7. Макроси

Макрос - це комп'ютерна програма, написана мовою програмування VBA і призначена для виконання в середовищі Microsoft Word. Основне призначення макросів - автоматизація обробки документів, виконання рутинної роботи.

Запис і запуск макросу

Щоб записати макрос, треба:

1. Активувати процес запису.

2. Виконувати дії, які становлять суть макросу.

3. Зупинити процес запису. Щоб почати запис макросу, потрібно в меню Сервис вибрати команду Макрос / Почати запис. На екрані з'явиться вікно Запис макросу. У полях цього вікна потрібно ввести ім'я макросу і його короткий опис. Щоб запустити макрос, потрібно:

1. У меню Сервис вибрати команду Макрос / Макроси.

2. У вікні Макрос вибрати макрос, який потрібно запустити.

3. Клацнути на кнопці Виконати.

Розробка макросу

Щоб почати розробку макросу - в меню Сервис вибрати команду Макрос / Макроси. У полі Ім'я цього вікна ввести назву макросу, в полі Опис - короткий опис макросу і клацнути на кнопці Створити. У результаті цих дій на екрані з'явиться вікно Microsoft Visual Basic - середовища розробки макросів. Для того щоб побачити роботу макросу, потрібно перейти у вікно документа, в якому є малюнки, у меню Сервіс / Макроси вибрати команду Макроси і клацнути - Виконати.

РОЗДІЛ ІІ Суть значення та облік виробничих запасів

2. Завдання і нормативна база бухгалтерського обліку матеріально-виробничих запасів

2.1 Поняття матеріально-виробничих запасів, їх класифікація, оцінка і завдання бухгалтерського обліку

Матеріально-виробничі запаси представляють собою різні речові елементи, які використовуються в якості вихідних предметів праці, споживаються при виробництві продукції (виконанні робіт, наданні послуг) або для управлінських потреб. Матеріально-виробничі запаси використовуються одноразово протягом одного виробничого циклу і повністю переносять свою вартість на вироблену продукцію (виконані роботи, надані послуги) (далі - продукція).

Звичайний операційний цикл є характеристикою виробничого процесу як середня тривалість виготовлення продукції від початку до закінчення в даній конкретній організації. Наприклад, у разі, коли звичайний операційний цикл в організації становить 15 місяців, то кошти праці з терміном корисного використання до 15 місяців можуть враховуватися як матеріально-виробничі запаси, а з терміном понад 15 місяців повинні враховуватися як основні засоби.

До бухгалтерському обліку матеріально-виробничі запаси приймаються як такі активи:

• Використовуються в якості сировини при виробництві продукції (виконанні робіт, надання послуг);

• Застосовувані для управлінських потреб організації.

Матеріально-виробничі запаси в залежності від призначення і способу використання у процесі виробництва продукції поділяються на такі основні групи:

• Сировина і основні матеріально-виробничі запаси;

• Покупні напівфабрикати і комплектуючі вироби;

• Допоміжні матеріально-виробничі запаси;

• Зворотні відходи виробництва.

• Інвентар та господарські речі.

Сировина і основні матеріали - це предмети праці, призначені для використання в процесі виробництва продукції і які становлять матеріальну (речовинну) основу при виготовленні продукції (виконанні робіт, наданні послуг).

Сировина являє собою продукцію сільського господарства та добувної промисловості (зерно, бавовна, деревина, руда, вугілля, нафта тощо). Матеріали являють собою продукцію обробної промисловості (борошно, тканина, папір, метал, бензин і т.п.).

Покупні напівфабрикати - це ті ж сировину і основні матеріали, які пройшли певні стадії обробки, але не є ще готовою продукцією. Комплектуючі вироби - це вироби організації-постачальника, придбані для комплектування продукції, що випускається організацією-виробником. Допоміжні матеріали - це матеріали, використовувані для впливу на сировину і основні матеріали, додання продукції певних споживчих властивостей або для обслуговування та догляду за знаряддями праці і полегшення процесу виробництва (мастильні та обтиральні матеріали тощо). У групі допоміжних матеріалів на увазі особливостей використання окремо виділяють паливо, тару і тарні матеріали, а також запасні частини. Паливо - це вуглецеві і углеводородістие речовини, що виділяють при згорянні теплову енергію. Паливо поділяють на такі види:

• Технологічне (використовується для технологічних цілей в процесі виробництва продукції);

• Рухове (пальне - бензин, дизельне паливо і т.д.);

• Господарське (використовується на опалення).

