3. Суспільно-політичні погляди Петра Могили.

Засновником Києво-Могилянської академії був провідини український релігійний діяч XVII ст. Петро Могила (1596 р. н.). Початкову освіту отримав у Львівській братській школі. Потім навчався в Парижі, в університеті. Після того, як отримав освіту, повертається в Україну і робить кар'єру священика. В 1627 р., у ЗІ-річному віці стає архімандритом Києво-Печерської лаври, а через п'ять років - митрополитом київським. У 1632 р. Могила проводить необхідні реформи у православній церкві, її культурних та навчальних закладах. Підготував до друку перший православний Катехізис. Об'єднує засновану ним у Києво-Печерській лаврі школу зі школою Київського братства. Так була створена основа Могилянської колегії, яка згодом стала одним із найважливіших навчальних закладів слов'янського світу. У 1701 р. цей навчальний заклад отримує статус Києво-Могилянської академії. Фінансово її підтримував гетьман України Іван Мазепа. Щороку в академії навчалося 2 тис. студентів. Правила були дуже суворими. Навчалися 12 років. Кожного року з-за кордону приїздили від 200 до 300 студентів. Академія отримала ще одну назву, неофіційну - "Київські Афіни".

Основні політико-правові погляди Петра Могили:

1. Протистояв католицизму, але мирним шляхом.

2. Захищав православ'я.

3. Добивався рівноправного статусу католицизму та православ'я.

4. У полеміці з ідеологами католицизму доводив, що православна церква має свою давню історію і володіє законним правом на своє існування.

5. Петро Могила вирішував питання про співвідношення церковної влади і світської.

6. Церковну владу ставив вище світської.

7. Розробив концепцію ідеального володаря (керівника): Сильний проти ворогів батьківщини, гуманний щодо підданих.

8. Володар мудрий у керуванні зовнішньою і внутрішньою політикою держави.

9. Володар сам створює закони і сам їх суворо дотримується.

10. Володар-законодавець мусить бути взірцем виконання як громадських законів, так і моральних норм.

11. Володар-царь сильний, мудрий, освічений, у ньому має бути зібрана історична пам'ять народу.

12. Боровся за піднесення самосвідомості українського народу в процесі визвольної боротьби.

13. Могила звертався до історії Київської Русі і за приклад ставив усім князя Володимира.

14. Дуже багато робив для збереження давньоруських святинь - Десятинної церкви, храму Спаса на Берестові, Софіївського собору.

15. Захищав народну культуру, звичаї, обряди.

16. Петро Могила у своїх політико-правових та релігійних концепціях дуже багато уваги приділяв майбутній українській державі.

17. Створення української держави пов'язував з національно-визвольною боротьбою українського народу.

3. Концепція колективної соборності правління християнською церквою Івана Вишенського.

Іван Вишенський - визначний український письменник-полеміст - висунув концепцію колективної соборності правління християнською церк­вою, засновану на ідеї рівності всіх людей перед богом. Принцип соборності як вияв демократизму він відстоював також у відносинах між церквами. В цьому ж контексті І. Вишенський заперечував не тільки абсолютизм духо­вної влади - папи римського, а й абсолютизм світської влади - королів і царів, вважав, що будь-який володар отримує владу від бога і не може корис­туватися нею на свій розсуд.

У козацько-гетьманську добу політична думка України розвивала­ся в контексті правових документів, які відображали аспекти державного устрою і міжнародних відносин України, а також у руслі концепції просвіт­ників щодо суспільства і держави. До важливих правових документів того часу можна віднести "Березневі статті", "Гадяцький трактат", "Угоду та Кон­ституцію" Пилипа Орлика. В них було закладено правову основу міжнарод­них договорів України з іншими державами, чітко простежувалися атрибу­ти суверенітету української державності, визначалися конституційні засади державного і суспільного ладу.

Ключові терміни:

Аристократія - форма державного ладу, за якої правління здійснюється представниками родової знаті. Аристократією називають форму правління, при якій державна влада зосереджена в руках привілейованої освіченої знатної меншості.

