Нагороди:

16 січня 2009 року Президент України В.Ющенко нагородив Оксану Забужко орденом княгині Ольги III ст. за вагомий особистий внесок у справу консолідації українського суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави та з нагоди Дня Соборності України.[2]

2009 — Премія Міжнародної Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів — за «Notre Dame d'Ukraine».[3]

2010 — Книга Року-2010 журналу «Корреспондент» за «Музей покинутих секретів»

2012 — відзнака «Золотий письменник України»[4].

2013 — лауреат восьмої літературної премії Angelus-2013 за «Музей покинутих секретів» (перекладач Катажина Котинська).

Твори:

Поезія

• Травневий іній (1985)

• Диригент останньої свічки (1990)

• Автостоп (1994)

• Kingdom of Fallen Statues (1996)

• Новий закон Архімеда. Вибрані вірші 1980–1998 (2000)

• Друга спроба: Вибране (2005)

• Вірші: 1980–2013 (2013)

Проза

• Інопланетянка (1992)

• Польові дослідження з українського сексу (1996)

• Казка про калинову сопілку (2000)

• Сестро, сестро (повісті й оповідання, 2003)

• Музей Покинутих Секретів (2009)

Філософсько-літературознавчі праці

• Дві культури (1990)

• Шевченків міф України (1997)

• Філософія Української ідеї та європейський контекст: франківський період (1992)

• Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій (2007)

• Оксана Забужко, Юрій Шевельов. Вибране листування на тлі доби. 1992–2002 (2011)

Публіцистика

• Дві культури (1990)

• Хроніки від Фортінбраса (1999)

• Репортаж із 2000-го року (2001)

• Інший формат / упоряд. Т. Прохасько (2003)

• Let my people go. 15 текстів про українську революцію (2005)

• З мапи книг і людей (2012)

• Український палімпсест. Оксана Забужко в розмові з Ізою Хруслінською (2014)

Переклади іноземними мовами

• «Польові дослідження з українського сексу» — Росія (1998, 2001, 2002, 2008), Угорщина (1999), Чехія (2001, 2002), Польща (2003, 2008), Болгарія (2005), Німеччина (2006, 2008), Швеція (2006), Італія (2008), Румунія (2008), Туреччина (2011)

• «Сестро, сестро» — Чехія (2006), Польща (2007)

• «Казка про калинову сопілку» — Іран (2006)

• «Музей покинутих секретів» — Польща (2013), Росія (2013)

Проекти

• Літопис самовидців: Дев'ять місяців українського спротиву / [автор проекту О. Забужко; упорядник Т. Терен; передмова С. Алексієвич; ілюстратор О. Клачинська]. — Київ: Комора, 2014. — 310, [23] с., кольор. іл. — ISBN 978-966-97403-2-8

Переклади

• Світлана Алексієвич. Чорнобиль: хроніка майбутнього / Пер. і післямова О. Забужко. — К.: Факт, 1998. — 194 с. — ISBN 966-727438-1

Марія Василівна Матіо́с (нар. 19 грудня 1959, Розтоки, Путильський район, Чернівецька область) — українська письменниця (поет,прозаїк, публіцист). Народний депутат України VII, VIII скликання. Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2005). Заслужений працівник культури України (2008). Почесний громадянин міста Чернівців (2008).

Біографія

Марія Матіос народилася 19 грудня 1959 року в селі Розтоки, Чернівецька область в родині гуцулів.

У 1982 р. закінчила філологічний факультет Чернівецького державного університету, відділення української мови та літератури (теперЧернівецький національний університет імені Юрія Федьковича).

Працювала бібліотекарем університетської бібліотеки. 8 років — на Чернівецькому машинобудівному заводі.

Була заступником голови Чернівецької обласної організації Спілки письменників України, відповідальним секретарем «Буковинського журналу». З 1997 року мешкає в Києві. Працювала помічником секретаря РНБО України. З 2003 року — заступник голови Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка. 

Перші вірші надрукувала у 15 років.

Прозою дебютувала 1992 року в журналі «Київ», опублікувавши новелу «Юр'яна і Довгопол». Передмову до публікації написавВолодимир Дрозд.

2011 — член журі літературного конкурсу «Юне слово».

2012 — № 2 у виборчому списку Політичної партії «УДАР», на виборах до Верховної Ради України.

2014 — № 7 у виборчому списку Блоку Петра Порошенка до Верховної Ради України.

Була серед тих, хто домігся присвоєння Чернівецькому університету імені Юрія Федьковича.