Тема 9 залучення фінансування для розвитку підприємства
9.1. Джерела зовнішнього фінансування.
9.2. Залучення інвестицій у розвиток бізнесу: проблеми і перспективи.
9.3. Особливості кредитування бізнесу.
9.4. Фінансовий моніторинг: оперативне запобігання проблемам.
9.5. Загроза банкрутства: шляхи виходу з кризи.
Керівники і фінансові менеджери приймають рішення щодо залучення та використання фінансових ресурсів з метою ефективного здійснення операцій фірми. Від їх зваженого вибору залежить фінансова стабільність і прибутковість підприємства. Кожне джерело фінансування має свої особливості, переваги та недоліки яких можуть вплинути на загальний розвиток підприємства. Тому рішення щодо фінансування розвитку належать до пріоритетних стратегічних і приймаються на рівні найвищого керівництва підприємства.
МЕТА І ЗАВДАННЯ
Головна мета – ознайомлення з основними джерелами зовнішнього фінансування бізнесу, їх основними характеристиками та специфікою взаємодії з кожним з них; визначення моніторингу і необхідності відстежування розвитку підприємства для запобігання проблемам та визначення алгоритму дій у разі загрози банкротства.
У цьому розділі вивчаються:
поняття фінансових ресурсів підприємства;
види зовнішніх джерел фінансування;
особливості різних джерел фінансування;
специфіка взаємодії з різними джерелами фінансування;
особливості моніторингу фінансової діяльності підприємства;
основні дії керівників з огляду на виникнення загрози банкротства.
У результаті вивчення матеріалу цього розділу ви набудете знань, необхідних фінансовому менеджеру для прийняття рішення щодо форми залучення зовнішнього фінансування й особливостей взаємодії з різними джерелами фінансування; а також ознайомитесь із поняттям фінансового моніторингу, його ролі в управлінні підприємством, а також з підходами до вирішення кризових питань, пов’язаних із зовнішнім фінансуванням. Ви будете у змозі:
розуміти та визначати основні джерела зовнішнього фінансування підприємства;
визначати особливості використання окремих джерел фінансування бізнесу;
розуміти особливості користування інвестиціями;
визначати специфіку залучення кредиту;
розуміти необхідність і можливість моніторингу бізнесу;
визначати й планувати дії з подолання фінансових проблем на підприємстві.
Ключові поняття теми
Фінансові ресурси підприємства – грошові кошти, матеріальні, нематеріальні та фінансові активи, що перебувають у розпорядженні підприємства і можуть бути конвертовані у грошову форму.
Кредити – кошти, залучені на умовах строковості, повернення та платності, що приносять прибуток у формі відсотка.
Інвестиції – довгострокові ресурси, вкладені інвестором, що дають йому можливість отримувати прибуток у формі дивіденду та стати одним із власників підприємства.
Моніторинг – процес відстежування динаміки розвитку бізнесу відповідно до запланованих бюджетних показників.
8.1. Джерела зовнішнього фінансування
Фінансові ресурси підприємства – це грошові кошти, матеріальні, нематеріальні та фінансові активи, що перебувають у розпорядженні підприємства і можуть бути конвертовані у грошову форму. Вони можуть бути власними або залученими, залучені своєю чергою, поділяються на позикові й інвестиційні.
Статутний капітал (фонд) – це сума внесків засновників підприємства для забезпечення його функціонування. Статутний капітал може вноситись у матеріальній формі – це грошові кошти, цінні папери, споруди й обладнання, або в нематеріальній – наприклад, у вигляді патентів і “ноу-хау”. Вартість внесків оцінюється в грошах і створює частку кожного із засновників у статутному капіталі.
Кредити – це залучені на умовах строковості, повернення та платності кошти, які приносять прибуток у вигляді відсотка.
Інвестиції – це довгострокові ресурси, вкладені інвестором, що дають йому можливість отримувати прибуток у формі дивіденда і стати одним із власників підприємства.
Є кілька загальних відмінностей між інвестицією і кредитом, а саме:
Умови співробітництва |
Кредит |
Інвестиція |
Терміновість |
+ |
– |
Зворотність |
+ |
– |
Гнучкість умов |
– |
+ |
Можливість реінвестування |
– |
+ |
Побудова довгострокових відносин |
– |
+ |
Передача частки власності компанії |
– |
+ |
Часткова передача контролю за бізнесом |
– |
+ |
Рис. 8.1. Основні джерела фінансових ресурсів підприємства
Фінансовий менеджер має знати, які фінансові ресурси є в розпорядженні підприємства, які обсяги додаткового фінансування потрібно залучити, які особливості роботи із залученими ресурсами, яка буде їх вартість, як і в яких напрямках найбільш ефективно використати залучені ресурси, тощо. Від зваженості цих рішень залежатиме фінансова стабільність фірми.
