17) Інкунабули.

Інкунабули - книжки раннього періоду книгодрукування, починаючи з 40-х рр. ХV ст. до 1 січня 1501 р. Термін походить від відповідного латинського слова, що перекладається як «колиска, початок», тобто це книжки колискового періоду друкарства, першодруки. Інкунабули мають свої особливості, що різко відрізняють їх від наступних видань. Перш за все, книжки ХV ст. випускали на особливому папері ручного виробництва – ганчір’яному, цупкому, що відрізняється від паперу пізніших сортів. Але головна відмінність у тому, що першодрукарі намагалися якомога точніше відтворити в друкованих книгах зовнішність книжок рукописних. В інкунабулах відсутній ще титульний аркуш – це теж продовження рукописної практики. В тих випадках, коли вихідні відомості вказували в книзі, їх розміщували в кінці тексту у вигляді особливого, розширеного колофону – кінцівки. Наступна відмінність інкунабул – відсутність абзаців у тексті. З нових рядків починалися лише розділи, а в середині розділу текст йшов суцільним. Вручну відтворювали довгий час заголовки і орнаментальну частину. Спеціальні ілюмінатори вмальовували від руки ініціали і прикраси на полях у задруковані текстом сторінки. Шрифти кожного з друкарів мають індивідуальний характер. Загально розповсюдженим був ґотичний малюнок шрифту. В кінці 60-х років ХV ст. в Італії виник більш зручний для латиниці шрифт – антиква. Крім того, в інкунабулах представлені ще кириличний, глаго- личний, грецький, єврейський шрифти. Друк в інкунабулах відбувався насиченою чорною фарбою. Заголовні літери та окремі слова, з яких починалися важливі для змісту речення, позначалися додатково червоною чи синьою фарбою. Формат книжок переважно великий, в лист (in folio; звідси «фоліант» – книга великого розміру і обсягу). Поля (береги) книжок обов’язково широкі. Книги випускали, як правило, без оправ, і надалі кожен власник міг замовити палітурку для свого примірника за власним уподобанням і фінансовими можливостями. Тираж інкунабул спочатку був від 100 до 300 примірників, у кінці сторіччя – 1–2 тис. примірників. Вважається, що в ХV ст. було загалом надруковано 35–40 тис. назв видань, приблизно 10–12 млн. примірників. Збереглася лише незначна частина від цієї кількості стародруків, найчастіше в одному, двох, трьох примірниках. За тематикою серед інкунабул найчастіше були церковно-службові та богословські книжки, видання Біблії, часто з коментарями, які заверстувались навколо основного тексту дрібнішим шрифтом, що було досить складно в той час; твори античних авторів, наукові праці, політичні промови, народна література для читання, лицарські романи. Значною подією в кінці ХV ст. став вихід друком «Географії» Птоломея, що містила 26 карт форматом in-folio. Видання ще в ХV ст. витримало кілька перевидань.

18) «Ізборник Святослава».

«Ізборник Святослава» - давньоруська рукописна книга. Ізборники були складені для великого князя Святослава Ярославича двома переписувачами, одним з яких був дяк на ім'я Іван , ім'я другого невідоме. Оригіналом для першого «Ізборника» послужив збірник, переведений в кінці IX - початку X століття з грецької мови на болгарський для болгарського царя Симеона I . Кілька статей цього збірника - слов'янського походження. Очевидно, він був складений на Русі на основі матеріалу великокнязівської бібліотеки. До його складу входили переважно витягу з отців церкви ( Ніл Синайський , Анастасій Синаїт , Іван Ліствичник , Іоанн Златоуст та ін.) У ньому також вміщено статтю візантійського письменника Георгія Херобоска «Про образех», присвячена питанням стилістики і стежках . Збірник, що складається з 383 статей та виписок релігійного, філософського, історичного змісту, серед них – список книжок «істинних і ложних»; своєрідна енциклопедія свого часу. Переписаний на пергаменті дияконом Іоанном для київського князя Святослава уставом. Великоформатна книга (33,6х24,8 см, 266 арк., по 29 рядків на сторінці, два стовпці), багато прикрашена, містить 6 мініатюр на повну сторінку, виконаних фарбами і золотом, серед них зображення Святослава в колі сім’ї – найдавніший вітчизняний портрет; архітектурні зображення, малюнки птахів та звірів. Є заставки, ініціали, кінцівки. Мовні особливості – численні південнорусизми. Оригінал зберігається в Державному історичному музеї в Москві.

19) Рукописні книги Київської Русі.

1) 1056–1057 рр. Остромирово Євангеліє- Найдавніша точно датована рукописна книга наших предків. Переписана найвірогідніше в Києві дияконом Григорієм для новгородського посадника Остромира. Книга великого формату й обсягу (35х30 см, 294 арк., по 18 рядків, два стовпці) на пергаменті, розкішно та старанно виконана, прикрашена трьома кольоровими мініатюрами на повну сторінку, заставками з орнаментами рослинного типу, ініціалами з зображеннями людських облич, а також тіл реальних і фантастичних тварин чи птахів. Книга свідчить про сталі традиції книжкової культури в Київській Русі. Письмо – устав чотирьох почерків, наявність південнорусизмів. Книга зберігається в Російській національній бібліотеці в Санкт- Петербурзі.

2) 1073 р. Ізборник Святослава-Збірник, що складається з 383 статей та виписок релігійного, філософського, історичного змісту, серед них – список книжок «істинних і ложних»; своєрідна енциклопедія свого часу. Переписаний на пергаменті дияконом Іоанном для київського князя Святослава уставом. Великоформатна книга (33,6х24,8 см, 266 арк., по 29 рядків на сторінці, два стовпці), багато прикрашена, містить 6 мініатюр на повну сторінку, виконаних фарбами і золотом, серед них зображення Святослава в колі сім’ї – найдавніший вітчизняний портрет; архітектурні зображення, малюнки птахів та звірів. Є заставки, ініціали, кінцівки. Мовні особливості – численні південнорусизми. Оригінал зберігається в Державному історичному музеї в Москві.

3) 1076 р. Ізборник Складений переписувачем Іоанном з рукописів великокняжої бібліотеки як перекладних, так і оригінальних, переважно релігійно-моралістичного характеру. Формат зменшений (16х12 см, 277 арк.), письмо – устав, має південнорусизми. Оформлений дуже скромно, на гіршому пергаменті й майже без орнаменту. Зберігається в Російській національній бібліотеці.

4) 1092 р. Архангельське Євангеліє Знайдено в Архангельську в кінці ХІХ ст., звідси назва. Формат 20,5х16,6 см, 178 арк., рядків 21, є 22, 24, 25 на сторінці. Походження південноруське. Письмо – устав, подібний до почерку попередніх рукописів, в один стовпчик. Оформлення бідне:заставки, кінцівка, ініціали. Зберігається в Російській державній бібліотеці в Москві

5) «Повість временних літ», створена у 1111 – 1113 рр. монахом Києво-Печерського монастиря Нестором.

6) До ХІ–ХІІ ст. належать різні редакції юридичного збірника Київської Русі – «Правди Руської», величного кодексу норм феодального права.

7) Особливе місце в оригінальній давньоруській писемності займали патерики – розповіді про отців церкви, наприклад високохудожній «Києво-Печерський патерик».