1) Баланс;

2) звіт про фінансові результати (прибуток та збитки);

3) Звіт про рух грошових коштів.

Узяті разом, вони дають загальне уявлення про фінансовий стан фірми. Звіт про прибуток і збитки відображає результати діяльності в динаміці за певний період. Баланс показує стан справ на конкретну дату. Звіт про рух грошових коштів показує динаміку руху грошових потоків на підприємстві за певний період. Крім цих форм, річні звіти повинні обов’яз­ково містити інформацію про основні показники фірми за кілька останніх років.

3.2. Баланс

Баланс (balanse sheet), або звіт про фінансовий стан фірми, відображає співвідношення між економічними ресурсами фірми та її зобов’язаннями перед третіми особами. Отже основу нормальної фінансової діяльності забезпечує рівність:

Економічні ресурси (активи) = Зобов’язання (пасиви).

Тобто всі зобов’язання фірми мають покриватися наявними економічними ресурсами.

Перша особливість балансу за міжнародними стандартами полягає в тому, що він складається з трьох, а не з двох частин, як ми звикли. Третя частина має назву “Зобов’язання власникам”. Оскільки у фінансовій термінології економічні ресурси фірми розглядаються як її активи (assets), а зобов’язання як пасиви (liabilities), а попередня рівність набуває вигляду

Активи = Пасиви + Зобов’язання власникам (акціонерам).

Це рівняння відоме як рівняння балансу, оскільки обидві його половини являють собою дві частини балансового звіту і мають завжди дорівнювати одна одній, тобто балансуватися.

Існують дві форми балансу. Перша – традиційна, так звана облікова форма, в якій активи розміщені ліворуч, а пасиви та зобов’язання власникам – праворуч. Друга – звітна форма, в якій та ж сама інформація розміщується вертикально: спочатку активи, а нижче пасиви та зобов’язання власникам. Обидві форми побудови балансу є широко використовуваними.

Компанії, що тісно пов’язані між собою як філії однієї фірми, становлять так званий консолідований баланс, де фіксуються результати операцій між філіями з урахуванням взаємних розрахунків.

Дані наведено типову форму балансу (табл. 3.1) підприємства з детальною розбивкою за розділами та статтями балансу.

Активи – це економічні ресурси компанії, які мають принести дохід в результаті запланованої діяльності. Розрізняють кілька їх видів. По-перше, це поточні короткострокові активи, або обіговий капітал (current assets), що легко конвертується в грошові кошти впродовж року. До них належать готівка, дебіторська заборгованість, матеріальні запаси. По-друге, це постійні, або довгострокові, активи, або основний капітал (fixed assets) тривалістю використання понад один рік. Це земля, будівлі, машини й обладнання, які фірма купує для організації виробничого процесу, а не для перепродажу покупцям. Виокремлюються ще, також, так звані непоточні довгострокові активи (noncurrent assets), пов’язані з операціями тривалістю понад один рік. Але оскільки вони не мають фізичної субстанції, їх не можна віднести до постійних активів.

Таблиця 3.1.

Типова форма балансу

АКТИВИ
Поточні активи
Готівка (гроші)	48 000
Рахунки до отримання (дебіторська заборгованість)	59 000
Інші дебітори	0
Попередні платежі та відстрочені видатки	4 000
Запаси сировини і матеріалів (ТМЗ)	84 000
Запаси напівфабрикатів (ТМЗ)	0
Запаси готової продукції (ТМЗ)	0
Разом поточні активи	195 000
Довгострокові активи
Земля	28 000
Споруди	71 000
Обладнання	11 000
Парк автомобілів	0
Незавершене будівництво	0
Нематеріальні активи	0
Інші довгострокові активи	0
Накопичена амортизація (мінус)	0
Разом довгострокові активи	110 000
РАЗОМ АКТИВИ	305 000
ПАСИВИ
Поточні пасиви

Продовження таблиці 3.1.

Рахунки до сплати (кредиторська заборгованість)	14 000
Короткострокові кредити
Витрати, нараховані до сплати	3 500
Резерв зобов’язань і витрат
Резерв відстрочених податків	2 500
Всього поточні пасиви	20 000
Довгострокові пасиви
Довгостроковий кредит	0
Облігації	0
Векселі до сплати	35 000
Разом довгострокові пасиви	35 000
РАЗОМ ПАСИВИ	55 000
ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ
Статутний фонд (або акціонерний капітал)	224 000
Нерозподілений прибуток	26 000
РАЗОМ ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ	250 000
РАЗОМ ПАСИВИ І ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ	305 000

Активи можуть бути матеріальними (відчутними), або такими, що сприймаються на дотик (tangible), та нематеріальними (невідчутними), тобто такими, що на дотик не сприймаються (intangible). До першої групи належить земля, будівлі, машини, обладнання та матеріальні запаси, до другої – патенти, торгові марки, “ноу-хау” тощо.