Одним із болісних питань в розвитку малого та середнього бізнесу є залучення зовнішніх інвесторів для розвитку бізнесу. Перед тим, як здійснити пошук зовнішнього фінансування для реалізації бізнес-проекту, необхідно чітко визначитись: яке має бути джерело фінансування? Залежно від того, хто виступає потенційним джерелом (приватний інвестор, банк-кредитор, державна програма, міжнародні організації), формуватимуться особливості планування та прогнозування показників майбутньої діяльності. Адже абсолютно неприпустимо з одним і тим самим планом звертатися до різних категорій інвесторів – кожна з них має особливості надання фінансування і співробітництво з кожною з них буде проходити за власним сценарієм. Виходячи із цих особливостей, кожен з інвесторів звертатиме найбільшу увагу на різні моменти та показники плану. Отже, успіх спілкування з потенційним інвестором багато в чому залежить від того, наскільки повну уяву підприємець має про специфічні інтереси цього інвестора.
Наведемо загальну класифікацію джерел бізнес-фінансування або потенційних інвесторів бізнесу і базових критеріїв надання фінансування. Отже, серед потенційних джерел, до яких може звернутися український підприємець у пошуках фінансів для розвитку бізнесу, можна виділити такі групи:
1. Венчурні інвестори. Зазвичай це інвестиційні фонди, переважно іноземні. Інвестори цих фондів готові брати участь у бізнесових проектах з високим ступенем ризику. Але натомість венчурні інвестори стають співвласниками компанії – або шляхом купівлі акцій, або шляхом внеску до статутного фонду – і таким чином отримують доступ до управління компанією. Венчурні інвестори шукають підприємства і підприємців, які готові набувати нові знання і прислуховуватись до поглядів інвестора. Загалом мета венчурного інвестора – отримати повний або частковий контроль над фірмою. Але венчурний інвестор не прагне зв’язуватись із якоюсь фірмою на все життя. Він прагне збільшити ринкову вартість своєї частки в капіталі фірми і в майбутньому реалізувати її з прибутком для себе з тим, щоб вкладати гроші в нові прибуткові високоризиковані проекти.
2. Інвестор – стратегічний партнер. Стратегічне партнерство виникає, коли підприємець утворює з інвестором спільне підприємство. Часто стратегічним партнером може стати фірма, що займається аналогічним видом діяльності або працює на одному ринку з фірмою, яка розробила інвестиційний проект. Стратегічний партнер шукає стабільного надійного партнера для довготермінової спільної діяльності і довготривалого розвитку бізнесу.
3. Банки, як правило, дають кредити тільки вже діючим підприємствам, які мають хорошу кредитну історію. Дуже важко взяти в комерційному банку кредит під початок бізнесу, оскільки банки вважають, що кредитний ризик у такому разі надто високий. Банки кредитують ліквідні проекти, які спроможні створювати достатній грошовий потік для вчасної сплати відсотків і погашення боргу. У разі банківського кредитування погашення боргу може відбуватися поступово, кількома платежами, а не одноразово наприкінці терміну кредитування. Банки також вимагають забезпечення кредиту – застави, вартість якої має перевищувати суму кредиту. На сучасному етапі в Україні банківський кредит може бути лише короткотерміновим, дуже рідко – середньотерміновим. Банки поки що не наважуються вступати з позичальниками у довготермінові відносини.
4. Міжнародні фінансові організації (Світовий Банк, Міжнародна Фінансова Корпорація, Європейський Банк Реконструкції та Розвитку та ін.) також мають спеціальні проекти надання фінансування на цілі розвитку малого бізнесу. Зазвичай для кожної з цих програм публікується брошура, яка докладно описує критерії й умови фінансування, а також процедуру та форми складання заявки на кредитування. Відсоткова ставка по кредитах цих організацій містить деякий елемент пільговості порівняно з умовами кредитування комерційними банками. Але пільговість означає більший контроль з боку кредитора і участь в управлінні проектом. Крім того, міжнародні організації можуть кредитувати проекти, від яких відмовився б приватний інвестор через їх недостатню комерційну привабливість (низьку оборотність капіталу, недостатню прибутковість тощо). Але в такому разі потенційний позичальник повинен обґрунтувати, який позитивний внесок буде зроблено проектом у сприяння економічному розвитку держави. Зазвичай кредитні програми міжнародних організацій спрямовані на конкретні географічні регіони і реалізуються через представництва цих організацій або через місцеві банки й інвестиційні фонди.
5. В окремих випадках власне держава або уряд виступають кредитором чи донором ресурсів у межах певних державних програм, причому це може бути як Україна, так і іноземна держава. Проекти, що одержують державне фінансування, повинні бути в контексті певних загальнодержавних цілей (конверсія, розвиток експорту, створення нових робочих місць і т. ін.) і мати соціальну спрямованість.
Фінансовий менеджер чи керівник, що обізнаний з усіма особливостями й умовами співпраці з різними видами джерел фінансування, може вирішувати, які форми й умови зовнішнього кредитування чи інвестування обирати в кожному конкретному випадку.