Українські братства – це православні релігійні і культурно-освітні організації українського населення. В них входили представники міщан, духовенства, української шляхти та козаків.

Держава – це держава, що має свою територію та кордони, які можуть розширюватися, проводить власну незалежну внутрішню і зовнішню  політику на світовій політичній арені, має міжнародне визнання та державну символіку: герб, прапор і гімн.

Державна влада - це публічно-політичні відносини панування і підкорення між суб'єктами, що спираються на державний примус. Державна влада є різновидом соціальної влади і завжди є політичною по суті.

Еліта -  невід'ємна частина соціуму, вибрані, найкращі, панівна верства.

Закон -  нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, що регулює найважливіші суспільні відносини шляхом встановлення загальнообов'язкових правил, прийнятий в особливому порядку (законодавчим), або безпосередньо народом.

Концепція колективної соборності правління християнською церквою – це концепція, що заснована на ідеї рівності всіх людей перед Богом

Легітимність - здатність того чи іншого політичного режиму досягти суспільного визнання та виправдання обраного політичного курсу, прийнятих ним політичних рішень, кадрових або функціональних змін у структурах влади.

Легітимність влади – це здатність того чи іншого політичного режиму досягти суспільного визнання та виправдання обраного політичного курсу, прийнятих ним політичних рішень, кадрових або функціональних змін у струк­турах влади. Чим нижче рівень легітимності, тим частіше влада буде спиратися на силовий примус.

Монархія – форма державного правління, за якої найвища державна влада повністю (необмежена, абсолютна монархія) або частково (обмежена, конституційна монархія) належить одній особі — спадкоємному монархові.

Народ – багатопланове поняття, яке може мати такі значення:

- Народ — населення держави, мешканці країни. - Народ — громадсько-політична сила, на яку опирається офіційна влада в країні^. - Народ — форма національної та етнічної єдності (нація, народність, іноді плем'я). - Народ — взагалі люди, переважно у великій кількості.

Патерналізм – система політичних відносин, принцип державного управління або політична практика, при якій одні політичні суб'єкти поводять себе до інших як «батько» до «дітей» в патріархальній сім'ї.

Поділ влади – основоположний принцип, відповідно до якого в демократичній правовій державі мають співіснувати самостійні галузі ("гілки") державної влади - законодавча, виконавча, судова, кожна з яких здійснюється незалежними один від одного органами, що перебувають у стані стримування і взаємного контролю.

Реформація – католицький церковно-релігійний, духовно-суспільний та політичний рух оновлення в країнах Західної та Центральної Європі у XVI столітті, спрямований на повернення до біблійних першоджерел християнства, який набув форми релігійної боротьби проти католицької церкви і папської влади.

Теологія, «чернеча республіка» - це богослів'я, сукупність релігійних доктрин про суть і дію бога, побудована у формах ідеалістичного умогляди на основі текстів, що приймаються як божественне одкровення.

Семінар 3. Політична думка в Україні за часів козацько-гетьманської держави (XVII – XVIII ст.).

План

1. «Пакти і Конституція законів та вольностей Війська Запорозького» Пилипа Орлика.

2. Політичні ідеї Стефана Яворського.

3. Політична концепція Феофана Прокоповича.

4. Питання природного права у поглядах Михайла Козачинського.

5. Суспільно-політичні погляди Григорія Сковороди.

6. Політичні ідеї українських просвітників (Петро Лодій, Іоанн Баптист Шад, Яків Козель­ський).

1. «Пакти і Конституція законів та вольностей Війська Запорозького» Пилипа Орлика.

Державний діяч, гетьман Війська Запорозького в еміграції – Пилип Орлик. Увійшов в історію як один з авторів та ініціаторів Конституції Пилипа Орлика (1710), інструкцій українським делегаціям на переговорах з Кримським Ханством (1710) і Оттоманською Портою (1711) та інших творів. Упродовж багатьох років ім’я Пилипа Орлика таврувалось як зрадника українського народу і пов’язувалось із постаттю І. Мазепи.