У деяких країнах у розділі “Активи” спочатку відображаються поточні активи і лише потому – постійні. При цьому дотримуються певного принципу послідовності статей – від найбільш ліквідних, тобто тих, які легко конвертуються у грошові кошти, до найменш ліквідних активів. В інших країнах, наприклад, таких як Великобританія та Україна, навпаки, спочатку йдуть постійні, а вже потім – поточні активи.

Розглянемо докладніше структуру активів.

Короткострокові (поточні) активи – це активи з терміном служби до 12 місяців. Стаття “Готівка” вміщує як готівку в касі, так і безготівкові кошти, які перебувають у розпорядженні фірми, тобто всі гроші, які є в наявності. Рахунки до отримання (дебіторська заборгованість) – це сума грошей, яку інші організації та клієнти винні вашій фірмі. Ці статті належать до активних тому, що відображають кошти, які перебувають у розпорядженні компанії, або компанія очікує їх надходження. Якщо рахунки до отримання не сплачуються протягом шести місяців, вони переходять на статтю “Безнадійні борги” та віднімаються від загальної суми активів.

Довгострокові активи – це активи з терміном корисного використання один рік і більше. До складу цього розділу можуть входити фіксовані активи (земля, будівлі, приміщення, обладнання, патенти тощо), причому накопичена амортизація віднімається від загальної суми активів. Іншими видами довгострокових активів є зобов’язання клієнтів по відношенню до фірми, такі як цінні папери, депозитні сертифікати інших компаній, якими володіє фірма.

Готівка (cash) є першою статтею поточних активів. Вона показує кількість готівки в касі та суму грошей на рахунках у банку.

Ринкові цінні папери (marketable securities). Маючи тимчасово вільні гроші, фірма часто інвестує їх у цінні папери – акції та облігації інших компаній. За цими зобов’язаннями звичайно передбачається більший прибуток, ніж відсотки по банківських депозитах. У балансі вони, як правило, відображаються за нижчою із двох цін – номінальною чи ринковою.

Рахунки до отримання (account receivable) є дебіторською заборгованістю. Це кошти, “запозичені” у фірми покупцями, які придбали товари в кредит. Дебіторська заборгованість звичайно погашається протягом 30, 60 або 90 днів. Оскільки нереально припускати, що всі ці рахунки будуть сплачені сповна, фактичний результат в балансі дещо зменшується. При плануванні неможливо точно визначити, які рахунки не будуть оплачені та скільки їх буде. Тому беруться дані за минулі роки.

Товарно-матеріальні запаси (inventory). У фірмах роздрібної й оптової торгівлі запаси складаються з товарів, призначених для подальшого продажу. Основними функціями таких фірм є зберігання (складування), просування, продаж та розподіл товарів. При цьому товари не змінюються від часу їх одержання до продажу покупцеві. У балансі товари відображаються за нижчою із двох цін – початковою (тобто ціною придбання) чи поточною ринковою.

У промислових фірм є три види матеріальних запасів: сировина, напівфабрикати у виробничому процесі та готова, але ще не продана продукція. Безперечно, готова та частково готова продукція (напівфабрикат) коштують дорожче, ніж сировина, з якої вони виготовлені. До їх вартості включають вартість праці, електроенергії та інші виробничі витрати.

Попередні платежі та відстрочені витрати (prepayments and defered charges) – ця стаття також може входити до активів. Вона класифікується як непоточні активи, що виникають у зв’язку з тим, що часом необхідно або зручніше платити за товари та послуги авансом.

Такі короткострокові за характером видатки, як оренда або страхові внески на випадок пожеж, називаються попередніми платежами. Вони, як правило, мають регулярний характер; здійснюються впродовж одного розрахункового періоду, а “споживаються” частково до його завершення і повністю в наступні періоди.

Довгострокові за характером витрати, пов’язані, наприклад, з організаційними перебудовами та дослідними роботами, належать до відстрочених витрат.