Тара і тарні матеріали - це предмети, які використовуються для пакування та транспортування продукції, зберігання різних матеріалів і продукції. Розрізняють такі види тари: тара з деревини, тара з картону і паперу, тара з металу, тара з пластмаси, тара зі скла, тара з тканин і нетканих матеріалів.

Запасні частини - це предмети, призначені для проведення ремонтів, заміни зношених частин машин, обладнання, транспортних засобів і т.п. Зворотні відходи виробництва - це залишки сировини і матеріалів, що утворилися в процесі їх переробки в готову продукцію, що втратили частково або повністю споживчі властивості вихідної сировини і матеріалів (обрубки, обрізки, стружка, тирса тощо).

Не належать до зворотних відходів залишки матеріалів, які відповідно до встановленої технологією передаються в інші цехи, підрозділи як повноцінний матеріал для виробництва інших видів продукції. Не відноситься до відходів також попутна (сполучена) продукція, перелік якої встановлюється в галузевих методичних рекомендаціях (інструкціях) з питань планування, обліку і калькулювання собівартості продукції. Інвентар та господарські речі - це предмети з терміном корисного використання до 12 місяців, або звичайного операційного циклу, якщо він перевищує 12 місяців, що використовуються як засоби праці (інвентар, інструменти, спецодяг, спец-і т.д.)

Для цілей аналітичного обліку матеріально-виробничі запаси також класифікують за різними групами в залежності від технічних властивостей. Всередині груп матеріально-виробничі запаси (у тому числі матеріально-виробничі запаси) поділяють за видами, сортами, марками, типорозмірами і т.д.

Кожному виду матеріально-виробничих запасів присвоюється номенклатурний номер, що розробляється організацією в розрізі їх найменувань і / або однорідних груп (видів).

Номенклатурний номер є одиницею бухгалтерського обліку матеріально-виробничих запасів і являє собою короткий числове позначення, що привласнюється кожному найменуванню, сорту, розміру, марці матеріально-виробничих запасів. Номенклатурні номери, що привласнюються матеріалами, записують у спеціальний реєстр, званий номенклатурою-цінником.

З введенням в дію Положення з бухгалтерського обліку «Облік матеріально-виробничих запасів» (ПБУ 5 / 01) [7] при обліку матеріально-виробничих запасів дозволяється використовувати в якості одиниці бухгалтерського обліку матеріально-виробничих запасів не тільки номенклатурний номер, але і партію товару , однорідну групу і т.п. Вибір одиниці бухгалтерського обліку матеріально-виробничих запасів здійснюється в залежності від характеру матеріально-виробничих запасів, порядку їх придбання і використання. Одиниця бухгалтерського обліку матеріально-виробничих запасів вибирається організацією самостійно таким чином, щоб забезпечити формування повної і достовірної інформації про ці запаси, а також належний контроль за їх наявністю і рухом.

Оцінка матеріально-виробничих запасів

Нормативно передбачені наступні напрямки оцінки матеріально-виробничих запасів:

• Оцінка матеріально-виробничих запасів при їх прийнятті до бухгалтерського обліку;

• Оцінка матеріально-виробничих запасів при їх відпуску у виробництво та іншому вибутті.

Відповідно до ПБО 5 / 01 [7] матеріально-виробничі запаси приймаються до бухгалтерського обліку за фактичною собівартістю. У залежності від способів надходження матеріально-виробничих запасів в організацію передбачені різні варіанти визначення фактичної собівартості матеріально-виробничих запасів

Фактичною собівартістю матеріально-виробничих запасів, придбаних за плату, визнається сума фактичних витрат організації на придбання, за винятком податку на додану вартість та інших відшкодовуються податків.

У фактичну собівартість матеріально-виробничих запасів, придбаних за плату, включаються:

• Вартість матеріально-виробничих запасів за договірними цінами;

• Транспортно-заготівельні витрати;

• Витрати по доведенню матеріально-виробничих запасів до стану, в якому вони придатні до використання в передбачених в організації цілях. Вартість матеріально-виробничих запасів за договірними цінами являє собою суму оплати, встановлену угодою сторін у безкоштовне договорі безпосередньо за матеріально-виробничі запаси.

