69. Об’єкти фінансового ринку
Товарами фінансового ринку с кошти і цінні папери, які виступають об'єктами купівлі-продажу на ринку.
Гроші з економічної точки зору - це всі ліквідні активи, які можуть бути порівняно швидко та без великих втрат переведені в готівку.
Цінні папери - основний товар фінансового ринку, (Своєрідний предмет купівлі-продажу цього ринку. Цінні папери, як інструменти фінансового ринку, являють собою документи-свідоцтва про боргове зобов'язання або право власності.
Цінні папери є вагомою складовою своєрідного "товару товарів" - грошей. Вони повинні мати такі характеристики:
- стандарт — напис емітента, сума, дохід, інформація про емітента;
- ринковість — підтвердження того, що цінний папір може обертатися на ринку;
- ліквідність — свідчення того, що цінний папір може бути в будь-який момент реалізований без великих втрат;
- регулювання державою - наявність стандартів, реєстрація емісії.
За багатьма своїми функціями цінні папери тотожні грошам, що є ще однією їх економічною характеристикою (маючи на увазі, що в кожному конкретному випадку такої тотожності мова не обов'язково йде про весь масив цінних паперів). Так, емітент багатьох цінних паперів і грошей той самий — держава й уповноважені нею органи. Випуск тих і інших регулюється Урядом, Міністерством фінансів, Центральним банком, деякими іншими органами. Як гроші, так і цінні папери часом випускаються для покриття дефіциту державного бюджету, вони строго стандартизовані, мають певний ступінь захисту від підробок.
70.Сутність грошового ринку.
Грошовим ринком звичайно називають особливий сектор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція та ціна на цей товар.
На перший погляд може скластися враження, що купівля-продаж грошей, а отже й особливий грошовий ринок, - це нонсенс, оскільки гроші слугують загальним еквівалентом і обмінювати їх на гроші немає сенсу. Якщо ж їх купувати-продавати у формі обміну на звичайні товари, то для цього окремий ринок не потрібний, бо такий обмін систематично здійснюється на звичайних товарних ринках. Проте гроші тут не є цільовим об'єктом ринкових відносин. Ними виступають матеріальні блага - продукти праці та ресурси, які одним суб'єктам ринку потрібно продати, а іншим - купити. Гроші виконують тут допоміжну, інструментну роль, обслуговуючи обіг цих благ. При цьому покупці товарів, які віддають за них свої гроші, повністю втрачають право власності на них, оскільки одержують у власність еквівалентну вартість у товарній формі. З іншого боку, продавці товарів отримують у повну свою власність еквівалентну суму грошей і розпоряджаються нею без будь-якого зв'язку з проданими товарами. Тому такі ринки справедливо називають товарними, а не грошовими.
Специфіка грошей як абсолютно ліквідного товару зумовлює істотну специфіку їх переміщення між суб'єктами грошового ринку, а також усіх інструментів та самого механізму функціонування цього ринку. Традиційні поняття "продаж" і "купівля", що склалися на товарних ринках, неприйнятні для грошового ринку. Самі гроші виступають тут зовсім в іншому статусі порівняно з товарними ринками. Іншого змісту набувають і такі ринкові явища, як ціна, попит, пропозиція.
Передача грошей від одного суб'єкта грошового ринку до іншого набуває сенсу лише тоді, коли у одного з них вони є вільними і немає потреби їх витрачати на купівлю матеріальних благ, а в іншого їх немає взагалі і немає матеріальних благ, від продажу яких потрібні гроші можна було б одержати. Здійснюється така передача або у формі прямої позички під зобов'язання повернути кошти у встановлений строк, або у формі купівлі особливих фінансових інструментів (облігацій, акцій, векселів, депозитних сертифікатів тощо). Таку передачу грошей лише умовно можна назвати купівлею чи продажем. Статус грошей принципово змінюються і цілі їх купівлі-про-дажу на грошовому ринку. З допоміжного засобу обігу товарів на товарних ринках гроші перетворюються тут у визначальний об'єкт ринкових відносин, у їх самоціль. На грошовому ринку власник грошей хоче передати їх у чуже розпорядження прямо, а не в обмін на реальне благо, а покупець хоче одержати їх у своє розпорядження на таких же засадах. Тому на цьому ринку вартість переміщується між його суб'єктами лише в грошовій формі, в односторонньому порядку з поверненням до власника. А метою такого переміщення грошей стає одержання додаткового доходу, а не купівля-продаж товарної вартості. Продавець грошей прагне одержати додатковий дохід, що називається процентом (процентним доходом), як плату за тимчасову відмову від користування цими грошима і передачу цього права іншій особі. Покупець грошей має намір одержати додатковий дохід від розширення виробничої чи комерційної діяльності, використавши отриману у своє розпорядження додаткову суму грошей.
