Стильові та жанрово композиційні особливості Люборацькі.

 В «Люборацьких» А. Свидницького виступає загальна закономірність нівечення людини антигуманними суспільними умовами тієї доби. Водночас твір виражав вже усвідомлення нових завдань літературного жанру, тенденцію переходу роману від зображення особистості в її стосунках із середовищем до художнього відтворення загальних суспільних процесів. У романі художньо освоюється ціла система суспільних стосунків різних верств. «Сила реалістичного зображення надала «Люборацьким» ширшого сенсу, ніж того на який претендував автор. Ідейний зміст твору не обмежується висновком, зробленим центральним героєм: «мене вбила семінарія та…» [7; 14]. Автор з безпощадною об’єктивністю, правдивістю, різкістю оголює істотні явища всієї мерзенної дійсності, даючи читачеві можливість самому зробити широкі висновки про типовість зображених явищ для всієї суспільної системи. А. Свидницький був добре обізнаний з життям духівництва, організацією освіти й виховання в тогочасних духовних школах та приватних пансіонах, розумів і трактував їх з позицій просвітництва, за законами естетики реалізму. Як зазначає П. П. Хропко, «життєва вірність зображених у романі картин повсякденного побуту подільського духівництва, його залежності від економічно сильної тут польської шляхти не викликає жодного сумніву» [52; 19]. Реальна дійсність зображується в романі як процес суспільного розвитку, в усій різноманітності і складності. Показується трагічний занепад двох поколінь патріархальної сім’ї Люборацьких під тиском соціально-економічних відносин. Гостро ставиться в романі проблема виховання молоді у світі соціальної несправедливості, який спотворює, калічить, руйнує особистість. В образах Антося і Масі показується, як згубне духовне і шляхетське виховання, під впливом антинародної, антипедагогічної діяльності «учителів-мучителів», богословської і шляхетської моралі виховує покручів, риси озлобленості, погорди до народу, вороже ставлення до батьків. Зображений Свидницьким у реалістично виразних картинах жахливий стан системи освіти та адміністративної організації служби духівництва віддзеркалював певною мірою порядки всієї державної системи. Творчі зусилля А. Свидницького та інших тогочасних прозаїків зосереджуються на змалюванні людини не на фоні суспільних процесів, а як втілення підвладних закономірностям цих процесів сил, як виразника, суб’єкта пануючих у тогочасному суспільстві відносин. Багатопланова художня система роману «Люборацькі» охоплює всю різноманітність суспільної структури класу духівництва, виходить за межі цього станового середовища у розкритті суспільних взаємозв’язків [19; 115]. Художньо осмислюються людські біди й вади як наслідок духовного й матеріального пригнічення та нівечення людини системою суспільного укладу, антигуманними умовами. Жанр «Люборацьких» визначається автором як «сімейна хроніка», однак у структурі роману істотно виділяється проблема негативної ролі певного типу духовної освіти та й загалом проблема освіти і виховання молоді. Порушуються також питання соціально-громадських пошуків різночинця, долі «голодного духовенства», суспільної ролі жінки. Новаторський характер роману Свидницького виявляється й у свідомому наголошенні письменником причинової залежності характерів від суспільних обставин, у розкритті соціальних джерел, суспільних умов формування людської особистості, в конкретизації й деталізації середовища саме як ґрунту для розвитку тих чи інших якостей персонажів, в особливій увазі до оточення героїв, різко й виразно окреслюється середовище саме як зосередження соціального зла, розкривається процес духовного каліцтва молоді, вирощування тим середовищем робусинських, петропавловських і нівечення, спотворення та знищення кращого в людині [55; 176]. Композиція твору, його фабула, система персонажів, поетика свідомо підпорядковані вираженнню ідеї про згубну дію на особистість світу реакції, соціальної несправедливості, умов феодально-буржуазної дійсності. В загострено зображених індивідуалізовано-конкретних явищах насильницького спотворення й ламання натур молоді відтворено типові закономірності тогочасних стосунків людина − суспільство, свідомо втілено принцип залежності індивіда від об’єктивних обставин. Посилюється вага обставин у художній структурі реалістичного твору, поглиблюється ризкриття їх ролі в формуванні характерів персонажів.  Свидницький виявив себе майстром реалістичної типізації, конкретизації, деталізації обставин, тих соціальних умов, які визначали долю героїв. Дія відбувається в умовах затхлої провінції, нерозвиненості суспільного життя , де особливо відчутним був тиск духовенства, де гасли, гинули ті слабкі, невиразні ще, не оперті на теорію пориви одинаків-різночинців. Письменник намагався встановити й осмислити причину руйнування, загибелі особистості під тиском суспільних обставин. Переконливо показано, що патріархально-примітивні умови життя не давали життєвих орієнтирів і морально здорових, народно-етичних принципів життєвої поведінки, які б допомогли молоді вистояти під тиском умов, зберегти краще, людяне у своїх характерах. Антося не задовольняє «благополуччя» існування батьків, в нього проривається індивідуальний протест, бунт проти несправедливостей семінарії: щоденні тілесні катування учнів, деспотизм старших бурсаків, обдирання і підлабузництво, начіплювання на шию «ноти» тим, хто «мужичив». Однак, і у своєму середовищі він не знаходить підтримки наставника. Художньо виразно зображена соціально-етична позиція клану духовенства і приреченість особистості із