2. 6. Деталь - вчинок як засіб психологізації та характеротворення.

У романі Ю. Мушкетик використовує й деталі-вчинки, які є як характеротвірними, так і психологічними, - допомагають розкрити характер героїв та ілюструють їх душевний стан у напружені моменти.

Привертає увагу такий уривок з промовистою характеротворчою деталлю-вчинком: «Полковник узяв косу й повів косарів, ручку брав широку, покіс бунтувався в пояс. … біліла сорочка на широкій спині, під кінець другої ручки на ній «сів орел» — проступила пляма від поту, темніла міцна засмагла шия й свистіла коса, стинаючи трави під самий корінь, з мохом» [43, с. 95]. У наведеному уривку деталі не лише уточнюють зовнішній вигляд, а й  характеризують Полуботка, як дуже діяльну, завзяту, працьовиту людину, яка звикла робити все до ладу, і як енергійного чоловіка, який з захопленням, пристрастю віддається справі, наполегливо переборює труднощі, невідступно домагається здійснення поставленої мети, який любить і поважає землю, хліб, споконвічні традиції свого народу. Особливо це ілюструють деталі «проступила пляма від поту» і «стинаючи трави під самий корінь», адже, не зважаючи на те, що у гетьмана були челядники й помічники, яким він міг наказати виконати цю роботу, Полуботок запекло косив, «стинаючи трави під самий корінь», і після того, як «проступила пляма від поту», що видає такі його риси, як наполегливість, відповідальність, старанність, непохитність.

Про Полуботка ми також знаємо, що він був дуже неквапливим, спокійним, стриманим, розважливим чоловіком, з високим почуттям власної гідності. Таке враження складається в наслідок введення в текст деталей – вчинків протягом усієї фабули: «Я бачив, як заграли на обличчі Полуботка жовна, але він відказав спокійно й тихо, так, що його ледве розчули» [43, с. 212]. Таким чином, деталь «заграли жовна» вказує на те, що полковник Полуботок був вельми незадоволений такою відповіддю Василя Полуницького, що в його душі вирував гнів, але він намагався не показувати цього, тамуючи злість глибоко всередині, навіть тоді, коли під час суду державець села Домишлин пан Василь Полуницький зводить наклеп на нього.

Привертає увагу епізод, де полковник виявив холоднокровність: «офіцер почав кричати, навіть вийняв шаблю, й Полуботок ступив до нього, подивився недовгим, але пильним поглядом, мовив:— Сховай шаблю та покажи дорогу» [43, с. 297]. Таким чином, деталь «подивився недовгим, але пильним поглядом» ілюструє велику внутрішню силу і витримку, а також уміння проявляти свій авторитет. У цьому випадку деталь-вчинок доповнена ще й авторським коментарем із вуст Івана: «Полуботок ніколи не кричав, але в його голосі, в погляді було щось таке, що змушувало інших скорятися. І цього разу капітан затнувся, сховав шаблю, показав рукою на хвіртку» [43, с. 298], який ще раз підтверджує цю думку.

Деталь - вчинок, що свідчить про непохитність, а також сміливість бачимо в епізоді, де одружувались Оленка та Яків, коли вирвався лютий ведмідь і, шалено ревучи, біг на натовп людей: «Розгубилися всі, тільки Полуботок не відступив, дістав з піхов шаблю й виставив її перед себе. Ведмідь з ревінням наближався, а Полуботок стояв незворушно — великий, спокійний, — шаблею не замахувався, а тримав її вістрям наперед» [43, с. 117]. Тож, деталь - вчинок «стояв незворушно» демонструє ще одну позитивну рису героя, якою повинен володіти кожен правитель. Ця деталь свідчить про те, що гетьман завжди дивиться в очі небезпекам і труднощам, що він відчуває велику відповідальність і має почуття обов’язку як перед близькими людьми, так і перед усією державою. Тут автор використовує прийом контрасту: спокійний Гетьман протиставляється зляканому натовпу (де, звісно, були й друзі Полуботка, і козаки), що галасуючи тікає: «Заверещали жінки та дівчата, і всі ми подалися назад» [43, с. 117].

Дуже яскраво Ю. Мушкетиком описано військовий похід, як у ньому проявляється характер людей, і як він їх змінює. Полуботок виявив себе, як правитель, що завжди перший удар бере на себе, відчуває величезну відповідальність за своїх підлеглих: «сам полковник здебільшого також ішов за першими саньми, тримаючись за рожен» [43, с. 156].

Ще один епізод має деталь-вчинок, яка доводить, що Полуботок справедливий чоловік і не стерпить насилля: «Полуботок, однією рукою стиснув Єропкіна за руку, другою вирвав палицю й кинув її в кущі» [43, с. 169].

Гетьман уважний, розсудливий, вдумливий, перед прийняттям рішення завжди його довго обмірковує, про що свідчать деталі - вчинки, наприклад, з уривку, коли після смерті батька Івана гінці поїхали й розповіли полковнику про смерть його швагера та про «туск», який стоїть у війську: «Полковник … довго мовчав, відтак підвівся, вийшов надвір і якийсь час крокував туди-сюди поміж соснами» [43, с. 164].