Транспортно-заготівельні витрати - це витрати організації, безпосередньо пов'язані з процесом заготовляння і доставки матеріально-виробничих запасів в організацію.

До складу транспортно-заготівельних витрат входять:

• Витрати щодо завантаження матеріально-виробничих запасів у транспортні засоби та їх транспортування, що підлягають сплаті покупцем понад ціни цих матеріально-виробничих запасів згідно з договором;

• Витрати з утримання заготівельно-складського апарату організації, включаючи витрати на оплату праці;

• Витрати з утримання спеціальних заготівельних пунктів, складів і агентств, організованих у місцях заготовок (крім витрат на оплату праці з відрахуваннями на соціальні потреби);

• Націнки (надбавки), комісійні винагороди (вартість послуг), що сплачують постачальницьким, зовнішньоекономічним та іншим посередницьким організаціям;

• Плата за зберігання матеріально-виробничих запасів у місцях придбання, на залізничних станціях, портах, пристанях;

• Плата за відсотками за надані кредити і позики, пов'язані з придбанням матеріально-виробничих запасів до прийняття їх до бухгалтерського обліку;

• Витрати на відрядження по безпосередньому заготовлению матеріально-виробничих запасів;

• Вартість втрат по поставлених виробничих запасів в дорозі (недостача, псування) в межах норм природного убутку;

• Інші витрати.

Витрати з доведення матеріально-виробничих запасів до стану, в якому вони придатні до використання в передбачених в організації цілях, включають в себе:

• Витрати організації з переробки;

• Обробці, доопрацювання та покращення технічних характеристик придбаних матеріально-виробничих запасів, не пов'язаних з виробничим процесом.

Роботи з доведення матеріально-виробничих запасів до стану, в якому вони придатні до використання у передбачених організацією цілях, можуть виконуватися як власними силами організації-покупця, так і сторонніми організаціями. При виконанні таких робіт сторонніми організаціями у витрати по доведенню включається вартість виконаних робіт і витрати з перевезення до місця виконання робіт і назад, з навантаження і вивантаження, виконані сторонніми організаціями.

Фактична собівартість матеріально-виробничих запасів при їх виготовленні силами організації визначається виходячи з фактичних витрат, пов'язаних з виробництвом даних матеріально-виробничих запасів. Облік і формування витрат на виробництво матеріально-виробничих запасів здійснюється організацією в порядку, встановленому для визначення собівартості відповідних видів продукції. Вона включає в себе не тільки прямі, але і непрямі витрати (вартість вихідних матеріально-виробничих запасів, заробітна плата робітників та інші прямі витрати, а також накладні витрати - загальновиробничі і загальногосподарські витрати.

Фактична собівартість матеріально-виробничих запасів, внесених в рахунок внеску до статутного (складеного) капітал організації, визначається виходячи з грошової оцінки, узгодженої засновниками (учасниками) організації, якщо інше не передбачено законодавством України. У разі, якщо витрати з доставки (транспортно-заготівельні витрати) бере на себе приймаюча сторона, то фактична собівартість матеріально-виробничих запасів збільшується на суму зроблених витрат.

Фактична собівартість матеріально-виробничих запасів, отриманих організацією за договором дарування або безоплатно, а також залишаються від вибуття основних засобів та іншого майна, визначається виходячи з їхньої поточної ринкової вартості на дату прийняття до бухгалтерського обліку.

Фактичною собівартістю матеріально-виробничих запасів, отриманих за договорами міни, які передбачають виконання зобов'язань (оплату) негрошовими засобами, визнається вартість активів, переданих чи які підлягають передачі організацією. Вартість активів, переданих чи які підлягають передачі організацій, встановлюється виходячи з ціни, за якою у порівнянних обставин зазвичай організація визначає вартість аналогічних активів.

Нормативними документами дозволено в аналітичному бухгалтерському обліку та місцях зберігання матеріально-виробничих запасів застосовувати облікові ціни.