добрими задатками, розумовими здібностями й талантом: «Що то за хлопець ріс! Вже було вмів на криласі читати, міг за дяка бути, хоч мав літ одинадцять» [52; 32] Не зміг і не міг Антосьо знайти тут місця і можливості для реалізації своїх сил і здібностей, не знайшов він і способу вирватись із лабет станової наперед визначеності його життєвого шляху. «…Ми раби, в ярмі ходимо і не знаєм, що й без ярма можна… Чому я не родивсь чим другим, а поповичем» [52; 211]. Окремі тимчасові просвітлення в житті Антося настають тоді, коли він дотикається до життя простого народу, селянських дітей і це додає йому духовних сил. Проте Антосьо не може справитися з дикою силою − аморальним і жорстоким чоловіком своєї сестри Тимохою Петропавловським. Справилась з ним лише людська громада. Показується конфлікт героя з обставинами, спроби його вплинути на умови життя. Одинак-мрійник упав під тиском несприятливих умов. «З подальшим збагаченням реалістичного принципу причиново-наслідкової залежності характерів та обставин у літературі виробляється розуміння зображуваної людини не лише як продукту середовища, а й як його суб’єкта»[7; 248]. У «Люборацьких» широке місце займає нарисово-документальний елемент, з великою достовірністю описується ряд явищ, місцевостей постатей, часом письменник переходить на нарисовий опис укладу соціального побуту. Однак «провідним художнім принципом стає не списування з натури, а емпіричне перетворення, концентрація; не розповідь про окремі цікаві випадки і вчинки, а добір і узагальнення найбільш істотних суспільних закономірностей, процесів і взаємин» [26; 284]. Орієнтація на дійсність стає одним із факторів спрямованості письменника до художнього пізнання передусім живого сьогодення, сучасної реальності. Слідування реалістичному принципу об’єктивного зображення дійсності дало можливість А. Свидницькому з усією щирістю й відвертістю розкрити зсередини корені суті духовенства. Роман А. Свидницького став значним кроком української прози в поглибленні аналітичного психологізму. Особлива заслуга Свидницького «як реаліста − в художньому вираженні складності й суперечливості психології особистості. В художньому психологізмі автора чітко виявляється дія принципу динамічного, функціонального аналізу особистості» [63; 43]. Розкриттю динаміки внутрішнього світу героя, психологічної зумовленості його вчинків, поведінки в «Люборацьких» приділяється особлива увага. Тут Свидницький виступає новатором. Він «першим в українській прозі створив психологічний портрет, випередивши пошуки прозаїків на цьому шляху» [50; 21]. Письменник збагачує реалізм української прози, зокрема принцип художнього психологізму, «зображенням душевного життя в його суперечностях» [59; 21], значно ускладнює психологічну характеристику своїх героїв, створює, наприклад, наділений суперечливими рисами образ Антося Люборацького. Важливою новаторською особливістю прозово-епічного зображення героя А. Свидницьким було художнє осмислення доль особистостей як відображення ходу суспільного життя. У динаміці характеру Антося Люборацького відбився процес наступу обставин жорстокого за природою своєю суспільства на неординарну особистість. Різночинець-демократ прагнув відобразити тогочасні шукання такими ж різночинцями суспільних ідеалів та шляхів їх втілення. Антося і Масю Люборацьких не задовольняють обмежені, примітивні ідеали їхнього духівничого клану. Мася, хибно спрямована батьком, спантеличена чужими цінностями, потрапляє під вплив чужих, шкідливих сил, які спотворюють її моральні переконання і весь життєвий шлях, роблять з неї покруча. В Антося крізь нашарування бурсацько-семінаристського накипу пробиваються світлі ідеали, пов’язані з віяннями епохи: «От як я вийду на попа, то зараз школу заведу, учитиму дітей, стоятиму за громаду перед паном, перед судом, перед царем…» [52; 96]. Письменник не зазначає, якими суспільними обставинами зумовлені ці ідеали героя, вони виступають в романі як орієнтир поведінки для загалом чесної людини. Показується ілюзорність можливостей здійснення цих ідеалів у межах стану духівництва. Антось падає жертвою цілої системи факторів, спрямованих на пригнічення й ламання всього доброго в людині, яка прагне суспільного блага. А. Свидницький зробив значний крок від одноплановості типологічного добору до різноплановості характеристики. Образ центрального героя − Антося Люборацького багатозначний, ускладнений, наділений суперечливими рисами. Так осягався реалістичний принцип різнобічності, багатогранності, універсалізму у характеристиці персонажів, всебічного охоплення життєвих типів, що надавало образам художньої переконливості. Автор розсунув межі «сімейної хроніки», створив проблемний соціально-психологічний роман. Цей жанровий різновид роману вводиться в українську літературу вперше. В романі А. Свидницького поглиблюється соціально-психологічний аналіз, проводиться багатобічне вивчення, висвітлення соціальної психології та морально-етичної свідомості класу духівництва, структури його суспільних зв’язків, тенденцій його розвитку. Відчуваються спроби показати ці зв’язки і процеси включеними в контекст загального стану й тенденцій розвитку суспільства. Спираючись на глибоку обізнаність з життям духівництва, на конкретно-реальні життєві прототипи, письменник створює пластичні життєво правдиві індивідуалізовані характери найрізноманітніших представників цього класу і тих, з ким їм доводилося взаємодіяти в суспільному житті та побуті.  «Люборацькі» становлять собою зразок перебудови «сімейного» роману в умовах тенденції реалізму до масштабності зображення дійсності.

