Нова жінка в оповіданнях Марка Вовчка. Феміністичний аспект творчості письменниці.

В інших творах Марка Вовчка ми бачимо сильний і вольовий образ жінки, яка не бажає виконувати роль маріонетки, а має власний характер і власне "я”, вони розгортають сюжет визволення молодої дівчини з гнітючого, принизливого, нівелюючого патріархального середовища і її виходу на нелегку, тернисту, але власну дорогу (образ Маші з роману "Живая душа”, образ Мані з роману "В глуши”, образ Соні з повісті "Три сестры”).  Жіночі образи сильних особистостей, створені письменницею у цих творах свідчать своїми вчинками про появу нових жінок, що прагнули незалежного, самостійного життя без поневолення і принижень, навіть з боку деспотичних батьків. Як правило, вони поривали зі своїм середовищем і, з метою допомоги людям змінити життя, долучалися до визвольної боротьби, намагаючись стати в особистому житті вірним другом і помічницею чоловіка - революційного діяча.

Намагання героя-селянина звільнитися від кріпацтва та його наслідків (Маша з однойменного оповідання, Настя з «Ледащиці», Назар із «Інститутки»), виступати за поліпшення долі убогих, за соціальну справедливість (Кармелюк із однойменної повісті) письменниця трактувала співчутливо. В оповіданні «Маша» втілено погляди письменниці на шляхи перебудови селянського буття. Марко Вовчок робить деякі, можливі в підцензурних умовах, спроби заглянути в перспективу народного життя, художньо виразити селянські ідеали та мрії про щасливе майбутнє. Так, з'являються мотиви суспільного влаштування кріпака після звільнення його з кріпацтва (становище Устини в «Інститутці», Маші в однойменному оповіданні) , окреслюються конкретні ідеали трударя: воля, праця на себе («Викуп», «Маша», «Ледащиця», «Інститутка»). Важливість і актуальність цих мотивів для літератури глибоко зрозумів Т. Шевченко, свідченням чого є синтез їх у присвяченому Марку Вовчку вірші «Сон» («На панщині пшеницю жала»).

Проблема національної неволі в романі Хіба ревуть воли як ясла повні.

Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» - великий багатоплановий твір. У ньому широко змальовано життя українського селянства до і після реформи 1861 року, показано протест і боротьбу трудящих проти своїх гнобителів. Історичні рамки роману охоплюють понад півтораста років, починаючи з першої половини XVIII і закінчуючи другою половиною XIX століття. Події, змальовані в романі, відбуваються на Лівобережній Україні. В історії села Пісок художньо узагальнено такі важливі процеси в житті українського селянства, як уведення кріпаччини, розгортання боротьби міст кріпаками і поміщиками, проведення «селянської» реформи 1861 року, загострення соціальних суперечностей в українському селі після реформи.

Закріпачення селян П. Мирний показав як процес гострого суспільного протистояння. У масових сценах підкреслюється нескоримість піщан. Показовою з цього погляду є картина першої зустрічі піщан з паном Польським. Заяву пана про те, що сама цариця пожалувала йому Піски, селяни зустріли з обуренням.

Генерал не чекав, що піщанська громада самохіть підставить під ярмо шию, і, закликавши роту солдатів, почав силою поневолювати селян. «Піщани довго не подавалися, — зазначає письменник, — а все-таки генеральської сили не подужали». Частина селян пода¬лася на вільні степи, тікаючи від панської неволі, у ті, яких панові Польському вдалось силою примусити працювати на нього, — духовно лишились непереможеними. Незборимий волелюбний дух народу опісля проявляється в характері кріпачки Уляни — дочки того козака, якого вдарив пан-генерал Польський. Цей волелюбний дух народу проявляється і в характері сина Уляни — Івана (батька Чіпки), який, не стерпівши неволі, утік від пана, «потяг аж на Донщину».

Згодом, коли генерал помер, а генеральша з дітьми переїхала жити в Піски, становище кріпаків дедалі ставало важчим. Вона презирливо називає піщан «хохлацким мужичьем», примушує їх робити на неї по п'ять днів на тиждень, заради своєї примхи руйнує їхні хати, з її наказу безжалісно катують кріпаків. Людиноненависництво пані Польської особливо посилилось в старості.

Генеральша Польська показана в своєму панському оточенні, серед якого виділяються не тільки польські шляхтичі, як Кривинський, а й українські пани: поміщиця Шведчиха, син колишнього гетьманського полковника Кряжа — Павло, сотниченко Саєнко. Останній навіть одружується з дочкою пані Польської. Так проходило єднання панів різних національностей. Це єднання зросло і зміцніло за панування Василя Семеновича — сина генеральші Польської.

Панування Василя Семеновича проходило на ширшій основі, ніж його матері. Він побудував новий розкішний палац у сусідньому селі Красногорці, поєднався родинними зв'язками із Совинськими, Кривинськими, Борецькими, Митілями, Саєнками і став місцевим «царьком», верховодою над панами цілого повіту.

Усевладний кріпосник Василь Семенович Польський повністю проявив себе як душитель трудящих мас під час реформи. Це за його вимогою було вчинено криваву розправу над кріпаками, які піднялися на захист своїх прав. Син генерала Польського повторив те, що зробив його батько під час закріпачення Пісок. Та не обійшлась йому даром пролита кров. «Василеві Семеновичу Польському, — пише Мирний, — «божевільна воля», правіжка грошей піщанами не дали віку дожити... Злість, переляк разом струснули немолоді кості вельможного пана, положили його на ліжко, з ліжка на стіл, з столу — в домовину».

У «новому віці» (так названі в романі пореформені часи) на арену суспільного життя виступає третє покоління панів Польських — «предводительський синок» Петро Васильович. Це покоління знаменує уже не піднесення, а занепад необмеженого панування роду Польських. Про виродження панів Польських свідчить сатирична авторська характеристика Петра Васильовича: «Синок той був чоловік ні бувалий, ні видалий, ні удалий»... «Тільки й батьківського, що пиха панська»... Сила і влада поступово вислизають із його рук. Справжніми володарями повіту стають гнобителі нового буржуазного типу, як-от капіталізований поміщик, підприємець Кряжов.

Як бачимо, через усю систему образів, через усі картини, ситуації, події проходить провідна ідея роману — ідея боротьби проти гнобительського буржуазно-поміщицького ладу.

Панас Мирний викриває і засуджує суспільний лад, побудований на гнобленні і визиску трудящих, доводить необхідність знищення цього ладу і утворення нового, який би забезпечив інтереси широких трудящих мас.