10.Розвиток сонати у XVII столітті. Соната da chiesa. Соната da camera.Трио-соната.

Тріо-соната (з італ. – sonate per due stromenti e basso continuo; з нім. - Triosonate; з франц. – sonate en trio) – один з найважливіших інструментальних жанрів 17-18 ст. Ансамбль тріо-сонат зазвичай включав 3 партії (з чим пов’язана його назва): два рівноправних голоси сопранової теситури (частіше скрипки, на початку 17 ст. – віоли да браччо, в кінці 17-18 ст. – гобої, поздовжні і поперечні флейти) і бас (віолончель, віола да гамба, зрідка фагот, тромбон); фактично ж брали участь 4 виконавця, так як партія bassoмислилася не лише як сольна (одноголосна), але і як basso continuo для виконання на багатоголосному інструменті по системі генерал-баса (клавесин або орган, в ранній період – теорба, китаррон).

Виникши на початку 17 ст. в північній Італії, тріо-соната поширюється в інших Європейських країнах. Її витоки виявляють у вокальних та інструментальних жанрах пізнього Відродження: в мадригалах, канцонеттах, канцонах, річеркарах, а також в ритурнелях перших опер. У ранній період розвитку (до середини 17 ст.) тріо-соната побутувала під назвами canzona, sonata, sinfonia. У цей час виявляється велика різноманітність індивідуальних композиторських манер, які проявляються і в типах викладу, і в будові циклу та окремих його частин. Поряд з гомофонним викладом широко застосовується фугована фактура; інструментальні партії часто досягають великої віртуозності (Б. Маріні). У цикл включаються і варіаційні, остинатні форми, а також пари і групи танців.

Тріо-соната отримала широке застосування у придворній та церковній музиці; в церкві часто виконувалася перед частинами меси (Kyrie, Introitus) або замість градуала, офферторії та ін. Відокремлення світської (sonata da camera) і церковної (sonata da chiesa) різновидів тріо-сонати відбувається у Б. Маріні (збірка “Per ogni sorte d’istromento musicale diversi generi di sonate, da chiesa e da camera”, 1655 р.) і в Дж. Легренці (“Sonate da chiesa е da camera”, op. 2, 1656 р.).

Період розквіту тріо-сонати – 2-га половина 17-го – початок 18-го ст. У цей час визначилися особливості циклів церковної та камерної тріо-сонати. В основу 4-частинного циклу sonata da chiesa лягло парне чергування контрастних за темпом, розміром і типом викладу частин (переважно, за схемою “повільно-швидко-повільно-швидко”). За визначенням Броссара, sonata da chiesa“зазвичай починається з серйозного і величного руху, …потім іде весела і натхнена фуга”. Заключна частина в швидкому темпі (3/8, 6/8, 12/8) нерідко писалася в характері жиги. Для фактури скрипкових голосів типовий імітаційний обмін мелодичними фразами і мотивами. Sonata da camera – танцювальна сюїта, що відкривається прелюдією або “маленької сонатою”. Останньою, четвертою частиною, крім жиги, нерідко були гавот і сарабанда. Між типами сонат не було чіткого розмежування.

Найбільш видатні зразки тріо-сонати належать Дж. Віталі, Дж. Тореллі, А. Кореллі, Г. Перселлу, Ф. Куперену, Д. Букстехуде, Г. Ф. Генделю. У 2-й третині 18 ст., Особливо після 1750-го року, відбувається відхід від традиційного типу тріо-сонати. Найбільш помітно це у творчості Й. С. Баха, Г. Ф. Генделя, Ж. Леклера, Ф. Е. Баха, Й. К. Баха, Дж. Тартіні, Дж. Перголезі. Характерні застосування 3-частинного циклу, форм da capo і рондо, послаблення ролі поліфонії, формування ознак сонатності в першій, швидкій частині циклу. У композиторів мангеймської школи тріо-соната перетворюється в Kammertrioабо Orchestertrio без генерал-баса).