4. Питання природного права у поглядах Михайла Козачинського.

У плеяді професорів Києво-Могилянської академії, що прокладали шляхи розвитку філософії в Україні, чільне місце належить Михайлу (Минуйлу) Козачинському — українському письменнику, педагогу, філософу, церковно-освітньому діячеві XVIII ст. Автор драми «Благоутробіє Марка Аврелія» (1744), панегіричних віршів, тексту лекцій з філософії на латинській мові "Philosophia aristotelica..." (1743). Так само, як і для більшості професорів Києво-Могилянської академії, Козачинському властиве визнання творення світу Богом з ухилом в пантеїстичне ототожнення Бога і природи. Розглядаючи це питання, він вказував на те, що назва "природа" походить від слова "продовжувати". Термін "природа" використовується замість Бога, який є автором природи, і тому його називають "творцем природи", а речі — "тварью" (створеними), що виступають як "породжена природа". В поняття "природа" Козачинський вкладав і інший зміст, а саме як сукупність усіх речей, універсум, доходячи висновку, що назва природи збігається з матерією. Висловлюючи деїстичні і пантеїстичні думки, М. Козачинський прагнув розмежувати філософію і теологію, що об'єктивно сприяло відходу української філософської думки від православної ортодоксії. При цьому він виходив з того, що тіло і матерія не одне й те саме. Тіло, а не матерія характеризувалося ним як субстанція, де матерія є лише одним із основних принципів, суттєвих частин субстанції. Однак знову-таки, на його думку, матерія є субстанція, а субстанцію він визначає як матерію, яка існує сама по собі і в собі. Вона не потребує ніякої підтримки, чим відрізняється від своїх модусів та акциденцій. Матерія сприймається з досвіду, тому що коли фізик розглядає природні тіла, то з їх виникнення і руйнування легко доходить до першої матерії, яку він не прагне побачити, а осягає думкою. У теорії пізнання М. Козачинський виходив з визнання об'єктивного існування світу, критично ставився до томіської концепції відчуттів, згідно з якою вони посилаються об'єктом. Зближуючись із сенсуалізмом Локка, підкреслював, що розум людини подібний до "чистої дошки". Не існує ніяких вроджених ідей. Вродженими для людини є тільки здатність відчувати, уявляти, думати, а все інше формується через вплив зовнішнього світу. Заперечуючи забобони, високо цінував науку, науковий пошук, які дають людині нові знання, підтримував геліоцентричну систему, вчення Коперника—Галілея. Серед складових частин філософії М. Козачинський на одне з перших місць ставив етику, вбачаючи мету і призначення філософії в досягненні з її допомогою "природного щастя", бо основна мета всіх людських вчинків полягає саме в цьому. В обгрунтуванні своїх етичних поглядів він посилався на Сократа, Агріколу, Роттердамcького, Гроція, концепції природного права, виділяючи з природних прав право на життя, право свободи совісті, право приватної власності, право вибору, особливо наголошуючи на останньому. На його думку, там, де немає вибору, немає і свободи. Щастя він вбачав не у володінні благами, які поділяв на природні (все те, що пов'язане із задоволенням природних потреб, — їжа, одежа, житло тощо) і штучні (блага, які самі по собі не потрібні для природи людини, але допомагають їй). Без природних благ, підкреслював Козачинський, неможливе існування людини, проте і наявність їх ще не робить людину щасливою. Не погоджувався він і з тими, хто вбачав щастя в чуттєвій насолоді, владі, вельможності, почестях, славі. Щастя полягає у здоров'ї тіла, добробуті долі, і до нього людина рухається внутрішніми джерелами, пізнанням, почуттям любові до інших людей, в чому, власне, й полягає вічне життя, "сходження людини до Бога". Філософські, зокрема етичні, ідеї М. Козачинського як одного з безпосередніх вчителів, безумовно, вплинули на формування поглядів Г. Сковороди, а натурфілософські — на одного з найближчих своїх наступників Г.. Кониського.