1

Предметом фінансової науки є діяльність держави, підприєм­ницьких структур, організацій та окремих громадян, що пов'язана зі створенням і використанням фондів фінансових ресурсів. Проте фінансові ресурси в економіці держави величина завж­ди обмежена, тому актуально постає питання їхнього ефектив­ного використання для найкращого задоволення потреб сус­пільного добробуту. Для цього повинні залучатися досконалі методи мобілізації фінансових ресурсів, уважно обиратися напрями їх використання.

Фінансова наука входить до складу соціально-економічних наук, проте вона вивчає вужче коло фінансових явищ – лише ті, що пов'язані з перерозподілом за допомогою фінансів ва­лового внутрішнього продукту. Це диктує необхідність засто­сування певного мето­до­логічного підходу до вивчення фінан­сового життя в країні. Передусім необхідності врахування інтересів усіх учасників процесу створення валового внутріш­нього продукту: держави як представника суспільства в ціло­му, виробничих структур і безпосередньо зайнятого в суспіль­ному виробництві населення. У гармонізації цих інтересів зосереджено розуміння при­значення фінансової науки.

Загальною метою фінансової науки є пізнання дії об'єк­тивних законів і закономірностей у сфері фінансів, а також передача результатів наукових досліджень до практичного використання.

2

Метод індукції передбачає проведення досліджень шляхом вив­чення окремих фактів, аналізу статистичних даних, даних опитувань, спостережень та інших способів пізнання, на осно­ві яких вчений до­ходить певних висновків щодо на­явності закономірностей та за­леж­ностей між фінансовими яви­щами й процесами, а також їх впливу на економічне життя.

При використанні методу дедукції спочатку висувається певна гіпотеза, а потім здійснюється її перевірка на фактично­му матеріалі. Гіпотеза, як правило, народжується на основі спостережень або ло­гічних висновків. При дослідженні із зас­тосуванням будь-якого методу фінансова наука як економічна може використовувати спосіб абстра­гування. Абстрагування – це навмисне спрощення ситуації шляхом виключення із дослідження нетипових явищ або другорядних фактів.

Фінансова наука включає такі розділи: науку про державний бюджет; науку про державні доходи і податки; науку про фінанси підприємницьких структур; науку про державний кредит; науку про місцеві фінанси, страхування тощо.

3

Фінанси як соціально-економічна категорія відображає економічні відносини, які пов'язані з формуванням, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів з метою виконання функцій та завдань держави і забезпечення умов розширеного відтворення.

Таким чином, фінансові відносини охоплюють дві сфери:

- економічні грошові стосунки пов’язані з формуванням та використанням централізованих грошових фондів держави, які акумулюються в державній бюджетній системі та позабюджетних фондах;

- економічні грошові стосунки, які опосередковують кругообіг децентралізованих грошових фондів підприємств.

4

Сутність фінансів виявляється в їхніх функціях. Фінанси виконують три функції: розподільчу, контрольну, регулюючу (захисну) тощо.

1. Розподільча функція є основною. Проявляється вона при розподілі національного доходу, коли відбувається створення основних або первинних доходів. 

2. Безпосередньо із розподільчою пов’язана контрольна функція фінансів.  Ця функція проявляється в розподілі ВВП з відповідних фондів та використання їх за цільовим призначенням.

3. Крім розподільної і контрольної функції фінанси виконують також регулюючу (захисну) функцію. Ця функція пов'язана з втручанням держави через фінанси (державні видатки, податки, державний кредит) у процеси відтворення.

4. В умовах ринкових відносин фінанси повинні також виконувати стабілізаційну функцію. Її зміст полягає в тому, щоб забезпечити для всіх суб'єктів господарювання і громадян стабільні умови в економічних відносинах.

10

Фінансова система - це система форм і методів утворення, розподілу і використання грошових коштів держави і підприємств. Фінанси виражають економічно суспільні відносини. Однак ці відносини проявляються по-різному, і в кожній ланці фінансової системи мають свою специфіку. Кожна ланка фінансової системи певним чином впливає на процес відтворення, має свої, властиві їй функції.

В загальній сукупності фінансових відносин виділяють такі основні елементи (підсистеми) фінансової системи: державні фінанси, фінанси підприємств (виробничих, комерційних, страхових структур, інвестиційних фондів, бюджетних установ тощо), фінанси населення.

