МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Коледж мистецтв ім. А. Ерделі Закарпатський художній інститут

Пояснювальна записка до дипломної роботи

”Декоративна композиція на тему Білобог та Чорнобог ”

на здобуття освітньо – кваліфікаційного рівня ”молодший спеціаліст”

За спеціальністю 5.02020501 (живопис)

Дипломник ______ Пилипко М.Ф

Керівник ______ Савко Л.С

Рецензент ______ Манайло – Приходько В. І

Ужгород 2016

Дипломна робота допущена до захисту

Завідуючий циклу професійної практичної підготовки

Манайло – Приходько В. І

«___» ___________2016 р.

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………….4

І. Основна частина. Збір матеріалу……………………………………………6

1. 1 Вибір теми

1.2 Ескізування

1.3 Кольоровий пошук

ІІ. Технологічна частина……………………………………………………...14

2.1 Вибір техніки

2.2 Загальні матеріали для виготовлення дипломної роботи

III. Призначення роботи.

3.1 Актуальність теми

IV. Економічна частина

V. Техніка безпеки

Висновки

Список літератури

Додатки

Вступ

Мистецтво як складова духовної культури суспільства, відображення дійсності, її сприйняття нами.  Мистецтво — це завжди творення, осмислення навколишнього світу. Більшою чи меншою мірою свідоме чи й зовсім несвідоме, більшою чи меншою мірою нове, досі незнане, чи, навпаки, — повторення, відтворення наслідування уже чогось такого, що є у природі, житті або й у самому мистецтві, але це завжди — творення, творчість. Мистецтво — це далеко не тільки зібрання художніх творів, якими б прекрасними й значущими вони не були, це, насамперед і головним чином, — жива людська діяльність, без якої і будь-які шедеври втрачають свою цінність. Воно формує такі якості людини, як уява, творчий підхід до життя. Завдяки мистецтву людина може зрозуміти, усвідомити те, що не в змозі отримати за допомогою власного життєвого досвіду. У всі часи люди прагнули до творчого самовираження. Неможливо вести мову про будь – яку епоху чи цивілізацію без історії мистецтва, воно як і наука завжди було визначальною складовою.

Мистецтво впливає на людину за допомогою зображень, через емоції та переживання, змушує задуматись. Особливістю мистецтва є можливість викликати переживання, розвинути уяву.

Якщо спробувати лаконічно пояснити, що таке мистецтво, то можна сказати, що це “образ” - світу та людини, перероблений у свідомості художника та викладений ним у звуках, фарбах, формах. В художніх образах відображується не лише дійсність, а й світовідчуття, світобачення культурних епох. Дослідники, намагаючись зрозуміти природу мистецтва, бачили в ньому і реалізацію інстинкту прикрашення та уподібнення природі, а також засіб спілкування між людьми та джерело пізнання світу, своєрідне кодування інформації про історичні періоди та народи, розглядали мистецтво як текст та знакову систему, як гру, задоволення, прояв ірраціонального та несвідомого начала в людині, бачили в ній спосіб самовираження та самосвідомості людства через особистість художника. Всі ці інтерпретації відображають накопичені знання про мистецтво та розкривають різноманітні грані культури.

У мистецтві існує деяка сфера "естетичного" (від грецького aistetikos – чуттєвий, що відноситься до чуттєвого сприйняття). Саме тут розкривається суть прекрасного та потворного, піднесеного та приземленого, трагічного та комічного. Ця сфера – проекція естетичних явищ у природі: відкриваючи для себе мистецтво, людина бачить бездонне небо над головою та красу сходу і заходу сонця, і силу буйної стихії

Живопис - вид образотворчого мистецтва, що полягає у створенні картин, які відображують дійсність. Живопис поєднує виразні можливості малюнку і кольору. Поєднання кольорів є головним виразним засобом живопису в усіх його різновидах. Здатність кольору викликати різноманітні почуття, асоціації, посилює емоційність зображення. Образи живопису дуже наглядні та переконливі. Оскільки живопис здатен передавати на площині об'єм та простір, природу, розкривати складний світ людських почуттів та характерів, втілювати загальнолюдські ідеї, події історичного минулого, міфологічні образи та інше. Живопис поділяється на монументальний та станковий. Найбільші пізнавальні та виховні можливості впливу має станковий живопис. Його твори не пов'язані з певним, конкретним місцем перебування - на відміну від монументального живопису, що бере участь в організації архітектурного простору. Назва “станковий живопис” пов'язаний з тим, що художник пише картини на полотні, що встановлене на мольберті, який може бути названий станком. Монументальний живопис - це великі картини на внутрішніх чи зовнішніх стінах будівель (фрески, панно). Витвір монументального живопису не можна відокремити від його основи (стіни, стелі, опори). З монументальним живописом з'єднуються мозаїка та вітраж.

