2. 2. Ідейно – естетична функція речових деталей.

Юрій Мушкетик не байдужий і до речових художніх деталей. Чільне місце серед них, перетворюючись з пересічних деталей у досить значущий символ, посідає «барометрум» [43, с. 197], який у романі уособлює кохання.

Цей рідкісний на той час пристрій Іван подарував Уляні, як і своє кохання, вважаючи її особливою, винятковою: «Я сповнив її прохання — такого подарунка окрім мене, не привезе ніхто» [43, с. 198] - і навіть зарозуміло вивищувався над іншими: «Я думав про своє кохання, думав-про кохання Пилипа та Каськи й возносився над ними» [43, с. 241]. Дівчина берегла в серці цей подарунок долі, як і барометр під подушкою, але, врешті - решт, під час зустрічі всі надії зруйнувалися, як і давній гостинець, що розлетівся на багато маленьких друск: «вихопила з-під подушки барометрум й зі всієї сили пожбурила до порога. Жалібно дзенькнули скельця, коліщата та тиблики поскакали по підлозі» [43, с. 368].

У тексті наголошено на тому, що Уляна завжди прагнула чогось незвичайного, навіть екзотичного, чого не буде більш ні в кого: «сказала, щоб привіз щось таке … чого ніхто не привезе нікому й не додумається такого привезти» [43, с. 146] - і те ж саме сталося з її симпатією до хлопця, який був не таким як усі. Але після еволюції характеру Івана, коли він став таким як усі інші парубки, Уляна вже не відчула до нього колишнього інтересу: «А ти. Зовсім перемінився… Тоді ти був, наче дитина… Смішний… І милий. А зараз — козак… Дівчата, мабуть, сохнуть…» [43, с. 371].

Барометр зустрічаємо ще й у домівці Феофана Прокоповича, де Іван розуміє, що плекав ілюзії щодо екстраординарності пристрою: «над дверима висів барометрум. Я здригнувся. Згадав, як шукав у подарунок Уляні чогось такого, «чого ні в кого немає» [43, с. 296]. Ймовірно автор натякає на нещирість почуттів, підкреслює, що не така вже й сокровенна та особлива була та любов, і що особливість та була надуманою, самообманом, тим паче, протягом своєї подорожі парубок звертав увагу й на інших жінок, милувався ними: «Вона ще довго-довго стояла перед моїми очима, я йшов по дорозі, і її образ гойдався в осінньому мареві, то зливаючись з образом Улясі, то роз'єднуючись» [43, с. 247]..

Аналізуючи речові деталі необхідно звернути увагу й на стару бандуру Іванового діда, що була для парубка останнім матеріальним уособленням дитячих спогадів, родинного коріння, адже з батьківського дому крім неї в юнака не залишилося більше нічого такого цінного душі. Так як і у випадку з барометром, опозиція бандура – Іван будуються на принципах так званого психологічного паралелізму. Втративши рідного батька, кохання, домівку й весь свій звичний уклад життя, Іван «був понищений і розбитий» [43, с. 236]., як і бандура, «яку … потовкли на тріски» [43, с. 213]. Ця деталь, на перший погляд, здається незначною, але вона, вплітаючись у психологічну ситуацію, набуває глибокого сенсу, тим самим отримуючи імплікаційний потенціал і формуючи підтекст. Таким чином, розбита бандура символізує згублену долю, знівечене життя, втрачене минуле.