Попередні платежі та відстрочені витрати здійснюються в один період, а віддача від них очікується частково до закінчення цього періоду та повністю – в наступні періоди. У конкретному розрахунковому періоді очікувана віддача від названих видатків розглядається як активи фірми.

Наприклад, фірма уклала договір страхування на п’ять років. Початкова вартість об’єкта страхування – 5 000 грн. Якщо на другому році періоду страхування компанія ще не одержала страхового відшкодування, то в статті “Попередні платежі та відстрочені витрати” буде зафіксована сума 2 000 грн.

Земля, будівлі, машини та обладнання належать до постійних довгострокових активів. Окрім землі, всі інші статті відображаються в балансі за своєю початковою вартістю – ціною придбання за мінусом відповідно нарахованого зносу (амортизації). Така оцінка є заниженою, оскільки початкова вартість може бути нижчою за поточну ринкову.

Роль невідчутних (нематеріальних) активів у балансі дещо схожа з відстроченими витратами. Це такі активи, які хоча й не відчуваються на дотик, але мають безперечну економічну цінність. Як правило, в балансі відображається вартість лише тих невідчутних активів, які придбані на стороні (патенти, ліцензії).

Зупинимось на особливостях розрахунку деяких статей активів балансу.

Нарахування амортизації. Амортизація – це поступове перенесення вартості придбаних основних засобів (постійних активів) упродовж визначеного терміну на вартість продукції, що виробляється, чи послуг, що надаються. Це спосіб обліку зносу основних засобів, який використовує компанія у своїй діяльності. Теоретично, коли накопичена амортизація дорівнюватиме вартості основних засобів, вони можуть бути замінені новими. Як правило, українська система нарахування амортизації пропонує достатньо тривалі терміни корисного використання основних засобів. В управлінському обліку можна вибрати іншу схему амортизації, яка на погляд керівництва більш відповідає стратегічним напрямам роботи підприємства, і фактичний період корисного використання основних засобів буде значно коротший.

Є кілька методів нарахування амортизації (різні країни використовують різні схеми нарахування зносу). Метод нарахування амортизації дуже важливий, оскільки він впливає на розмір податків. Найпростішим є метод лінійної амортизації (метод “прямої лінії”). Відповідно до цього методу, щороку з вартості обладнання списується фіксована сума. Наприклад, якщо обладнання коштує 10 000 грн., і має термін корисного використання п’ять років, то кожний рік списується по 2 000 грн.

Ще одним методом амортизації є метод постійного відсотку. Він полягає в тому, що щороку списується фіксований відсоток від залишку вартості активу. Наприклад, ми маємо обладнання вартістю 10 000 грн. і обираємо постійний відсоток амортизації 25%. Отже, в перший рік буде списано 2 500 грн. Наступного року ми знову спишемо 25%, але вже від залишку вартості 7 500 грн., тобто 1 875 грн. І так продовжуватимемо доти, доки залишкова вартість не буде меншою за 25% від первісної вартості обладнання. Цю всю суму буде списано в останній рік.

На практиці деякі основні активи, зокрема машини, обладнання тощо, можуть найефективніше використовуватись і давати найбільшу віддачу в перші роки, допоки вони нові. Відтак логічно було б у ці роки амортизувати більшу частину їх вартості. За цим принципом побудовано методи прискореної амортизації, зокрема метод суми цифр років, метод подвійного залишку та метод прискореного відновлення вартості.

Застосовуючи метод суми цифр років, щорічний розмір амортизації розраховують таким чином: кількість років, що залишається до кінця терміну корисної експлуатації, ділять на суму цифр цих років. Скажімо, якщо ми маємо обладнання вартістю 10 000 грн. із терміном використання п’ять років, то в перший рік буде списано 5/(1+2+3+4+5) = 33,33% від початкової вартості, тобто 3 333 грн.; у другому році списанню підлягає 4/(1+2+3+4) = 40% залишкової вартості 6 667 грн., тобто 2 667 грн., і так далі до повного списання.

Утім, слід зазначити, що за будь-якого методу амортизації терміни функціонування обладнання або інших активів і розмір зносу за кожен конкретний період встановлюються досить приблизно. Часто після повного списання вартості обладнання продовжує використовуватись. Слід також пам’ятати, що вартість списаних активів, яка відображається в балансі, не повинна бути нижчою за їх ліквідаційну вартість.

