МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА МЕТАЛУРГІЙНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

Л.Є. Гапонова, Н.В. Леонова,

І.В. Рибалко, Г.А. Чумакова

Усна професійна комунікація

Затверджено на засіданні Вченої ради академії

як навчальний посібник для студентів напряму

6.020105  Документознавство та інформаційна

діяльність та інших напрямів

Протокол № від

Дніпропетровськ НМетАУ 2015

УДК 657(075.8)

Усна професійна комунікація: Навч. посіб. з грифом НМетАУ / Л.Є. Гапонова, Н.В. Леонова, І.В. Рибалко, Г.А. Чумакова  Дніпропетровськ: НМетАУ, 2015. – 49 с.

Навчальний посібник укладений на основі програми ВНЗ, містить теоретичний матеріал та тренувальні вправи для опанування дисципліни “Українська мова (за професійним спрямуванням)”. Запропонований список рекомендованої літератури допоможе студентам під час виконання індивідуальних завдань та вивчення тем для самостійного опрацювання.

Призначений для студентів напряму підготовки 6.020105  документознавство та інформаційна діяльність та інших напрямів.

Відповідальний за випуск В.Т. Британ, канд. іст. наук, проф.

Рецензенти: А.М. Поповський, д-р філ. наук, проф. (ДДУВС)

Я.І. Рибалка, канд. філол. наук, доц. (ДНУ)

© Національна металургійна академія

України, 2015

© Гапонова Л.Є., Леонова Н.В.,

Рибалко І.В., Чумакова Г.А., 2015

Зміст

1 СПІЛКУВАННЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ……..	4
1.1 Спілкування й комунікація……………………………………………......	4
1.2 Функції спілкування……………………………………………………….	6
1.3 Види спілкування. Стратегія і тактика спілкування…………………….	9
1.4 Невербальні компоненти спілкування……………………………………	13
1.5 Стилі, моделі та бар’єри ділового спілкування………………………….	15
1.6 Гендерні аспекти спілкування…………………………………………….	17
2 РИТОРИКА І МИСТЕЦТВО ПРЕЗЕНТАЦІЇ………………………………..	21
2.1 Поняття про ораторську (риторичну) компетенцію……………………..	21
2.2 Публічний виступ як важливий засіб комунікації……………………….	23
2.3 Презентація як різновид публічного мовлення…………………………..	28
3 КУЛЬТУРА УСНОГО ФАХОВОГО СПІЛКУВАННЯ……………………..	32
3.1 Функції та види бесід……………………………………………………...	32
3.2 Етикет телефонної розмови……………………………………………….	37
3.3 Форми колективного обговорення професійних проблем. Мистецтво перемовин…………………………………………………………………	39
Рекомендована література………………………………………………………	48

1 Спілкування як інструмент професійної діяльності

1.1 Спілкування й комунікація

Основою спілкування між людьми є комунікація, що відбувається за допомогою мови, символів (писемності), рухів (жестів), спонтанних дій (міміки, інтонації). Однак спілкування та комунікація не тотожні за своїм змістом.

Обидва терміни – комунікація та спілкування – мають спільні й відмінні ознаки. Спільними є їхнє співвіднесення з процесами обміну та передачі інформації. Відмінні ознаки зумовлені різницею в змісті цих понять: за спілкуванням закріплюються характеристики міжособової взаємодії, а за комунікацією – інформаційний обмін у суспільстві. Отже, спілкування – це соціально обумовлений процес обміну думками та почуттями між людьми в різних сферах їхньої пізнавальної, трудової та творчої діяльності, що реалізується вербальними засобами комунікації. Комунікація – це соціально зумовлений процес передачі та сприйняття інформації як в міжособовому, так і в масовому спілкуванні різними каналами за допомогою вербальних та невербальних комунікативних засобів. Отже, термін спілкування є загальним за своїм змістом, а комунікація – конкретним, що позначає лише один з його типів (соціальну взаємодію).

Зміст комунікації може бути різноманітним, але це завжди повідомлення, що має забезпечити досягнення певної мети. Спілкування передбачає не тільки обмін інформацією, а й обмін знаннями, враженнями, почуттями, емоціями. Здатність відчувати людина набуває тільки у спілкуванні. У стандартній комунікативній ситуації почуття майже не виявляються.