71.Організація депозитного ринку.
Вклад (депозит) - це грошові кошти (у готівковій або безготівковій формі, в національній або іноземній валюті) передані в банк їх власником для зберігання на певних умовах. Операції, пов'язані із залученням грошових коштів на вклади, називаються депозитними.
Депозит виникає двома шляхами: банк може прийняти кошти від фізичної особи та фірми і помістити їх на депозитний рахунок, або може "утворити" депозит, надаючи клієнту позичку і право розплачуватися чеками проти цього депозиту.
Види депозитних рахунків, які використовуються у практиці сучасних банків, дуже різноманітні, а в результаті фінансових нововведень їх кількість в останні роки зросла. Депозити розрізняються залежно від строку, умов внеску та вилучення коштів, заплачених процентів, можливістю отримання пільг за активними операціями з банком тощо.
У більшості країн класифікація депозитних рахунків заснована на двох моментах: строку депозиту до моменту вилучення та категорії вкладника. За строками депозити поділяються на депозити до запитання (тобто депозити, які сплачуються за першою вимогою вкладника без попереднього повідомлення) та депозити на строк (які сплачуються через певний час після внесення коштів на рахунок). Залежно від вкладника виділяють наступні рахунки: рахунок приватної особи, корпорацій (акціонерних компаній) або некорпоративних фірм, центрального уряду, місцевих органів влади, фінансових установ, іноземних вкладників.
Депозити до запитання дають можливість вкладнику отримувати готівку за першою вимогою та здійснювати платежі за допомогою чеків. Гроші на такі рахунки зараховуються та знімаються як частково, так і повністю. Головною позитивною якістю цих рахунків є їх висока ліквідність, можливість їх використання в ролі засобу платежу. Основний недолік (для вкладника) - відсутність нарахування процентів за рахунком (або дуже малий процент).
Термінові вклади (рахунки) - це грошові кошти, що зараховуються на депозитні рахунки на .жорстко обумовлений термін з виплатою процента. Ставка плати за ними залежить від розміру та терміну вкладу. У разі дострокового отримання грошових коштів клієнт втрачає відсоток у формі штрафу. На цих рахунках зберігаються кошти, які приносять власнику процентний дохід та не призначені дтя розрахунків з третіми особами.
Ощадні депозити - це нечекові вклади, що приносять відсоток і які можна терміново вилучати
Депозит - це вкладання грошових коштів або цінних паперів у банк на зберігання. Один із способів накопичення грошових збережень, тобто акумуляції капіталу, є тезаврація дорогоцінних металів, перш за все, золота та срібла.
Тезаврація золота - це накопичення золота приватними власниками у вигляді скарбів або страхових фондів. Золото у приватному володінні накопичується у двох основних формах: у вигляді золотих монет та злитків. Злитки золота зберігаються в основному в банках. Ці накопичення банки не трансформують у позичковий капітал, а є грошовим капіталом у чистому вигляді без перспективи бути відданим у кредит.
На сьогодні тезавратори не тримають у себе готівкового металу. Вони обмежуються придбанням відповідних титулів - золотих сертифікатів. Золоті сертифікати є свідоцтвами про депонування золота в банку. Вони підлягають вільному розміну на визначену в них кількість золота або грошовому еквіваленті золота за ринковою ціною. Перевага золотих сертифікатів виявляється в їх зручності для користувачів, вони дозволяють уникнути перешкод і додаткових витрат із забезпечення страхування золота, перевірки його проби.
72.Послуги для здійснення грошових платежів та розрахунків.
Розрахунки є системою організації та регулювання платежів за грошовими вимогами і зобов'язаннями. Методи платежу діляться на готівково-грошові та безготівкові.
Готівкові розрахунки: готівково-грошові розрахунки гривнями (українською валютою); розрахунки за допомогою кредитних та дебетних карток.
Кредитна картка - платіжно-розрахунковий документ, що видається банком своїм вкладникам для оплати ними товарів та послуг
Розвиток кредитних карток в Україні веде свій початок з вересня 1996 року, коли Приватбанк випустив першу вітчизняну картку міжнародної системи “Visa international. Дебетна картка - це платіжно-розрахунковий документ, що видається банками своїм вкладникам для оплати товарів, послуг чи для отримання готівки в банківських автоматах. Організація безготівкового грошового обороту органічно пов'язана із регулюванням готівкового обігу: лімітування залишків у касах зумовлює зберігання основної маси грошей юридичними особами на рахунку у банку.