Виразнішим стає принцип зображення героя як носія суспільної ідеології. Так, негативні образи-персонажі роману А. Свидницького «Люборацькі» уособлюють риси тогочасного суспільного режиму.

Посилюються роль суспільних обставин у художній структурі творів («Люборацькі»), письменницька увага до зв'язку героя з соціальними умовами життя

В романі А. Свидницького «Люборацькі», оповіданні Д. Мордовця «Дзвонар» ставилася проблема школи й виховання.

«Люборацькі» виражали тенденцію реалістичної прози до залучення в художній аналіз нових і нових масивів соціальної дійсності, дальшого виходу за межі селянської тематики і проблематики. Змальовується життя духівництва, художньо осмислюється система освіти в духовних училищах, що в українському літературному процесі першої половини XIX ст. майже не було предметом естетичного інтересу. Багатопланова художня система роману «Люборацькі» охоплює всю різноманітність структури життєвого ладу духівництва, виходячи у розкритті суспільних взаємозв'язків за межі цього станового середовища.

А. Свидницький із власного досвіду був добре обізнаний з побутом і звичаями клану духівництва, з умовами освіти й виховання в тогочасних духовних училищах та приватних пансіонах, розумів і оцінював їх з реалістичних просвітительських позицій.

Розкриваючи конкретні суспільні процеси, життя «голодного духовенства» в усій різноманітності й складності, письменник показує трагічний занепад патріархальної родини Люборацьких у двох поколіннях, загибель її членів під тиском нових соціально-економічних умов, реакційно-бюрократичних порядків середини XIX ст., досягаючи достовірності в зображенні життя духівництва, «його залежності від економічно сильної тут польської шляхти» 10. Письменник показує соціальну психологію та морально-етичну свідомість духівництва, структуру його суспільних зв'язків, тенденції його розвитку. Аналізується процес розкладу старосвітської, не пристосованої до нових умов попівської родини, захоплення панівних позицій у суспільстві, в духовних училищах, в органах церковної влади, на кращих прибуткових парафіях аморальними ділками, розбещеними робусинськими, Петропавловськими і їм подібними, які є руйнівниками гуманістичних начал, усього святого в людях і самих добропорядних та чесних людей.