11

12

Фінансове право – це сукупність юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, виникаючі у процесі утворення, розподілу і викорис­тання грошових фондів фінан­сових ресурсів.

Предмет фінансового права – це суспільні відносини, які спря­мо­­вано на утворення, розподіл та викорис­тання централізованих і децентра­лізованих грошових фондів дер­жави з метою реалізації її зав­дань в інтересах усього суспільства.

Основним методом фінансово-правового регулюван­ня є метод владних приписів.

Під системою галузі права взагалі розуміється об'єктивно зу­мовлена внутрішня побудова, об'єднання і розміщення фінансово-правових норм у визначеному взаємозв'язку і послідовності.

13

14

Фінансова політика — комплекс дій і заходів, що здійснюються державою в межах наданих їй функцій та повноважень у сфері фінансової діяльності суб’єктів господарювання та фінансових інституцій, громадян і безпосередньо держави з метою вирішення певних завдань і досягнення поставлених цілей.

Складові фінансової політики.

Монетарна політика являє собою комплекс дій та заходів у сфері грошового ринку.

Фіскальна політика характеризує дії держави щодо централізації частини виробленого ВВП та її суспільного використання.

Податкова політика характеризує діяльність держави у сфері оподаткування — установлення видів та співвідношення податків, визначення платників та підходів до них (уніфікований чи диференційований), установлення ставок оподаткування, надання податкових пільг тощо.

Бюджетна політика являє собою діяльність щодо формування бюджету держави, його збалансування, розподіл бюджетних коштів тощо.

16

Податки — це обов'язкові платежі, що їх встановлює держава для юридичних і фізичних осіб з метою формування централізованих фінансових ресурсів, які забез­печують фінансування державних витрат.

Найбільш поширеним є погляд, що податки ви­конують дві основні функції — фіскальну та регулюючу.

Фіскальна функція податків полягає в мобілізації коштів у роз­порядження держави та формуванні централізованих фінансових ресурсів для виконання державних функцій. Вона реалізується через розподіл частини валового національного продукту. У процесі реалізації регулюючої функції податків виявляється її вплив на такі показники фінансово-господарської діяльності підпри­ємств: собівартість продукції, прибуток від реалізації, балансовий прибуток, обсяг реалізації, виручка від реалізації, чистий прибуток, швидкість обертання оборотних коштів, платоспроможність, фінан­сова стійкість, іммобілізація оборотних коштів, обсяг отриманих кредитів.

17

Будь-який податок може бути розкладений на складові — елементи оподаткування. Серед них виділяють: платника податку, об'єкт оподаткування, одиницю оподаткування, податкову базу, джерело сплати податку, податкову ставку та квоту.

Платником податку є фізична чи юридична особа, яка сплачує податок фінансовим органам. Об'єкт оподаткування — це дохід, майно або товар, що підлягає оподаткуванню. Одиниця оподаткування — це одиниця вимірювання об'єкта оподаткування. Податкова база — вартість об'єкта оподаткування в одиницях його вимірювання, до якої застосовуються податкові ставки. Джерело сплати податків — це дохід, з якого платник податку сплачує податок.Податкова ставка — це розмір податку на одиницю об'єкта оподаткування. Податкова квота — це частка податку в доході платника податку.

18

за формою оподаткування податки поділяються на прямі та непрямі. До прямих податків належать такі, які нараховуються беспосередньо, тобто прямо на доходи (або майно) платників податків. Наприклад, податок на прибуток, податок на доходи фізичних осіб, податок на нерухомість тощо.Непрямі податки — це податки, що нараховуються на вартість товару і є складовими ціни цього товару. До непрямих податків у системі міжнародних економічних відносин належать ввізне, вивізне мито та мито за транзит товару, податок на додану вартість, акцизи.

19

Податко́ві пі́льги (англ. Tax Benefits) — переваги, що надаються окремим платникам податків, включаючи можливість не сплачувати податок або сплачувати його у меншому розмірі. Норми законодавства, що визначають підстави, порядок і умови застосування пільг з податків і зборів, не можуть мати індивідуального характеру.