Амортизація включається до статті видатків і на відповідну суму зменшується прибуток. Отже, зменшується і розмір податків, що стягуються з прибутку. З позиції формування грошового потоку, сума амортизації в конкретний період додається до грошового потоку, оскільки фактично амортизаційні відрахування залишаються в розпорядженні підприємства і збільшують загальну суму грошей, яка перебуває в його розпорядженні.

Облік товарно-матеріальних запасів (ТМЗ). Ще одним інструментом, яким необхідно володіти підприємцю або менеджеру, є метод обліку складських запасів, тобто запасів готової продукції, незакінченого виробництва та сировини. Річ у тому, що однакові товари, які зберігаються на складі, у певний момент часу можуть мати різну вартість. Наприклад, ціни на сировину, придбану в різні дні, можуть відрізнятись, що, своєю чергою, може збільшити собівартість готової продукції; а від собівартості залежить дохід від реалізації, а від нього – нарахований прибуток, і від нього – податок.

Розглянемо три найпоширеніші методи обліку запасів на конкретному прикладі. Припустимо, що на складі готової продукції компанія має телевізори, вироблені в трьох різних місяцях. Собівартість телевізорів, вироблених у березні – 2 500 грн. за штуку, вироблених у квітні – 2 900 грн., у травні – 3 000 грн. Компанія продає телевізори за ціною 5 500 грн. за штуку. Незалежно від того, який саме телевізор продано, відобразити цю операцію можна кількома способами:

1. За методом пропорційної середньої. Це означає, що необхідно визначити середню собівартість одного телевізора:

(2 500+2 900+3 000) / 3 = 2 800 грн.

Таким чином, дохід від реалізації становитиме:

5 500 – 2 800 = 2 700 грн.

2. За методом LIFO (last in first out) – останній увійшов – перший вийшов – списуватимуться спочатку телевізори, вироблені у травні, потім – у квітні, а березневі – останніми. Таким чином, матимемо такий дохід від реалізації:

5 500 – 3 000 = 2 500 грн.

3. За методом FIFO (first in first out) – перший ввійшов – перший вийшов – процес списання проходитиме в порядку протилежному методу LIFO. Таким чином, прибуток від реалізації становитиме:

5 500 – 2 500 = 3 000 грн.

Отже, ми маємо ситуацію, коли в трьох випадках, залежно від методу обліку запасів, різним є прибуток від реалізації. Це, звісно, впливатиме на розмір податків, що сплачуються з цього прибутку. Саме через цю причину найпопулярнішим у міжнародній практиці є метод LIFO, адже він дає можливість відстрочити частину податкових платежів, списуючи спочатку більш дорогі за собівартістю запаси. Утім, на грошовий потік метод обліку запасів не впливає, оскільки при розрахунку грошового потоку фіксується фактичний рух коштів, а не розрахований прибуток.

Пасиви

У цьому розділі балансу відображаються позичені фірмою кошти. Пасиви можуть бути поточними (current liabilities), тобто зобов’язаннями, які підлягають сплаті впродовж одного фінансового року або в період від однієї дати складання звітного балансу до іншої. Існують також довгострокові пасиви (long-term liabilities), тривалість погашення яких перевищує один розрахунковий період. Крім того, вирізняють непоточні пасиви (noncurrent liabilities), до яких належать зобов’язання, період оплати яких може бути більшим за поточний розрахунковий період [7].

Короткострокові (поточні) пасиви – це фінансові зобов’язання фірми по відношенню до кредиторів з терміном сплати до одного року. До них відносять “Рахунки до оплати” (кредиторська заборгованість), тобто борги іншим організаціям за поставку сировини, заборгованість по сплаті податків, заборгованість по оплаті праці і т. ін.; “Короткострокові зобов’язання”, тобто короткостроковий кредит. Багато фірм, особливо нових, нерідко позичають гроші на 1-6 місяців з тим, щоб виконати свої фінансові зобов’язання, допоки вони очікують надходження сплати від клієнтів (рахунки до отримання). Часто таке запозичення здійснюється у формі кредитної лінії банку. Прикладом “Інших короткострокових пасивів” можуть бути попередня оплата, отримана за ще не доставлену продукцію, лізингові угоди тощо.

Довгострокові пасиви – це фінансові зобов’язання терміном погашення понад один рік. Прикладом можуть бути облігації, випущені компанією, довгостроковий банківський кредит і т. ін.

