ПМК 1.

1) Історія книги як наука.

Наука — система знань про закономірності розвитку природи, суспільства і мислення.

Серед допоміжних історичних наук існують і такі, які безпосередньо досліджують форму і зміст книги, проте своїми власними, притаманними їм методами. Така кодикологія (від лат. "Кодекс" - книжковий блок, тому, книга зі сторінок, на відміну від книги-сувою). Протягом Х1Х-ХХ століть вона розумілася як наука про рукописах (папірусах, манускриптах). Тепер під кодикології розуміється все, що пов'язано зі змістом, типологією, формою книги - від істотних її ознак (обсяг, формат, посторінкова структура, титульні та бібліографічні дані) до самої докладної маргіналістікі. Сучасна кодикологія методологічно об'єднує та інші допоміжні дисципліни: наприклад, палеографії - науку про книжковий листі, що вивчає стародавні почерки і матеріали для письма. Палеографія поділяється на грецьку, латинську, слов'яно-руську, вірменську, арабську і т. д. До допоміжних наук відносяться епіграфіка (наука про окремих написах), маргіналістіка (наука про записи, нотатках і знаках на полях), філігранологія (наука про водяних знаках на папері), текстологія (розділ філологічної науки, що вивчає рукописи з метою їх критичної перевірки і відтворення документів і письмових джерел). Текстологія дуже важлива для сучасного книговидання, особливо якщо мова йде про редагування або реконструкції історичних текстів, підготовці різних зібрань творів або наукових перевидань. Надзвичайно важливий комплекс методологічних питань в історії книги пов'язаний з її наукової періодизацією, а через це з хронологією як допоміжної історичної наукою. Книга відображає розвиток суспільства в цілому, тому загальноісторичні явища можуть бути покладені в основу розподілу на періоди.

2) Відмінності між західноєвропейськими та східнослов’янськими рукописними книгами.

Західноєвропейські рукописні книги - Завершений рукопис потрапляв на перевірку та порівняння з оригіналом коректору. Вносити від себе якісь зміни або доповнення було заборонено, вимагалося давати точну копію. Після перевірки книга надходила до художників. Рубрикатори відмічали початок фраз червоною фарбою (т. зв. червоний рядок). Інші художники (ілюстратори) прикрашали рукопис на вільних, спеціально пропущених місцях ініціалами (орнаментованими великами літерами), орнаментами, мініатюрами (ілюстраціями). Заповнені пергаменні аркуші рівняли, складали (фальцювали) в зошити, кожен з яких помічали римською цифрою за порядковим номером – кустодами Кустоди заміняли пагінацію, тобто суцільну нумерацію сторінок, якої в рукописних середньовічних книгах ще не було. Щоб не переплутати, в кінці кожного аркуша записували перше слово наступної сторінки – це називалося рекламант. Середньовічні рукописи не мали також окремих заголовних аркушів – т. зв. титулів. Назва твору стояла на першій сторінці книги та в більш детальному вигляді в кінці книги – в колофоні, де вона супроводжувалась відомостями про час і місце написання та про самого переписувача. Щоби зберегти рукописи від пошкоджень і руйнування, їх оздоблювали оправою на ручних верстатах. Кришки робили спочатку з дерева, пізніше з картону, обтягнутого шкірою, а цінні богослужбові примірники оправляли в суцільні металеві оклади з карбуванням. На шкіряних оправах за допомогою особливих нагрітих штампів робили сліпе тиснення. Пізніше застосовували тиснення сріблом, золотом. Кришки оправи з боку обрізу обов’язково мали застібки, котрі боронили блок книги від короблення, проникнення вологи й пилу. В перші віки нашої ери латинська абетка складалася тільки з великих, прописних літер. Ця форма букв називається маюскул (латинською мовою «трохи більший»). Такі великі, точно окреслені літери латиниці називають ще капітальним письмом. У ІІІ ст. н. е. в історії латиниці відбувається визначна подія: народжуються рядкові літери – мінускульні. Писалися вони набагато швидше, легко з’єднуючись одна з одною. Замість точних ліній, яких вимагало написання квадратних літер, створюються округлі. З початку IX ст. розповсюдження набуває т. зв. «каролінгський мінускул», красивий, зручний і простий. У мистецтві північної Франції та західної Німеччини в той час виробився особливий стиль, який називається готичний. У ньому знайшло своє вираження прагнення середньовічної церкви увести людину від реального життя до неба, де на неї чекає нагорода за перенесені на землі нещастя й страждання. В рукописній книзі готичний стиль виявився перш за все в зміні характеру шрифтів, а саме: гармонійно заокруглені форми латинського шрифту змінилися загостреними, з різко вираженими подовженими підсічками. В орнаментації книжок, у мініатюрах і навіть у зображеннях, відтиснутих на оправах, з’явились у великій кількості готичні архітектурні мотиви. Щоби прискорити процес письма, а також зекономити дорогоцінний матеріал (пергамен), при переписуванні зливали дві чи три суміжні літери (ці зв’язані літери називаються лігатури) та умовно скорочували найбільш часто вживані слова (т. зв. абревіатури).

Східнослов’янські рукописні книги - Разом з новою релігією вони перейняли й латинське письмо, пристосувавши його до особливостей своїх мов. У південних і східних слов’ян християнство було прийнято в його східних, візантійських формах. Мовою писемності тут стала старослов’янська або давньоцерковнослов’янська мова – південнослов’янська в своїй основі. У східних слов’ян поширення набула кирилиця, як більш проста й зручна азбука, що, ймовірно, еволюціонувала з грецької протягом довгого часу та була остаточно закріплена в кінці IX ст. учнем Кирила в Болгарії, куди перемістився в цей час центр православної просвіти Їх можна поділяти на оригінальні, тобто створені на Русі, та перекладні – як правило, з грецької чи болгарської. Написані всі книжки на пергамені кирилицею трьома різними видами почерків – уставом (коли всі літери великі, квадратні, не зв’язані між собою), півуставом (літери менші, виписані не так старанно, як в уставі) і, пізніше, скорописом. Заголовки писали в’язью. Серед ранніх давньоруських рукопи- сів ХІ ст. є чотири великі рукописні книги із зазначеною датою створення.