У процесі спілкування партнери впливають один на одного, їхні дії спрямовані на врегулювання чи зміну власної або чужої позиції. Такі взаємодії можуть бути доповнювальними (партнери контактують, користуючись явно вираженими станами і позиціями один одного), пересічними (конфліктними) і прихованими (апелювання до певного внутрішнього стану іншого індивіда, який не збігається з демонстрованим). Під час комунікації відбувається взаємодія її суб’єктів-комунікантів (адресанта й адресата) за допомогою вербальних і невербальних засобів.

У професійній діяльності використовують такі види комунікацій:

Комунікації між організацією та середовищем спрямовані на обмін повною й достовірною інформацією з метою підтримання життєдіяльності організації та формування її позитивного іміджу.

Міжрівневі (ієрархічні) комунікації в організації сприяють формуванню у працівників почуття єдності, спільності інтересів, необхідності скоординованих дій. Метою таких комунікацій є підтримання внутрішньої стабільності організації, керованості процесів, що в ній відбуваються.

Комунікації між різними відділами (підрозділами). Обмін інформацією між ними є передумовою координування їх злагодженої діяльності.

Комунікації між працівниками організації виникають за потреби спільного виконання певних завдань, вирішення проблем, пов’язаних з функціонуванням організації.

Комунікації між керівником і підлеглими. Основою комунікативної діяльності є обмін інформацією стосовно завдань, пріоритетів і очікуваних результатів; залучення до вирішення завдань відділу; обговорення проблем ефективності роботи; удосконалення й розвитку здібностей працівників тощо.

Комунікації між керівником і робочою групою здійснюються у випадках організації групового виконання робіт і сприяють підвищенню ефективності установи загалом.

За формою реалізації комунікації бувають дигітальні й аналогові.

Дигітальні (грец. di – двічі) комунікації. Особливістю їх є закодованість відомостей за допомогою символів (шрифт, цифри).

Аналогові (грец. аnalogos – подібний) комунікації. Вони охоплюють безсловесну комунікацію (жести, дотики, предмети, зображення тощо).

Поєднання аналогової і дигітальної комунікації сприяє більш точній і змістовній передачі інформації про час комунікативного процесу.

Комунікативний процес – це обмін інформацією між індивідами або їх групами, метою якого є точне й повне засвоєння повідомлень, що містять певну інформацію.

У комунікативному процесі взаємодіють такі елементи:

- відправник – особа, яка генерує ідеї або збирає і передає інформацію;

- повідомлення – закодована за допомогою символів інформація;

- канал (засіб) передачі інформації;

- отримувач – особа, якій призначена інформація і яка її інтерпретує.

Комунікації пов’язані з інформаційним обміном між учасниками спілкування. Під час обміну інформацією відправник і отримувач долають декілька взаємопов’язаних етапів комунікативного процесу, завдання яких – створення повідомлення і використання каналу для його передавання у такий спосіб, щоб обидві сторони однаково зрозуміли вихідну ідею.

Отже, основними етапами комунікативного процесу є:

1. Зародження ідеї. Обмін інформацією розпочинається з формулювання ідеї або відбору інформації. Відправник визначає, яка ідея (повідомлення) стане предметом інформаційного обміну.

2. Кодування й вибір каналу інформування. Перш ніж передати інформацію, відправник повинен за допомогою певних символів закодувати її (кодування перетворює ідею на повідомлення), а також вибрати канал інформування для передачі символів, що використовують під час комунікації.

3. Передавання інформації. Відправник використовує канал (засіб) передавання інформації для доставки повідомлення (закодованої ідеї або сукупності ідей) отримувачу.

Існують дві моделі передавання інформації: без зворотного зв’язку і зі зворотним зв’язком.

4. Декодування інформації. Отримувач інформації декодує повідомлення (розшифровує символи відправника), щоб зрозуміти про що йдеться.

Незадовільно налагоджені комунікації призводять до помилкових рішень, погіршення стосунків між людьми. Знання видів комунікації в організації та поза її межами сприяє ефективній побудові процесу спілкування.