1. податкова соціальна пільга;

2. звільнення від оподаткування певних елементів об'єкта оподаткування;

3. звільнення від сплати окремих податків окремих осіб або категорій платників податків;

4. зниження податкових ставок;

5. відстрочення стягнення податків.

20

Податкову систему України можна представити у вигляді трьох основних підсистем:

• підсистема оподаткування юридичних осіб

• підсистема оподаткування фізичних осіб

• збори в державні цільові фонди

Усі ці підсистеми знаходяться в тісному взаємозв’язку між собою, їх складають одні структурні елементи: прямі податки, непрямі податки, а також інші податки і збори.

21

Податкова політика являє собою систему заходів, які провадяться Урядом країни, по вирішенню певних короткострокових та довгострокових завдань, які стоять перед суспільством, за допомогою системи оподаткування країни. До довгострокових завдань належать досягнення економічного зросту, максимального рівня зайнятості населення країни, росту рівня його благополуччя. Короткостроковими цілями відносно податкової політики можуть бути наповнення державного бюджету, досягнення його збалансованості, стимулювання інвестиційної діяльності тощо. Податкова політика представляє собою діяльність держави у сфері встановлення та стягнення податків, зборів та обов’язкових платежів. Загальна стратегія податкової політики повинна включати пріоритетні цілі, пов’язані з функціонуванням системи оподаткування, та методи їх досягнення. Перспективнішою є така податкова політика, яка здатна викликати й майбутній ефект, тобто реалізація певних заходів сьогодні дасть можливість забезпечити в майбутньому реалізацію інших заходів. Важливою умовою ефективної податкової політики є її стабільність і передбачуваність, завдяки чому у підприємств виникає можливість планувати господарську діяльність та правильно оцінювати ефективність прийнятих рішень.

23

Бюджет – це економічна категорія, що відображає грошові відносини, які виникають між державою, з одного боку, і юридичними та фізич­ними особами, з іншого, з приводу створення централізованого фонду коштів держави та його використання на розширене відтворення, задоволення суспільних потреб, виконання державою своїх функцій та завдань.

Економічне значення бюджету полягає у забезпеченні дієвого впливу на суспільне відтворення залежно від методів мобілізації фінансових ресурсів та напрямків їх використання. Тим самим бюджет впливає на темпи економічного росту, структуру та розвиток суспільного виробництва, оптимізацію вартісних пропорцій у розподілі доходів на задоволення загальнодержавних та внутрішньогосподарчих потреб, на функціонування виробничої та невиробничої сфери, різних галузей народного господарства.

Бюджет є важливим економічним важелем держави, через який забезпечується контроль за станом виробництва у цілому. Органи державної влади мають можливість впливати через нього на фінансову діяльність місцевих органів влади, які формують бюджети адміністративно-територіальних одиниць. За допомогою бюджету діяльність органів управління отримує цілком визначену у законодавчому і нормативному плані правову базу для залучення і витрачання грошових коштів.

24

Бюджетна класифікація — це групування бюджетних доходів і видатків за однорідними ознаками для створення єдиної інформаційної системи їх зведення, забезпечення контролю за повним і своєчасним надходженням платежів за видами доходів, загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних даних.

Б юджетна класифікація єдина для всіх бюджетів, її використовують у бюджетному плануванні в процесі складання проектів бюджетів, розробці індивідуальних і зведених кошторисів бюджетних установ.

25

Доходи бюджету виражають економічні відносини, що виникають у процесі формування фондів грошових коштів, які надходять у розпорядження органів державної влади та управління.

Видатки бюджету уявляють собою економічні відносини, які виникають у зв’язку з розподілом централізованого фонду грошових коштів і його використанням за цільовим призначенням. Значну кількість видів бюджетних видатків обумовлено низкою факторів: рівнем соціально-економічного розвитку країни, адміністративно-терито­ріальним устроєм держави та її функціями, формами надання бюджетних коштів тощо.

26

Бюджетна система — це сукупність бюджетів держави та її адміністративно-територіальних утворень (державний бюджет та місцеві бюджети відповідно), побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.

Структура бюджетної системи визначається ступенем розподілу повноважень з концентрації фінансових ресурсів та їх використання між органами публічної влади різного рівня.