Необхідно розрізняти такі види живопису, як декоративний розпис, мініатюра, театрально-декораційний, писання ікон.

В кінці XIX-XX століття розвиток живопису стає особливо складним. З'являється абстрактний живопис (авангардизм, абстракціонізм, андеграунд), яий знаменував відмову від образотворчості та активне вираження особистого ставлення художника до світу, емоційність та умовність кольору, геометризацію форм, декоративність та асоціативність композиційних рішень. Все це здійснює вплив на естетичну свідомість, виховує та сприяє формуванню особистості через призму актуальних тенденцій буття.

Закарпатська школа живопису — живописна традиція, що сформувалася на Закарпатті у 1920-50-х рр. на засадах західноєвропейського малярства початку ХХ ст. з одного боку та естетики народного мистецтва регіону – з іншого. «Протягом значного проміжку часу твори закарпатців були об’єднані тяжінням до декоративності, принципом реалістичності мистецтва та складною парадигмою стосунків з народним мистецтвом Карпат».(1) - так, зокрема, визначає особливості місцевої традиції Людмила Біксей, заступник директора з наукової роботи Закарпатського обласного художнього музею ім. Й. Бокшая.

Розвиток закарпатської школи пов’язаний, в першу чергу, з іменами художників Адальберта Ерделі (1891–1955) та Йосипа Бокшая (1891–1975), які після навчання в Будапештській академії мистецтв започаткували на Закарпатті публічне викладання рисунку – спочатку в Публічній школі малювання (засн. 1927), а згодом і в Ужгородському художньо-промисловому училищі (засн. 1946).

Після входження Закарпаття до складу Української РСР місцеві живописці були включені в офіційну мистецьку систему СРСР, яка радо толерувала ідеологічно безпечні пейзажі із незначними формальними відхиленнями від суворого соцреалістичного курсу. Радянське мистецтвознавство ледве не канонізувало обивда покоління художників закарпатської школи — Ерделі та Бокшая як батьків-засновників та їхніх учнів А. Коцку (1911–1987), А. Борецького (1910–1990), З. Шолтеса (1909–1990), Е. Контратовича (1912–2009) та іншіх в якості «перших художників Підкарпатської Русі, вихованих в рідному краї, а не в Будапешті, Відні чи Празі». (2)

Офіційні інституції Ужгорода по сьогодні живуть міфом про закарпатьську школу: місцевий художній музей носить ім’я Йосипа Бокшая, а художній інститут був створений на базі художнього коледжу ім. Адальберта Ерделі «з метою розвитку та збереження закарпатської художньої школи». Це, зокрема, породжує комічні формулювання у місцевому навколомистецькому дискурсі, на кшталт «живописець сьомого покоління закарпатської школи» й викликає ірочну посмішку в молодшого покоління художників («Закарпатське мистецтво радянського періоду звучало струнким хором художників-оспівувачів краси рідного краю») (3).

Поза тим, твори класиків закарпатської школи по сьогодні є основою візуальної освіти художників регіону, а регулярні мандрівки Карпатами — ажливою складовою їхнього життєвого й перформативного досвіду. У цьому сенсі теґ «закарпатська школа живопису» об’єднує проекти та роботи (не обов’язково живописні), що рефлексують на специфічні ландшафтні умови регіону чи живописну традицію попередни

При написанні своєї дипломної роботи перш за все я надихалась різними художниками світу. Це такі як :Марчук Іван Степанович – український живописець. Замість звичайного мазка він винайшов спосіб нанесення на полотно найтонших цівок кольору, що створює дивовижне мереживо, завдяки якому досягає неймовірного світіння й відтінків кольору. Його картини вражають надзвичайною технікою створення , кольорами та різноманітністю.