В якості облікових цін на матеріально-виробничі запаси можуть застосовуватися:

• Договірні ціни. У цьому разі інші витрати, що входять до фактичної собівартості матеріально-виробничих запасів, враховуються окремо у складі транспортно-заготівельних витрат;

• Фактична собівартість матеріально-виробничих запасів за даними попереднього місяця або звітного періоду (звітного року). У цьому разі відхилення між фактичною собівартістю матеріально-виробничих запасів поточного місяця та їх облікової ціною враховуються у складі транспортно - заготівельних витрат;

• Планово-розрахункові ціни. У цьому разі відхилення договірних цін від планово-розрахункових враховуються у складі транспортно - заготівельних витрат. Вони призначені для використання всередині організації. Планово-розрахункові ціни розробляються і затверджуються організацією стосовно рівню фактичної собівартості відповідних матеріально-виробничих запасів;

  • Середня ціна групи. У цьому випадку різниця між фактичною собівартістю матеріально-виробничих запасів і середньою ціною групи враховується в складі транспортно-заготівельних витрат. Середня ціна групи являє собою різновид планово-розрахункової ціни. Вона встановлюється у тих випадках, коли проводиться укрупнення номенклатурних номерів матеріально-виробничих запасів шляхом об'єднання в один номенклатурний номер декількох розмірів, сортів, видів однорідних матеріально-виробничих запасів, що мають незначні коливання в цінах.

При істотних відхиленнях планово-розрахункових цін і середніх цін від ринкових цін вони підлягають перегляду. Такі відхилення не повинні перевищувати, як правило, десять відсотків.

В організаціях, які ведуть облік матеріально-виробничих запасів за планово-розрахунковими цінами, розробляється номенклатура-цінник. Номенклатура-цінник складається у розрізі субрахунків рахунку 10 «Матеріали». Усередині субрахунків вони поділяються за групами (видами). Найменування матеріально-виробничих запасів записуються із зазначенням марки, сорту, розміру, інших характерних ознак. Кожному такому найменуванню присвоюється номенклатурний номер (шифр). Далі вказуються одиниця виміру, облікова ціна і наступні зміни цін (нова ціна і з якого часу вона діє).

При виборі способу оцінки матеріально-виробничих запасів приймається до уваги періодичність надходження матеріально-виробничих запасів, умови їх поставки, вартість послуг, пов'язаних з їх придбанням та ін При відпуску матеріально-виробничих запасів у виробництво та іншому вибутті їх оцінка проводиться організацією одним з таких методів:

• За собівартістю кожної одиниці;

• По середній собівартості;

• За собівартістю перших за часом придбання матеріально-виробничих запасів (метод ФІФО);

• За собівартістю останніх за часом придбання матеріально-виробничих запасів (метод ЛІФО).

Організація може використовувати різні методи оцінки матеріально-виробничих запасів при їх відпуску у виробництво для різних груп (видів) матеріально-виробничих запасів, але за окремим видом (групі) матеріально-виробничих запасів протягом звітного року може застосовуватися тільки один з вищевказаних методів оцінки. Застосування будь-якого з перерахованих способів по групі (виду) матеріально-виробничих запасів повинно відбиватися в обліковій політиці організації, виходячи з припущення послідовності застосування облікової політики. За собівартістю кожної одиниці можуть оцінюватися матеріально-виробничі запаси, які використовуються організацією в особливому порядку (дорогоцінні метали, дорогоцінні камені, радіоактивні речовини і т. п.), які не можуть звичайним чином замінювати один одного.

При відпуску матеріально-виробничих запасів за собівартістю кожної одиниці можуть застосовуватися два варіанти обчислення собівартості одиниці запасу:

• Включаючи всі витрати, пов'язані з придбанням матеріальних цінностей;

• Включаючи тільки вартість матеріальних цінностей за договірною ціною (спрощений варіант).

Застосування спрощеного варіанту допускається за відсутності можливості безпосереднього віднесення транспортно - заготівельних та інших витрат, пов'язаних з придбанням запасів, на їх собівартість (наприклад, при централізованого постачання матеріально-виробничих запасів). У цьому випадку величина відхилення (різниця між фактичними витратами з придбання матеріалу і його договірною ціною) розподіляється пропорційно вартості списаних (відпущених) матеріально-виробничих запасів, обчисленої у договірних цінах.

Матеріально-виробничі запаси можуть оцінюватися організацією по середній собівартості, яка визначається по кожному виду (групі) матеріально-виробничих запасів як частка від ділення загальної собівартості виду (групи) матеріально-виробничих запасів на їх кількість, відповідно складаються з собівартості та кількості по залишку на початок місяця і за що надійшли виробничих запасів в цьому місяці.