Унітарність України, розмежування прав і повноважень між державою Україна, Автономною Республікою Крим і територіальними громадами, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування є основою бюджетної системи України.

Бюджетний устрій України грунтується на принципах єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності, само­стійності усіх бюджетів, що входять до бюджетної системи України

28

Бюджетний процес - це регламентована нормами права діяльність, пов'язана із складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України.

Бюджетний кодекс України визначає 4 стадії бюджетного процесу:

1. складання проектів бюджету;

2. розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України та рішень про місцеві бюджети;

3. виконання бюджету та внесення в разі необхідності змін до закону про Державний бюджет, чи рішень про місцеві бюджети;

4. підготовка га розгляд зніту про виконання бюджету та прийняття рішень щодо нього.

29

Дефіцит бюджету – це об’єктивні економічні відносини між учас­никами суспільного виробництва щодо використання бюджетних коштів згідно з наявними джерелами доходів. Дефіцит, як правило, виникає внаслідок незбалансованості бюджету: нестачі бюджетних коштів у порівнянні з потребою у них для фінансування державних витрат. Прийняття бюджетів на відповідний бюджетний період з дефіцитом дозволяється при наявності обґрунтованих джерел його фінансування

Бюджетний дефіцит як економічна категорія має конкретний інтервал дії, що визначається, з одного боку, законами зростання вартості, з іншого – законами інфляції. Коли бюджетний дефіцит тяжіє до законів зростання вартості, він об’єктивно набирає активної економічної форми, якщо до законів інфляції – пасивної.

Дефіцитом бюджету у традиційному розумінні є перевищення видатків бюджету над доходами. Його розмір є важливим показником економіки країни. Дефіцит залежить як від економічних, так і від со­ціаль­них, політичних, екологічних чинників.

№30 Причини виникнення та джерела покриття бюджетного дефіциту

Причини виникнення дефіциту: — спад виробництва; — зниження ефективності функціонування окремих галузей; — несвоєчасне проведення структурних змін в економіці або її технічного переоснащення; — великі воєнні витрати; — інші фактори, що впливають на соціально-економічне становище країни.

Джерела покриття бюджетного дефіциту

Джерелами покриття бюджетного дефіциту можуть бути:

— державні позики;

— емісія грошей.

Емісія грошей, на відміну від державних позик, є незабезпече-ним джерелом покриття бюджетного дефіциту. Саме тому вона спричиняє інфляцію — знецінення грошей.

Державні позики відбивають взаємовідносини між державою як позичальником і юридичними та фізичними особами, урядами інших країн та міжнародними фінансовими організаціями як кредиторами.

№31 Регулювання бюджетного дефіциту

Заходи щодо подолання дефіциту:

-збільшення темпів зростання ВВП

-скорочення витрат на утримання аппарату державного управління

-проведення адміністративної реформи

-структурна перебудова збройних сил країни та зменшення витрат на оборону

-реформування систем оподаткування

-скорочення зон пільгового оподаткування

-надання більшої самостійності місцевим бюджетам

№32 Економічна сутність, призначення і роль державного кредиту

Державний кредит — це специфічна форма кредитних відносин, у яких

позичальником є держава, а кредиторами — юридичні або фізичні особи.

Економічним призначенням державного кредиту є акумуляція державою коштів

на основі принципу повернення для фінансування державних видатків.

Державний кредит дозволяє державі як позичальнику використовувати

додаткові грошові ресурси для покриття бюджетного дефіциту без

здійснення з цією метою грошової емісії.

№33 Форми державних запозичень

Державні запозичення - залучення державою в особі Кабінету Міністрів України, через Міністерство фінансів України грошових коштів, іншого майна та майнових прав, яке передбачає прийняття зобов'язань щодо грошових коштів на умовах строковості, платності та повернення.

Розрізняють: державне внутрішнє запозичення, що здійснюється шляхом укладання угод з резидентами України про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на внутрішньому ринку; державне зовнішнє запозичення - державне запозичення, що здійснюється шляхом укладання з нерезидентами України угод про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на зовнішньому ринку.

