іменники м’якої групи з суфіксом -ець, а також окремі іменники мішаної групи (це власні назви з основою на ж, ч, ш, дж і загальні з основою на р, ж) мають закінчення -е. Наприклад: друже, молодче, хлопче, Іване, Вікторе, Петре, козаче, інженере, директоре, школяре.

Обидва слова мають закінчення кличного відмінка у звертаннях, що складаються:

– з двох власних імен (імені та по батькові): Романе Андрійовичу, Андрію Миколайовичу, Маріє Семенівно, Ганно Василівно;

– з двох загальних назв в однині: пане бригадире, пане полковнику;

– із загальної назви і власного імені: брате Іване, сестро Ярино.

У звертаннях, що складаються із загальної назви та прізвища, кличний відмінок має лише загальна назва. Прізвище виступає тут у формі називного відмінка: пане Шевчук, пані Шевчук, пане Яковенко, пані Яковенко.

Імена по батькові жіночого роду мають у кличному відмінку закінчення -о, імена по батькові чоловічого роду – закінчення -у: Ірино Петрівно, Надіє Михайлівно, Степане Івановичу, Петре Васильовичу.

Відмінювання прізвищ. Прізвища належать до розряду іменників, але за походженням, будовою та особливостями відмінювання їх поділяють на дві групи: прізвища прикметникового й іменникового типу.

Прізвища прикметникового типу, що в називному відмінку чоловічого роду мають закінчення -ий, -ій, жіночого роду – -а, -я, відмінюються як прикметники твердої або м’якої групи. Наприклад:

	Тверда група	М’яка група	Тверда група	М’яка група
Н.	Гайовий	Городній	Швидка	Нижня
Р.	Гайового	Городнього	Швидкої	Нижньої
Д.	Гайовому	Городньому	Швидкій	Нижній
З.	Гайового	Городнього	Швидку	Нижню
О.	Гайовим	Городнім	Швидкою	Нижньою
М.	Гайовому	Городньому	Швидкій	Нижній

Прізвища, що походять від коротких форм прикметників та дієприкметників (типу Буй, Глух, Бажан, Припхан), у формі чоловічого роду відмінюються як іменники ІІ відміни. Жіночі прізвища цього типу не відмінюються.

У прізвищах на -ів звук і чергується з о після твердих приголосних (Степанів – Степановим, Федорів – Федоровим) та з е після м’яких та шиплячих приголосних (Іванців – Іванцевим, Лукашів – Лукашевим). Однак відмінкові форми без чергувань голосних звуків в основі також є нормативними (Степанів – Степанівим, Лукашів - Лукашівим).

Усі прізвища іменникового типу обох родів, що закінчуються на -а, -я, відмінюються як іменники І відміни. У чоловічих і жіночих прізвищах цього типу в давальному й місцевому відмінках однини приголосні г, к, х чергуються із з, ц, с (Мажуга – Мажузі, Гречуха – Гречусі тощо).

Н.	Танцюра	Заволока	Головня	Гаркуша
Р.	Танцюри	Заволоки	Головні	Гаркуші
Д.	Танцюрі	Заволоці	Головні	Гаркуші
З.	Танцюру	Заволоку	Головню	Гаркушу
О.	Танцюрою	Заволокою	Головнею	Гаркушею
М.	Танцюрі	Заволоці	Головні	Гаркуші

Чоловічі прізвища іменникового типу, що закінчуються на твердий чи м’який приголосний, на -й та -о (перед твердим або м’яким), відмінюються як іменники відповідної групи ІІ відміни:

Н.	Довженко	Братусь	Балабей	Бондар	Драч
Р.	Довженка	Братуся	Балабея	Бондаря	Драча
Д.	Довженкові, -у	Братусеві, -ю	Балабеєві, -ю	Бондареві, -ю	Драчеві, -у
З.	Довженка	Братуся	Балабея	Бондаря	Драча
О.	Довженком	Братусем	Балабеєм	Бондарем	Драчем
М.	Довженкові, -у	Братусеві, -ю	Балабеєві, -ю	Бондареві, -ю	Драчеві, -у

Жіночі іменникові прізвища цього типу не відмінюються.

При відмінюванні іменникових прізвищ типу іменників ІІ відміни відбувається чергування:

а) о, е з і: Біловіл – Біловола, Кіт – Кота;

б) о, е з нулем звука (випадають): Кривень – Кривня, Гачок – Гачка.

У прізвищах типу Жнець, Чернець при відмінюванні не відбувається перестановка голосного е: Жнець – Жнеця, Чернець – Чернеця.

Складені чоловічі та жіночі прізвища, що становлять поєднання двох самостійних прізвищ (типу Ткаченко-Задніпровський, Чулюк-Заграй), відмінюються за правилами словозміни кожної складової частини (Ткаченка-Задніпровського, Чулюка-Заграя тощо). Коли перша частина складеного чоловічого прізвища чи псевдоніма є короткою і сприймається не як самостійне прізвище, а як прикладка до другого компонента, то, як правило, відмінюється лише друга частина прізвища: Кос-Анатольський – Кос-Анатольського, Кос-Анатольським. До невідмінюваних належать лише поодинокі українські чоловічі прізвища, напр.: Півторадні, Леле, а також російські чоловічі та жіночі прізвища на -их, -ово, -аго: Больших, Хитрово, Бураго.