Даний метод оцінки є найбільш поширеним в практиці роботи організацій. Застосування способів середніх оцінок фактичної собівартості матеріально-виробничих запасів, відпущених у виробництво або списаних на інші цілі, може здійснюватися такими варіантами:

• Виходячи із середньомісячної фактичної собівартості (зважена оцінка), у розрахунок якої включаються кількість, і вартість матеріально-виробничих запасів на початок місяця і всі надходження за місяць (звітний період);

• Шляхом визначення фактичної собівартості матеріалу в момент його відпустки (ковзаюча оцінка), при цьому в розрахунок середньої оцінки включаються кількість, і вартість матеріально-виробничих запасів на початок місяця і всі надходження до моменту відпуску.

Застосування ковзної оцінки повинне бути економічно обгрунтовано і забезпечено відповідними засобами обчислювальної техніки. Варіант обчислення середніх оцінок фактичної собівартості матеріально-виробничих запасів повинен розкриватися в обліковій політиці організації. Оцінка матеріально-виробничих запасів методом ФІФО базується на припущенні, що матеріально-виробничі запаси використовуються протягом місяця і іншого періоду в послідовності їх придбання (надходження), тобто матеріально-виробничі запаси, першими надходять у виробництво, повинні бути оцінені по собівартості перших за часом придбань з урахуванням собівартості матеріально-виробничих запасів, що значаться на початок місяця. При застосуванні цього методу оцінка матеріально-виробничих запасів, що знаходяться у запасі (на складі) на кінець місяця, проводиться за фактичною собівартістю останніх за часом придбань, а в собівартості продажу продукції (робіт, послуг) враховується собівартість ранніх за часом придбань.

Оцінка матеріально-виробничих запасів методом ЛІФО базується на припущенні, що матеріально-виробничі запаси, першими надходять у виробництво, повинні бути оцінені по собівартості останніх у послідовності придбання. При застосуванні цього методу оцінка матеріально-виробничих запасів, що знаходяться у запасі (на складі) на кінець місяця, проводиться за фактичною собівартістю ранніх за часом придбання, а в собівартості продажу продукції (робіт, послуг) враховується собівартість пізніх за часом придбання.

Оцінка матеріально-виробничих запасів на кінець звітного періоду здійснюється в залежності від прийнятого методу оцінки запасів при їх вибутті, тобто за собівартістю кожної одиниці запасів, середньої собівартості, собівартості перших або останніх за часом придбань.

В умовах інфляції, тобто коли ціни на матеріально-виробничі запаси постійно ростуть, метод ФІФО веде до заниження собівартості і до завищення залишку матеріально-виробничих запасів в бухгалтерському балансі. Метод ЛІФО в тих же умовах завищує собівартість і занижує залишок матеріально-виробничих запасів у бухгалтерському балансі, дозволяючи тим самим в умовах інфляції зберегти грошові кошти на більш тривалий термін. Метод середньої собівартості займає проміжне положення між методами ФІФО і ЛІФО.

Доцільність застосування того чи іншого методу оцінки матеріально-виробничих запасів при їх відпуску у виробництво визначається на основі:

• Видів і обсягів вступників матеріально-виробничих запасів;

• Періодичності їх надходження;

• Характеру виробничого процесу;

• Впливу зовнішніх факторів на зміни ціни придбаних матеріально-виробничих запасів;

• Ступеня впливу використаних у виробництві матеріально-виробничих запасів на формування собівартості вироблюваної продукції та ін.

Перед бухгалтерським обліком і контролем над використанням матеріально-виробничих запасів в організаціях стоять наступні завдання:

1) правильне і своєчасне документальне відображення всіх операцій по заготівлі, надходження та відпуску матеріально-виробничих запасів;

2) виявлення і відображення витрат, пов'язаних з їх заготовлением;

3) отримання достовірної інформації про залишки та рух матеріально-виробничих запасів в місцях їх зберігання, визначення рівня забезпеченості ними підприємства;

4) правильний розрахунок і списання відхилень за напрямками витрат;

5) контроль за збереженням матеріальних цінностей у місцях їхнього зберігання та на всіх стадіях руху;

6) постійний контроль над дотриманням встановлених норм матеріально-виробничих запасів;

7) систематичний контроль за використанням матеріалів у виробництві на базі обгрунтованих норм їх витрачання;

8) контроль над технологічними відходами та втратами та їх використанням;

9) систематичний контроль над виявленням зайвих і невикористаних матеріалів, їх реалізація і т.д.