Походив з чеського роду. Через політичні обставини одна з ліній цього роду змушена була емігрувати до Польщі. З польської лінії, що переселилась у Литву, і походив майбутній український гетьман. Народився 11 жовтня 1672 р. від шлюбу католика Степана Орлика з православною Іриною Малаховською. Рано втратив батька, І його вихованням у православному дусі займалася мати. З 1700 p., після закінчення Києво-Могилянської академії, де він вивчав філософію, Орлик служить у гетьманській канцелярії. Своєю доброю освітою він одразу привернув увагу гетьмана І. Мазепи. Саме йому він зобов’язаний блискучою кар’єрою і достатком. Невдовзі, в 1706 р. П. Орлик дістав призначення на посаду генерального писаря Війська Запорозького.

Після смерті Івана Мазепи у 1710 році гетьманом було обрано Пилипа Орлика. Це був один із найвидатніших діячів XVII-XVIII ст., самовідданий український патріот, який усе життя присвятив боротьбі за незалежність України.

Новообраний гетьман уклав зі старшиною і представниками запорожців угоду, яка дістала назву «Пакти і конституція прав і вольностей Запорозького Війська», яку пізніше називали «Конституція Пилипа Орлика» та «Бендерська Конституція».

Договір має чітку систему. Відкривається він релігійною формулою, характерною для важливих державних актів того часу "...во ім'я Отца і Сина і Святого Духа…". Далі йде фраза"...нехай станеться на вскопомную Войська Запорожського славу и памятку". Вслід за цим йде вступ і 16 пунктів договору.

Перші шість пунктів мають загальнодержавне значення:

5. про релігію (п. 1);

6. про територію та кордони (п. 2);

7. про відносини з Кримом (на які П. Орлик покладав великі надії) (п. 3);

8. про Запорізьку Січ (п.4,5);

9. Пункти з 6 по 16 говорять виключно про українську державність.

Основний їхній зміст — незалежність України від Польщі та Москви. Передбачалося створення козацького парламенту. Крім генеральної старшини, до нього мали входити представники від Запорізької Січі та по одному представникові від полків.

Проект Конституції Пилипа Орлика започаткував український конституціоналізм як політико-правову думку. У Конституції було здійснено спробу узагальнити суспільно-політичний устрій козаччини на основі державницьких традицій пращурів українства та політичного досвіду Запорозької Січі, досягнень західноєвропейської політико-правової думки. Конституція свідчить про небажання України бути чиєюсь колонією. Починалась вона урочистою декларацією, що "Україна з обох боків Дніпра має бути на вічні часи вільною від чужого панування". Певною мірою вона ґрунтувалася на ідеї поділу законодавчої, виконавчої та судової влад. Законодавча влада мала належати Раді, членами якої були полковники зі своєю старшиною, сотники, "генеральні радники від усіх полків та посли від низового Війська Запорозького" . Рада повинна була збиратися тричі на рік - на Різдво Христове, Великдень та Свято Покрови, а також за рішенням гетьмана, якому належала виконавча влада. Суд також мав діяти незалежно, гетьман не повинен був сам карати або милувати. Це право належало Генеральному Суду.

У Конституції було окреслено політичні контролюючі функції гетьмана щодо адміністрації, тобто нагляд за тим, щоб державні посади не заміщувались за хабарі, а також виписано політичні контрольні прерогативи Генеральної військової ради стосовно гетьмана з метою запобігання порушенням прав і свобод людини. Однак проекти гетьмана на території Гетьманщини чинності не набирали, а його ідеї про радикальну зміну конституційного статусу України і віддання її під протекторат чи то Швеції, чи то Туреччини, чи то Криму, чи то Польщі народом, "хворим" на синдром ненависті до всіх можливих його господарів, були рішуче відкинуті. Що ж стосується Конституції, то вона була перейнята ліберальним і демократичним духом, що ставить її в один ряд із найцікавішими пам'ятками політико-правової думки тогочасної Європи.