Густав Клімт - австрійський художник і графік, символіст. За провідним фахом — художник-декоратор, дизайнер малюнку тканин. Один з найвидатніших представників віденської сецесії, професор Віденської та Мюнхенської академій.

“Я не дуже добре говорю й пишу, особливо якщо мені треба сказати щось про себе чи про свої роботи. Тому, якщо хто-небудь хоче дізнатися про мене як про художника чи як про особистість, то він повинен уважніше вдивлятися в мої картини і спробувати через них зрозуміти мене і мої думки”, — писав він

І. Збір матеріалу.

1.1 Вибір теми.

Вибір теми дипломної роботи є дуже важливим. Я почала розробляти різні теми, але в процесі їх розробки мені хотілось все таки чогось більш містичного. Перечитавши багато міфології народів світу, більш за все сподобалась міфологія слов’ян. Вона як не як ближче до нас. Міфологічна свідомість будь-якого народу безпосередньо пов'язана з його етнічними характеристиками. Міфологія - це одна з перших форм свідомості, яка виражала ставлення народів до навколишнього світу. Міф - це ненауковий спосіб опису світу і, одночасно, система накопичених народом знань про світ. Феномен тисячолітнього здобутку духу й творчої уяви. В ньому виразно проглядає спільна світоглядна основа. І саме це відповідало утвердженню ідеї спільності всеслов'янських культурно-історичних коренів. Міфологічні образи як уособлення живих сил природи.

Міфологія слов'ян, як і всі ті міфи світу, котрі збереглися до сьогодення, живе у своїх кількох часових вимірах. Відомо, що деякі зі слов'янських міфів створювалися в незапам'ятні часи, вони мають свою прадавню історію та об'єднують первинні пояснення загадковості походження й сутності світу.

Саме слов’янська міфологія вразила мене своєю різноманітністю. Надзвичайно вражають різні легенди , багато міфічних істот, створінь та міфів. Ці легенди настільки зацікавлюють , що немов би переносять тебе в далекий чарівний світ. Перечитавши міфи та легенди я обрала для себе тему “Білобог та Чорнобог”. Мене надихнула сама легенда про цих двох богів, про їх створення та про паралельність з нашим світом.

І поринув у свою глибоку думу Сокіл-Род. І довго-довго думу думав. І зніс він два яйця: Біле і Чорне. Впали вони в озеро Живої Води, і вродилися з них Білий Лебідь і Чорний Лебідь. Поплили вони назустріч один одному і стали люто битися. Тоді з вершини Дуба - Стародуба сказав їм Сокіл: “Зупиніться!”.

І лебеді перестали битися.

І сказав Сокіл: “Я даю вам Слово і Розум. Вийдіть з води і станьте обабіч мого Дуба”. Вийшли лебеді з води й одразу перетворилися в людиноподібних велетнів. Тільки в одного шкіра була біла, волосся — русяве, очі — блакитні, а в другого все було чорне — і шкіра, і волосся, і очі.

І сказав Сокіл їм: “Зірвіть з дерева по яблуку і з’їжте їх”.

З’їли велетні по молодильному яблуку і відчули в собі силу неймовірну.

І сказав їм Сокіл: “Тепер ви невмирущі боги”. І вклонилися йому велетні.

І сказав Сокіл білошкірому: “Ти є Білобог. Володар Світла й білого Світу та всього, що створиш у ньому”.

І сказав Сокіл .чорношкірому: “Ти є Чорнобог. Володар ночі і пітьми та всього, що створиш у ній”.

І сказав він обом: “Ви є Добро і Зло. Краса і Погань. І ви будете вічно. Бо ви є Життя. І ТІ, ЩО ПРИЙДУТЬ, не зазнають Добра без Зла і Краси — без Погані, тож не знатимуть, що таке життя і навіщо жити в ньому”

Вони як уособлення добра і і зла, чорного і білого. Весь світ складається з двох протилежностей, які проявляють себе . Білобог і Чорнобог – то є дві половини одного цілого, протилежні першопочатки, які підтримують одне одного і водночас борються між собою. Вони нерозривно поєднані, тому ніхто з них не може перемогти, бо вони один без одного не існують. До того часу, доки люди будуть негативно оцінювати один одного, у світі постійно буде існувати ненависть, страждання і боротьба .