64. Страховий ринок та страхова компанія як його базова ланка

Страхови́й ри́нок — це особливе соціально-економічне середовище, певна сфера економічних стосунків, де об'єктом купівлі-продажу виступає страховий захист.

Страховий ринок можна розглядати як:

• форму організації грошових стосунків по формуванню і розподілу страхового фонду для забезпечення страхового захисту суспільства;

• сукупність страхових організацій (страховиків), що здійснюють процес страхування.

Обов'язковими умовами функціонування страхового ринку є:

• наявність в товаристві попиту на страхову продукцію;

• наявність страховиків, здатних задовольнити цей попит.

Страховий ринок є складною системою, що складається з різних ланок. Він забезпечує обмежений зв'язок між страховиком і страхувальником. Тут відбувається суспільне визнання страхової послуги. Первинним економічним законом функціонування страхового ринку є закон попиту і пропозиції.

Первинна ланка страхового ринку — страхове суспільство або страхова організація. Тут відбувається процес формування і використання страхового фонду, складаються специфічні економічні стосунки.

Страхова організація — це відособлена структура, що здійснює укладення договорів страхування і їх обслуговування. Економічна особливість страхової організації полягає в тому, що її ресурси повністю відособлені. Страхова організація функціонує в економічній системі як самостійний економічний суб'єкт.

65 Перестрахування та співстрахування Перестрахування — це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання всіх або частини своїх обов´язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика). Страховик (цедент, перестрахувальник) зобов´язаний повідомити перестраховика про всі зміни свого договору зі страхувальником.

Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестраховування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

Основною функцією перестрахування є вторинний розподіл ризику, завдяки якому проходить кількісне та якісне вирівнювання страхового портфеля. За формою взаємно взятих зобов´язань цедента і перестраховика договори перестрахування поділяють на договори:

— факультативного перестрахування;

— облігаторного перестрахування;

— факультативно-облігаторного перестрахування.

Процес перестрахування за цими договорами називається факультативним, облігаторним і факультативно-облігатор-ним, відповідно.

При факультативному перестрахуванні перестрахувальник пропонує перестраховику кожний конкретний ризик окремо. Цю пропозицію оформлюють у вигляді перестрахувального сліпа. Перестраху вальний сліп — це додаток до основного договору про загальні умови факультативного перестрахування, який містить найважливішу інформацію про ризик: — страхувальника; — об´єкт страхування; — строк дії договору; — страхові ризики; — страхову суму та премію; — власне утримання перестрахувальника; — частку ризику, запропоновану для перестрахування.

Перестраховик може або відмовитися, або акцептувати ризик повністю чи частково. Ризик, переданий у факультативне перестрахування, вважають перестрахованим тільки з моменту акцепта перестраховиком.

Цей вид перестрахування для страховика трудомісткий, тому що вимагає великих часових затрат. Для перестраховика він вигідний, оскільки дозволяє проаналізувати кожний прийнятий для перестрахування ризик.

При облігаторному перестрахуванні перестрахувальник зобов´язаний передати, а перестраховик зобов´язаний прийняти всі ризики перестрахованого портфеля. Для страховика цей вид перестрахування найвигідніший, оскільки дозволяє йому отримати автоматично перестрахувальний захист за певним видом страхування або по всьому страховому портфелю. Перестраховик, навпаки, не може відбирати ризики. Цедент сам приймає рішення стосовно вибору ризиків та визначення страхової премії. Факультативно-облігаторне страхування — це змішана форма перестрахування, так званий "відкритий ковер". За цією формою страховик має право передавати не всі, а тільки певні види ризиків, а перестраховик зобов´язаний їх прийняти, права відмовитися від ризику в нього немає.

Залежно від ролі, яку відіграють цедент і перестраховик в укладеному між ними договорі, перестрахування поділяється на активне та пасивне. Активне перестрахування полягає у передачі ризику, пасивне — у прийнятті ризику. Наступна передача ризику від перестраховика третій стороні називається ретроцесією. У практиці страхової справи прийнято позначати страхове товариство, яке передає ризик у перестрахування, як таке, що веде активне перестрахування, а яке приймає ризик — як страхове товариство, яке веде пасивне перестрахування. Передача ризику є передачею відповідальності, прийняття ризику є прийняттям відповідальності. Об´єкт страхування може бути застрахований за одним договором страхування та за згодою страхувальника кількома страховиками (співстрахування). У договорі повинні міститись умови, що визначають права і обов´язки кожного страховика. Співстрахування — страхування, при якому два та більше страховиків беруть участь визначеними частками у страхуванні одного й того самого ризику, видаючи спільні чи окремі поліси, кожний на страхову суму у своїй частці. За наявності відповідної угоди між співстраховиками та страхувальником один зі співстраховиків може представляти всіх інших у взаємовідносинах зі страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним лише в розмірі своєї частки. На практиці страховик, який бере участь у страхуванні в меншій частці, підпорядковується умовам, узгодженим страховиком, що має більшу частку. Інколи співстрахування розглядають як окремий випадок перестрахування, коли одночасно кілька страховиків за взаємним узгодженням приймають чи передають на страхування великі ризики.