Виходячи зі специфіки проведення безготівкових розрахунків, виділяються три рівні їх організації.
Міждержавні розрахунки. З метою організації розрахунків юридичних і фізичних осіб з іноземними партнерами держава укладає угоди з іншими країнами про порядок здійснення взаємних розрахункових відносин. Вони можуть проводитися шляхом використання вільно конвертованої валюти або проведення заліку взаємних вимог та зобов'язань - клірингу.
Міжбанківські розрахунки. Дворівнева банківська система передбачає розрахунки комерційних банків за кореспондентськими рахунками, які згіднсгзі своїми функціями виступають як своєрідні розрахункові рахунки банків. Така ж форма використовується і в міжнародних міжбанківських розрахунках.
Розрахунки юридичних та фізичних осіб. За своєю суттю вони поділяються на грошові (здійснюються шляхом перерахувань за рахунками в банках) і безгрошові (шляхом заліку взаємних вимог). У сучасних умовах найпоширеніші грошові безготівкові розрахунки.
У процесі безготівкових перерахувань клієнти банків України використовують п'ять основних форм розрахунків, які відрізняються за формою розрахункових документів та порядком документообороту:
1. Розрахунки платіжними вимогами передбачають здійснення платежу за місцезнаходженням рахунку платника на основі розрахункового документа, оформленого постачальником .Платіж проводиться за місцезнаходженням рахунку платника на основі оформлення ним розрахункових документів
2. Платіжне доручення є дорученням господарчого суб'єкта про перерахування визначеної суми зі свого рахунку на рахунок іншого господарчого суб'єкта. Доручення дійсне протягом 10-ти днів, починаючи з дня виписки (день виписки не включається). Платіжне доручення за домовленістю сторін можуть бути термінові, дострокові та відстрочені.
3.За чекової форми розрахунків платіж здійснюється за місцезнаходженням рахунку одержувача коштів на основі розрахункового документа, оформленого платником. Виписаний для оплати товарів чи послуг чек передається одержувачу коштів, який здає його у свій банк. Останній зараховує суму чека на його рахунок, про що банк інформує платника. Одержавши повідомлення, банк платника списує гроші з рахунку, на якому була депонована сума при видачі чекової книжки
4.Акредитивна форма розрахунків використовується з метою гарантування платежу в умовах разових товарних поставок. Вона передбачає проведення платежу за місцезнаходженням рахунку постачальника на основі оформлених ним розрахункових документів у межах коштів, депонованих у банку платника.
5.Платіжні вимоги-доручення - розрахункові документи, що містять вимогу продавця до покупця оплатити згідно з направленими йому (поза банком) розрахунковими документами та документами на відвантаження вартість поставленого за договором товару (виконаних робіт, наданих послуг).
73.Валютний ринок та його місце на фінансовому ринку
Валютний ринок - це механізм за допомогою якого встановлюються правові і економічні взаємини між споживачами і продавцями валют ;це сукупність економічних і організаційних форм, які пов'язані з купівлею або продажем валют різних країн.
Валютний ринок як система включать дві взаємопов'язані підсистеми:
- Валютний механізм - це сукупність правових норм і інститутів, які регулюють діяльність на національному і міжнародному валютних ринках.
- Валютні стосунки - це щоденні угоди, в які вступають фізичні і юридичні особи з метою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних і інших грошових операцій за допомогою купівлі або продаж іноземної валюти.
Функції валютного ринку:
- здійснення міжнародних розрахунків,
- страхування валютних ризиків;
- регулювання валютних курсів і диверсифікація валютних резервів;
- регулювання економічних і соціальних процесів в державі.
Класифікація валютних ринків
* за сферою діяльності виділяють:
- міжнародний валютний ринок,
- регіональні валютні ринки,
- національний валютний ринок або внутрішній валютний ринок.
* по організації:
- біржовий валютний ринок,
- позабіржовий валютний ринок
74.Субєкти валютного ринку
Підприємці,які купують і продають валюту для забезпечення своєї комерційної дія-сті.
Інвестори,які вкладають свій чи позичений капітал в вал. цінності з метою одержання процентного доходу.
Спекулянти,які постійно купують і продають валюту задля одержання доходу від різниці курсу.
Хеджери ,що здійснюють операції на вал.рин. для захисту від несприятливої зміни вал курсу.