Міжнародна фінансова практика розподіляє пасиви ще на три групи. Перша з них – реальні зобов’язання (actual liabilities), якими є борги за облігаціями. Друга – оцінні зобов’язання (estimated liabilities), які хоча й існують реально, але їх сума має бути оцінена. Це податок на прибуток і векселі, які належить сплатити. Залежно від того, чи будуть ці зобов’язання виконані впродовж поточного розрахункового періоду чи в наступних періодах, вони класифікуються на поточні і непоточні пасиви. Варто підкреслити, що можливі зобов’язання враховуються лиш тоді, коли вони можуть бути збитковими для корпорації. Третя група – потенційні, або умовні, зобов’язання (contingent liability), які реалізуються за певних умов. Такі зобов’язання можуть виникнути в разі рішення суду про необхідність сплати даною фірмою певної суми податків, вирішення судових справ не на користь фірми і т. ін. У примітках до фінансових звітів поводиться докладний опис таких зобов’язань.

Рахунки до сплати (account payable) є кредиторською заборгованістю даної фірми, тобто коштами, які вона “позичила” у своїх фірм-постачальників під час купівлі в них товарів і послуг у кредит. Борг підлягає сплаті зазвичай протягом 30, 60 або 90 днів. Іноді постачальники пропонують грошову знижку з метою стимулювати швидше погашення боргу. Наприклад, при кредиторській заборгованості з 30-денними зобов’язаннями в 10 000 грн. корпорації пропонується 2%-ві знижки за умови сплати цього боргу протягом 10 днів. Як правило, це записується так: 2/10, N/30. Сума сплати в такому разі зменшиться на 200 грн. (2% від 10 000 грн.), і замість рахунку-фактури на 10 000 грн. буде виставлено рахунок на 9 800 грн.

Векселі до сплати (notes payable) показують грошові суми, які фірма позичила у банків або інших компаній і приватних осіб під письмове зобов’язання – векселі. Такі векселі можуть бути виписані постачальнику при купівлі фірмою сировини, обладнання і т. п., при рефінансуванні, тобто сплаті кредиторської заборгованості, при одержанні кредитів у банку.

Як правило, у статті відображається борг, тобто номінал векселя та відсотки по ньому. Наприклад, за векселем на 10 000 грн., виписаним на три місяці під 6% річних, при настанні терміну сплати необхідно буде віддати 10 150 грн.:

(10 000 грн. + 10 000 грн. × 6% × 3/12) = 10 150 грн.

Залежно від того, коли має відбутися погашення векселів – протягом одного року чи пізніше – векселі до сплати належать до поточних або непоточних пасивів.

Нарахування до сплати (accrued expenses payable) називають ще накопиченими зобов’язаннями (accrued liabilities). Сюди входять нараховані на певну дату, але ще не сплачені витрати: сума заробітної плати та премій, комісійні юристам та іншим фірмам за частково завершені роботи, відсотки по кредитах, страхові, пенсійні та інші подібні нарахування. У балансі кожна з цих сум може показуватись окремо, але дуже часто вони складаються і відображаються одним рядком.

Податки, що підлягають сплаті (tax payable). Фірма показує нараховані, але ще не сплачені податки: податок на прибуток, єдиний податок та ін.

Власний капітал – зобов’язання акціонерам. Часто відповідь на питання “Скільки коштує бізнес?” перебуває саме в цьому розділі балансу. Зобов’язання акціонерам є чистою вартістю капіталу фірми (net worth), що відображає розмір власних, а не взятих у кредит коштів. При одноосібному володінні це капітал його власника, а в компаніях із обмеженою відповідальністю та в акціонерних товариствах – власників часток капіталу, тобто акціонерів.

Власний капітал складається з двох частин: власне вкладеного в певний бізнес акціонерного капіталу та нерозподіленого прибутку.

Статутний фонд, або акціонерний капітал (share capital; capital stock; shares), формується за рахунок коштів засновників фірми, подальших їх внесків, а також інвестицій інших акціонерів; він показує, скільки капіталу було вкладено в бізнес власниками чи акціонерами.

Нерозподілений прибуток – це залишок чистого прибутку після виплати дивідендів акціонерам/засновникам. Для фірм, що є акціонерними товариствами чи працюючими з інвесторами, необхідно випрацювати стратегію виплати дивідендів. Часто фірмам, особливо на початку діяльності, буває набагато вигідніше не виплачувати дивіденди в перші роки, а зберегти прибуток і використовувати його для розширення виробничої бази або для поповнення обігових коштів тощо.

Необхідно завжди дотримуватись такого рівняння балансу:

Актив = Пасив + Власний капітал.