Гетьман Полуботок запекло відстоював права українського народу, традиції і одвічні закони, не боячись заперечити царю й поставити себе під удар, з гідністю й мудрістю відповідаючи на всі провокації Петра і його посіпак, у той час, як усі інші страхалися й остерігалися його гніву, поступаючись своїми принципами і самоповагою. Це яскраво ілюструють деталі-вчинки в сцені, коли Петро, віддавши на смертні тортури сина Олексія, спробував долучити до того гріха й українських старшин, запитавши, що думають у цій справі вони: «старшини зам'ялися, декотрі поблідли, інші опускали погляди і тоді обізвався Полуботок: — Не наша се справа, судити вітця з сином…» [43, с. 283].

Необхідно звернути увагу й на деталі поведінки Петра. У романі Петро зображений зажерливим чоловіком, який знаходив неабияку насолоду в пияцтві, поглинанні невиправданої кількості їжі («На тих банкетах правив цар, їв і пив багато й ходив по столу» [43, с. 273], «було багато випито горілки та з'їдено страв, особливо м'яса — м'ясо смажене, варене, печене, й ціла фортеця, виготовлена з м'яса та овочів, цар сам з'їв одну башту» [43, с. 298]), екстравагантних чи, правильніше, збочених ігрищах, дійствах, карнавалах (наприклад, похорони карликів, плавання по річці в бочках з пивом тощо), а також у власноручному катуванні людей і спогляданні їх передсмертних мук: «По тому, як покотилася голова, підняв її й показував усім, хто був при тому, де в людини нерви, де жили» [43, с. 267].

Привертає увагу й відсутність делікатності в характері царя, нехтування загальноприйнятими правилами: «розбалакавшись з якимось іноземцем, довго слухав його, а тоді враз плюнув йому в обличчя, повернувся й пішов» [43, с. 275].

Автор яскраво змальовує екстравагантну поведінку правителя, його внутрішній стан під час творення безчинств. Наприклад, в уривку, коли він наказав Скоропадському видати Уляну за Толстого: «потирав руки, неначе з холоду … і наказав веселитися», «цар походжав по світлиці й знову потирав руки, немов з холоду», «зареготівся, аж полум'я на свічках затіпалося на всі боки» [43, с. 216], «У царя ж почала тіпатися голова». Особливо значущою є деталь поведінки «потирав руки». Словник фразеологізмів тлумачить фразу  «потирати руки» так: «радіти в передчутті вигоди» [68]. Таким чином, можна зробити висновок, що Петро наперед тішився, чи то передчуваючи моральні муки дівчини і її батька, чи то отримуючи задоволення від вимушеної покори царю проти власної волі.

Автор неодноразово загострює увагу на хворобі Петра: «голова його тіпалася, і плечі смикалися, й так вирячав очі, що всі перелякалися» [43, с. 246], конвульсії якої він не міг контролювати (особливо в сценах, де правителя охоплює гнів і жорстокість): «Було відомо всім: якщо в царя починалося тіпання, уговтати його не міг ніхто…» [43, с. 247]. Це вельми важлива деталь, адже «сього разу сталося дивне: цар завмер», «Цар остовпів і мовби занімів. Я бачив, що він слухає, його очі раз по раз набирали іншого виразу» [43, с. 355]. Таким чином ці деталі поведінки вказують як на те, що «цар міг ухвилі погамувати себе, а оте тіпання — суть розпущеність» [43, с. 359], так і на те, що Петро все жтаки поважав і побоювався Полуботка, що ілюструють й інші деталі: «По тому хвицьнув ногою, хотів зійти вниз, але вузький прохід на сходах заступав Полуботок», «Відступав задки, неначе настраханий вовк» [43, с. 360]. Про це свідчить ще одна промовиста деталь: «В ту мить брязнули кайдани, хоч постать у кутку навіть не ворухнулася. Цар відсахнувся» [43, с. 403]. Тож, деталь «завмер», можливо, ілюструє розуміння правдивості слів гетьмана та своїх протиправних дій десь у глибині душі.

Таким чином, у творі автор використовує деталі - вчинки, які є як характеротворчими, так і психологічними. Ці деталі допомагають розкрити характер героїв та ілюструють їх душевний стан у напружені моменти.

В історичному романі «Гетьманський скарб» художня деталь стає провідним елементом, який сприяє розкриттю основного задуму, певної функції виконуваної епізодом, який у свою чергу є невід'ємним у складному механізмі роману, що може існувати лише за наявності всіх художніх подробиць таких важливих для проникнення в глибину оповіді, як і сама цілісність твору. Дослідження художнього твору з погляду естетики та художньо-образної функції дає змогу внести уточнення й доповнення в інтерпретацію твору з точки зору ідейно-тематичної та формотворчої систем.