Посередники(банки.брок.контори,біржі)
75. Об'єкти валютного ринку
Об'єктом валютного ринку є валютні операції з продажу і обміну національної і іноземної валют.
76.Структура ринку цінних паперів.
Ринок цінних паперів — це частина фінансового ринку На ньому обертаються специфічні фінансові інструменти — цінні папери.
Ринок цінних паперів складається з двох частин — фондового ринку (ринку капіталу та інвестиційного) та сфери обігу цінних паперів у вигляді купівлі-продажу короткострокових (до одного року) документів
Основна відмінність ринку цінних паперів від ринку будь-якого іншого традиційного товару полягає в тому, що якщо товари виробляються, то цінні папери випускаються в обіг. Для товару, щоб він дійшов до споживача, потрібна одна організація руху товарів, а для цінних паперів — інша. Товар продається один або кілька разів, а цінний папір може продаватися та купуватися необмежену кількість разів і т. д.
Отже, цінні папери — це грошові документи, які: а) засвідчують право володіння або відносини позики; б) визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником; в) передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів; г) передбачають можливість передачі грошових та інших прав, пов’язаних з володінням цими документами, іншим особам.
Мета ринку цінних паперів — акумулювати фінансові ресурси й забезпечити можливість їх перерозподілу вдосконаленням різними учасниками ринку різноманітних операцій із цінними паперами, тобто здійснювати посередництво в русі тимчасово вільних грошових коштів від інвесторів до емітентів цінних паперів.
77.Характеристика акций
Акция – это эмиссионная ценная бумага, закрепляющая права ее владельца (акционера) на получение части прибыли акционерного общества (АО) в виде дивидендов, на участие в управлении АО и на часть имущества, остающегося после его ликвидации.
Наиболее существенное значение для инвестора с позиций различия их инвестиционных качеств играет деление акций на простые и привилегированные.
Риск пользования обыкновенными акциями уравновешивается тем, что доходы по ним не фиксируются, а представляют собой соответствующую долю прибыли.
Акции классифицируются:
1) по особенностям регистрации и обращения: именные; на предъявителя;
2) по характеру обязательств: простые; привилегированные;
3) по формам собственности эмитента: государственных компаний; негосударственных компаний;
4) по региональной принадлежности: отечественных эмитентов; зарубежных эмитентов.
Основой для реализации прав по обыкновенной акции служит ее номинальная стоимость.
Она является не столько ее фактической ценой, сколько показателем закрепленного за ее владельцем объема прав. Номинальная стоимость редко используется в целях куплипродажи акций. Действуют балансовая стоимость и рыночные цены.
Рыночная цена акции может отличаться от ее номинальной стоимости. Она складывается из представлений о надежности того бизнеса, который эти акции финансирует.
Простые акции обладают следующими преимуществами: по ним возможно получение более высоких дивидендов в периоды эффективной деятельности АО; их владельцы влияют на хозяйственный процесс путем участия в управлении АО; их ликвидность на фондовом рынке более высокая, чем привилегированных; доходы по ним увязаны с инфляцией в стране; владельцы акций участвуют в разработке дивидендной политики АО.
Преимущества привилегированных акций: обеспечивают их владельцу стабильный доход в виде дивидендов; выплата по ним осуществляется вне зависимости от результатов хозяйственной деятельности АО в отчетном периоде; полностью защищены от систематического риска и частично – от несистематического.
Для инвестора имеет значение, какую прибыль приносит акция, каковы ее перспективы.
Инвестора в акциях привлекают:
1) право голоса в обмен на вложенный капитал;
2) право на доход в форме дивидендов;
3) прирост капитала при росте курса акции на фондовом рынке;
4) дополнительные льготы, которые предоставляет АО своим акционерам;
5) право преимущественного приобретения следующих выпусков акций;
6) право на часть имущества АО, остающегося после его ликвидации.
78.Характеристика облігацій.
Облигация – это эмиссионная ценная бумага, закрепляющая право ее держателя на получение от эмитента облигации в предусмотренный ею срок по ее номинальной стоимости и зафиксированного в ней процента от этой стоимости или иного имущественного эквивалента.
Облигация удостоверяет отношения займа между ее владельцем (кредитором) и лицом, выпустившим ее (заемщиком).
Облигации классифицируются:
1) по видам эмитентов: облигации внутреннего государственного займа; облигации внутренних местных займов; облигации предприятий;
2) по сроку погашения: рентные; пролонгированные; промежуточные;
3) по особенностям регистрации и погашения: именные; на предъявителя;
4) по формам выплаты доходов: процентные; беспроцентные;
5) по региональной принадлежности эмитента: облигации отечественных эмитентов; облигации зарубежных эмитентов.