Гостро ставиться в романі проблема виховання молоді в світі соціальної несправедливості. Свидницький викриває мертву схоластичну, варварську систему навчання й виховання, яка спотворює, калічить, руйнує особистість, зокрема зумовлює трагічну долю мрійника-різночинця Антося Люборацького. Самодержавно-бюрократичне суспільство не вбило ще в обдарованій, неординарній натурі героя прагнення до справедливості, до всього світлого. Антосьо намагається чинити опір темному світові обскурантизму: це й своєрідний «бунт» героя в семінарії, за який він дорого заплатив, і мрія, що, «вийшовши на попа», він відкриє школу для селянських людей, стоятиме «за громаду перед паном, перед судом, перед царем». Однак ці наміри реалізувати Антосьо не зміг.

«Люборацькі» стали значним кроком української прози в поглибленні художнього психологізму. Цей перший український соціально-психологічний роман, хоч і написаний майже одночасно з повістю Марка Вовчка «Три долі», щодо художнього психологізму стадіально стоїть вище від повісті письменниці. В центральному герої роману органічніше поєднується психологічна характеристика з аналізом ідеологічної суті суспільних явищ.

Особлива заслуга Свидницького — в художньому вираженні складності й суперечливості психічного стану людини, в зображенні душевного життя в його суперечностях. Так, на відміну від цілісних, але найчастіше однопланових характерів Г. Квітки-Основ'яненка і Марка Вовчка, Свидницький значно ускладнює психологічну характеристику, створює внутрішньо антиномічний характер героя. Суперечливість внутрішнього світу Антося, роздвоєність його соціальної моралі, життєвих принципів під дією різних суспільно-побутових чинників виявляються в найрізноманітніших помислах, настроях і вчинках. З одного боку, він виявляє прищеплені бурсою нещирість (за свідченням самого героя, його душа «не привична правду виказувати, а все вихилясом та викрутасом, щоб поминути капкани»), грубість і зневажливість у ставленні до сестер, аморальні вчинки. З іншого — виявляються в нього риси обдарованої натури, здібності до навчання, відраза до «свинства» попівської молоді, здатність тонко й глибоко відчувати музику й виражати грою на скрипці свої найпотаємніші бажання й почуття. А. Свидницький показав великий тягар духовного пригнічення особистості реакційно-бюрократичним режимом.

У романі викриваються вияви русифікаторської політики царизму в Україні — вимоги до школярів відмовлятися від вживання рідної мови, покарання за «мужицькі», тобто українські, слова. В образі Масі Люборацької Свидницький одним із перших в українській літературі показує, як ігнорування моральних цінностей народно-національного середовища розкладає особистість, зумовлює її виродження і деморалізацію.

Реалістичне зображення письменником стану освіти й адміністративної організації служби духівництва, насадження реакційного антиукраїнського елемента, процвітання різних морально деградованих перевертнів, переслідування живої думки й гуманістичних прагнень — живе дзеркало порядків усієї державної системи.

скрипці свої найпотаємніші бажання й почуття. А. Свидницький показав великий тягар духовного пригнічення особистості реакційно-бюрократичним режимом.

У романі викриваються вияви русифікаторської політики царизму в Україні — вимоги до школярів відмовлятися від вживання рідної мови, покарання за «мужицькі», тобто українські, слова. В образі Масі Люборацької Свидницький одним із перших в українській літературі показує, як ігнорування моральних цінностей народно-національного середовища розкладає особистість, зумовлює її виродження і деморалізацію.

Реалістичне зображення письменником стану освіти й адміністративної організації служби духівництва, насадження реакційного антиукраїнського елемента, процвітання різних морально деградованих перевертнів, переслідування живої думки й гуманістичних прагнень — живе дзеркало порядків усієї державної системи.

Роман був свідченням переходу української реалістичної прози до масштабних епічних полотен із сучасного життя суспільства, до широкого художнього узагальнення складних соціальних відносин пореформеної доби, до об'єктивно-описової форми викладу. Роман присвячений передусім найголовнішій проблемі тогочасної української літератури — зображенню суперечностей між потребами духовного й морального розвитку людської особистості та суспільними умовами, які перешкоджають цьому.