Походження Чингісхана та його роду

Раніше наводились докази, в тому числі і з сучасної «Истории Казахстана», в якій зазначено, що роди киятів, найманів, киреїтів, меркитів, кониратів, карлаутів, джалаїрів (жалаїрів), кангли та десятки інших належать цілковито до тюркомовних. Про це ж свідчить праця знаменитого Рашид-ад-діна. Не будемо ці докази повторно цитувати.

Із історії відомо, що батьком Темуджина (у казахській вимові — Теміршина) був бахадур Єсюгей, який походив із роду киятів і був ханом (царем — у російському розумінні) Киятського ханства. Матір’ю Темуджина була жінка із казахського роду меркитів на ім’я Оян. Тобто у тюркомовних (казахських) матері і батька народився син. У Темуджина старшою (першою) дружиною була жінка з іменем Борте із казахського роду кониратів. Тож і їхній рід спадковий був цілковито тюркомовним (казахським). У Темуджина з Борте народилось чотири сини і п’ять доньок. Саме ці сини: Джучі (Жоши), Чагатай (Шагатай), Угедей (Укитай) та Тулуй (Тулі), стали спадкоємцями імперії батька, якого у 1206 році чотири казахських (тюркомовних) роди — киятів, найманів, меркитів та киреїтів, обрали на посаду Великого Хана та присвоїли йому титул —Чингісхан (у казахській вимові — Шингисхан), що означає «високий, світлосяйний хан».

Звернімо увагу: всі імена цілковито казахського походження. І серед дітей Джучі-хана нема жодного монгольського. Нагадаю деякі: Бату (Батий), Берке, Беркечар, Орда, Шейбан (Шайбан), Бувал, Шингкум, Шингкур (Шинкур) та інші.

Шингисхан складається із казахських слів:

шин — казахською мовою найвища гора;

гис — давньотюркською мовою промінь;

хан — ВРЕ трактує так: «от тюрк(ского) хаган, хакан — властитель, монарх» [2, т. 28, с. 183].

Ось такі «монгольські анекдоти»: усі імена ханів тюркомовного походження і навіть сам титул Темуджина — Чингісхан — стовідсотково тюркомовний термін. Нічого подібного у світовій історії не існує.

Проте московська історіографія цьому явищу знайшла пояснення:

«Основную массу кочевников в степях Дешт-и-Капчака (Золота Орда.—В.Б.) составляли тюркские племена, главным образом кыпчаки, а также канглы, карлуки, найманы и многие др… Собственно монголы составляли в ней незначительное меньшинство. К рубежу XIII—XIV вв. и тем более в XIV в. монголы фактически тюркизировались, население Золотой Орды стало называться этнонимом “татары”».

Щоб не визнавати державу Чингісхана та його рід тюркським, усіх вигаданих монголів взяли й «тюркизировали». Виходить, переможці, які створили велику імперію Чингісхана, ще за життя втратили рідну мову і перейшли на чужу (уйгурську) писемність.

Світова історія подібного не знає.

Достовірно відомо, що з перших днів свого володарювання Чингісхан користувався лише уйгурською писемністю. Звернімо увагу: не китайською, а уйгурською. Якби Чингісхан та його сини були монголами і перед ними стояло питання зміни мови та писемності, то, звичайно, запанувала б китайська. Писарями та керівниками ханських канцелярій були переважно китайці. Однак навіть вони змушені були перейти на рідну (тюркську) мову хана.

Володарі завжди насаджували свою мову, свою писемність, а з XIV століття і свою релігію.

Згадаймо московитів і ляхів на землях України, Білорусії, Литви тощо.

«Среди широко известных государственных деятелей и полководцев того времени можно назвать следующих: Чингисхан (Темиршин), Есукей-хан; найманские ханы Таян, Буйрык, Кушлик; хан керейтов Ван-хан (Тогырыл-хан); хан меркитов Тохтабек-хан, полководцы Мухали и зрода Жалаир, из рода Кият Жебе (Джебе), Субытай батыр (Субидей багатур — в российских изданиях), Коксу-Санлак из рода Найман, Жамуха из рода Жалаир. Однако ни в одном из первоисточников невозможно встретить имена монгольских государственных деятелей» [29, с. 61].

Надзвичайна річ: усі діячі імперії Чингісхана мають казахські (тюркські) імена. Феномен, на який історики не хочуть звертати увагу.

Та, виявляється, на цьому дива з так званими «монголами» чи «татаро-монголами» не закінчуються, а набирають обертів.