Облигация имеет номинал (или номинальную цену), эмиссионную цену, курсовую цену и цену погашения.
Номинальная цена – величина в денежных единицах, которая обозначена на облигации.
Эмиссионная цена облигации – цена, по которой происходит продажа облигаций их первым владельцам. Эмиссионная цена может быть равна, меньше или больше номинала. Это зависит от типа облигации и условий эмиссии.
Цена погашения– цена, которая выплачивается владельцам облигаций по окончании срока займа. В большинстве выпусков цена погашения равна номинальной цене, однако она может и отличаться от номинала.
Курсовая цена– цена, по которой облигации продаются на вторичном рынке. Если облигация имеет строго определенную номинальную цену, цену погашения и эмиссионную цену, уровень которых зафиксирован при выпуске займа, то курсовая цена претерпевает значительные изменения в течение срока жизни облигации.
Облигации выпускаются как средство для привлечения капитала на финансирование программ, когда акционеры стремятся увеличить объем деятельности.
79.Похідні цінні папери
Похідні цінні папери (деривативи) – ЦП, механізм випуску та обігу яких пов’язаний з правом та / або зобов’язанням на придбання чи продаж протягом терміну, визначеного контрактом, цінних паперів, інших фінансових та / або товарних ресурсів.
Опціон – стандартизований терміновий біржовий контракт, що засвідчує право однієї особи придбати у іншої особи чи продати іншій особі визначену кількість цінних паперів у визначений в контракті строк у майбутньому з фіксацією ціни під час укладання контракту.
Продавець опціону несе безумовне і безвідкличне зобов’язання щодо продажу (придбання) ЦП протягом строку дії опціону.Покупець опціону має право на відмову від придбання (продажу) ЦП.Опціон може бути проданий без обмежень іншим особам протягом строку його дії.
Ф’ючерс (ф’ючерсний контракт) – стандартизований терміновий біржовий контракт, що засвідчує зобов’язання щодо придбання (продажу) визначеної кількості цінних паперів у визначений в контракті час у майбутньому з фіксацією ціни під час укладання контракту.
Покупець (продавець) ф’ючерсу має право на відмову від його виконання виключно за наявності згоди іншої сторони.Ф’ючерс не може вільно обертатися поза біржею.
Форвард (форвардний контракт) – стандартизований терміновий позабіржовий контракт, що засвідчує зобов’язання щодо придбання (продажу) визначеної в контракті кількості цінних паперів у визначений в контракті час у майбутньому з фіксацією ціни під час укладання контракту.Покупець (продавець) форварду має право на відмову від його виконання виключно за наявності згоди іншої сторони.Організація обігу форвардів на вторинному ринку здійснюється на фондових біржах шляхом відкритої пропозиції до продажу цих контрактів.
Своп (від англ. swap – обмін, заміна) є угодою про обмін активів, процентних виплат, процентних ставок або інших характеристик, вказаних в угоді, з метою оптимізації структури капіталу компанії і отримання додаткового доходу. Угода між двома учасниками ринку про обмін у майбутньому платежами відповідно до умов угоди
80.Сутність та ф-ї фінансового менеджменту.
Фінансовий менеджмент — це процес управління формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів суб'єкта господарювання та оптимізації обігу його грошових коштів*26.
Матеріальна основа фінансового менеджменту — реальний грошовий обіг, тобто економічний процес, який зумовлює рух вартості, що супроводжується певним потоком грошових платежів та розрахунків.
Головна мета фінансового менеджменту полягає в забезпеченні максимізації добробуту власників підприємства в поточному та перспективному періодах*27, раціональному використанні ресурсів з метою створення ринкової вартості, здатної покрити всі витрати, пов'язані з використанням ресурсів, і забезпечити прийнятний рівень доходів на умовах, адекватних ризику вкладників капіталу.
Фінансовий менеджмент реалізує головну мету й основні завдання шляхом здійснення таких функцій: створення доходів (накопичення капіталу), здійснення витрат (розподільна), контроль ефективності.
Створення доходів виявляється в роботі фінансового менеджера за допомогою своєчасної та повної концентрації фінансових ресурсів у фондах грошових коштів.
Розподільна функція виявляється в масштабі підприємства через розподіл і перерозподіл усіх грошових надходжень, насамперед, виручки від реалізації продукції або послуг
Контрольна функція виявляється шляхом аналізу фінансових показників, за допомогою заходів фінансового впливу — головні рішення фінансового менеджера.