Звіт про зміни фінансового стану фірми

СТАТТІ
1. Джерела обігового капіталу:
1.1. Чистий прибуток	40 000
+ відрахування, що не зменшують обіговий капітал
1.2. Амортизація основних засобів	19 500
2. Використання обігового капіталу:
2.1. Розподіл дивідендів	35 000
2.2. Збільшення обігового капіталу	24 500*

Продовження таблиці 3.4.

3. Зміни в складових обігового капіталу:
3.1. Збільшення(зменшення) поточних активів:	38 500
3.1.1. Грошові кошти	25 000
3.1.2. Дебіторська заборгованість	(1 000)
3.1.3. Матеріальні запаси	14 500
3.2. Збільшення (зменшення) поточних пасивів:	14 000
3.2.1. Кредиторська заборгованість	7 000
3.2.2. Векселі до сплати	5 000
3.2.3. Податок на прибуток	2 000
3.3. Збільшення працюючого капіталу	24 500*

* Ці значення мають бути однаковими

Аналіз обігового капіталу допомагає відповісти на такі питання: як використовувався прибуток? чому дивіденди не можуть бути більшими? чому була можливість сплатити дивіденди, хоча у звітному періоді фірма зазнала збитків? як були профінансовані витрати на будинки та обладнання? як були сплачені борги?

3.5. Управління фінансовим циклом

Політика щодо управління фінансовим циклом, особливо що стосується обігового капіталу, є вельми важливою як для самої фірми, так і для її власників (акціонерів). Адже приблизно половина капіталу фірми, як правило, вкладається у поточні активи. Практично 60% робочого часу фінансового менеджера витрачається на прийняття рішень стосовно поточних активів і пасивів. На рис. 3.2 показано напрямки руху грошових потоків фірми. Цей рух безперервний. Використання ресурсів обов’язково забезпечується певними грошовими надходженнями. Приріст активів є ознакою збільшення фондів фірми (тобто реальне зменшення грошових коштів), а приріст пасивів і зобов’язань акціонерам – збільшення ресурсів фірми.

Обігові кошти забезпечують безперервність процесу виробництва та реалізації продукції. На їх розмір впливають різні фактори, чинні на всіх чотирьох стадіях грошового обігу: придбаванні предметів праці, виробництві продукції, реалізації товару, розподілі прибутку.

Рис. 3.2. Напрямки руху грошових потоків фірми

Виходячи з наведеної схеми (див. рис. 3.2), можна стверджувати, що фінансове управління процесами поставки, виробництва та реалізації продукції зводиться, по суті, до управління обіговим капіталом на чотирьох стадіях. Отже, це:

1) закупівля матеріальних ресурсів;

2) виробничий процес;

3) реалізація товару;

4) розподіл прибутку.

На першій стадії фінансові служби постійно контролюють поставки, затверджуючи кошторис на закупки, оскільки процес поставки істотно впливає на фінансові показники підприємства. Головним завданням фінансового менеджера на цьому етапі є оптимізація кредиторської заборгованості фірми.

Виробничий процес характеризується низкою параметрів, наприклад: типом виробництва, видом продукції, особливостями технології, тривалістю виробничого циклу та іншими параметрами, що істотно впливають на розмір залучених у виробництво коштів. Вони повинні постійно аналізуватись і контролюватись фінансовими менеджерами задля підвищення ефективності їх використання.

Ефективність діяльності служби збуту підприємства значною мірою залежить від вибору каналів розподілу товарів, тобто шляхів їх просування до споживача, а також від його платоспроможності. Завдання фінансового менеджера на даному етапі полягає в оптимізації дебіторської заборгованості клієнтів, а також у впровадженні гнучкої цінової політики для збільшення обсягу продажів.

На четвертій стадії грошового обігу головне завдання фінансового менеджменту полягає в ефективному розподілі прибутку, своєчасних розрахунках з бюджетом, впровадженні грамотної інвестиційної та дивідендної політики. Таким чином, управління обіговим капіталом є однією з найважливіших сфер управління фінансами.

Виробничі запаси. Однією з основних складових обігового капіталу є виробничі запаси підприємства, до яких відносять сировину та матеріали, незавершене виробництво, готову продукцію та інші запаси. Завдання фінансового менеджера – виявити і спрогнозувати результати наявності того чи іншого обсягу запасів і витрат, пов’язаних з їх зберіганням, та досягти розумного балансу.

Дебіторська заборгованість – важливий компонент обігового капіталу. Коли одне підприємство продає товари іншому підприємству чи організації, це зовсім не означає, що товари будуть оплачені негайно. Неоплачені рахунки за поставлену продукцію становлять більшу частину дебіторської заборгованості. Специфічний елемент дебіторської заборгованості – векселі до отримання, які є, по суті, цінними паперами (комерційними цінними паперами).

Одним із завдань фінансового менеджера з управління дебіторською заборгованістю є визначення ступеня ризику неплатоспроможності покупців, розрахунок передбачуваного резерву для сумнівних боргів, а також надання рекомендації щодо роботи з фактично чи потенційно неплатоспроможними покупцями.

До поточних зобов’язань належить короткострокова кредиторська заборгованість, передусім банківські позики та несплачені рахунки інших підприємств.

Поточні активи, як правило, постійно змінюються. Фінансові менеджери повинні знати щорічні очікувані мінімальні та максимальні рівні поточних активів. Мінімальний рівень можна вважати постійною складовою поточних активів, тоді як різницю між мінімальним і максимальним рівнями називають сезонною складовою.

Приклад 3.1

Фірмі “Каштан” потрібно розрахувати обсяги фінансових ресурсів, необхідних для підтримання її поточних активів (табл. 3.5). За попередніми прогнозами, розмір поточних активів очікується з першого по шостий місяць відповідно: 60 000 грн., 80 000 грн., 120 000 грн., 100 000 грн., 85 000 грн., 70 000 грн. Фіксовані активи фірми очікуються на рівні 40 000 грн., а мінімальні запаси оцінюються в 60 000 грн. Пропонується скласти графік фінансування фірми впродовж запланованого півріччя.

Для вирішення цього завдання фінансовому менеджеру потрібно розділити загальне фінансування на дві частини – постійне і сезонне.

Сума постійного = Мінімальний рівень + Фіксовані

фінансування поточних запасів активи.

Сума сезонного = Поточні – Мінімальний рівень

фінансування активи поточних активів.

Таблиця 3.5.