Внутрішній виступає у таких формах:

-державні позики

-ощадна справа - перетворення частини вкладів населення в державні позики

-запозичення коштів загальнодержавного позичкового фонду

-казначейські позики

-гарантовані позики

Форма зовнішнього державного кредиту:

-Державні зовнішні позики

-Позики міжнародних фінансових органів

-Міжурядові позики, банківські кредити держави

№34 Класифікація державного кредиту

1.Державні позики є основною формою державного кредиту. Класифікація державних позик здійснюється за такими ознаками:

2.За правом оформлення розрізняють державні позики, що оформляються підписними зобов’язаннями або надаються на підставі угод (безоблігаційні), і забезпечені випуском цінних паперів (облігаційні). Угодами оформляються, як правило, кредити від урядів інших країн, міжнародних організацій та фінансових інституцій. За допомогою цінних паперів мобілізуються кошти на фінансовому ринку.

3.Залежно від розміщення позик їх поділяють на внутрішні - на внутрішньому фінансовому ринку (надаються юридичними і фізичними особами даної країни та нерезидентами) і зовнішні - надходять ззовні від урядів, юридичних і фізичних осіб інших країн, міжнародних організацій і фінансових інституцій.

4.За правом емісії розрізняють державні й місцеві позики. Державні позики випускають центральні органи управління. Надходження від них спрямовуються в Державний бюджет. Місцеві позики випускають місцеві органи управління і мобілізовані кошти спрямовуються у відповідні місцеві бюджети.

5.За характером використання цінних паперів бувають ринкові та неринкові позики. Облігації (казначейські зобов’язання) ринкових позик вільно купуються, продаються іперепродаютьсяна ринку цінних паперів. Неринкові позики не допускають виходу цінних паперів на ринок, тобто їх власники неможуть їх перепродати

№35 Сутність державного боргу

Державний борг – сума заборгованості держави за випущеними і не погашеними внутрішніми державними запозиченнями , а також, сума фінансових забовязань до іноземних кредиторів на певну дату, включаючи видані гарантії за кредитами, що надають місцевим органам влади, державним підприємствам, іноземним постачальникам тощо.

№36. Управління державним боргом

Під управлінням державним боргом слід розуміти сукупність заходів, що приймаються державою в особі її уповноважених органів щодо визначення місць і умов розміщення та погашення державних позик, а також забезпечення гармонізації інтересів позичальників, інвесторів і кредиторів.

Стратегічною метою управління державним боргом є: забезпечення необхідними обсягами ліквідних коштів загального державного управління та мінімізації витрат, пов’язаних з ризиками, погашенням та обслуговуванням державного боргу; створення передумов макроекономічної стабільності у короткостроковому та довгостроковому періодах.

№37 Сутність, функції та принципи організації місцевих фінансів

Місцеві фінанси - це система формування, розподілу й використання грошових та інших фінансових ресурсів для забезпечення місцевими органами влади покладених на них завдань і функцій

Традиційно фінанси виконують дві функції:

1) розподільчу;

2) контрольну.

Розподільча функція — основна для фінансів. Проявляється в процесі розподілу ВВП та національного доходу шляхом утворення фондів грошових коштів і використання їх за цільовим призначенням.

Контрольна функція — породжена розподільчою природою фінансів:

1) відображає властиві фінансам ознаки, які полягають у їх здатності сигналізувати про проходження розподільчого процесу, тобто виступати інструментом перевірки правильності утворення, розподілу і використання фондів грошових коштів у процесі господарювання;

2) охоплює всі сторони діяльності суспільства і суб'єктів економіки;

3) знаходить свій прояв у фінансовому контролі, який є одним із найдієвіших видів контролю

№38 Доходи місцевих бюджетів

До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, належать такі податки і збори (обов'язкові платежі):

-прибутковий податок з громадян у частині, визначеній Бюджетним кодексом;

-державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам;

-плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад;плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад;

-плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності (за винятком плати за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними пунктами), що справляється виконавчими органами відповідних рад;

-надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями;

-єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва у частині, що належить відповідним бюджетам.

-Податки і збори (обов'язкові платежі), зазначені у Бюджетному кодексі, складають кошик доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.

№39.Видатки місцевих бюджетів, їх склад та характеристика

Видатки б-ту – це кошти, які спрямовуються на здійснення програм , передбачених відповідним б-том .

Перша група — видатки на фінансування бюджетних установ і заходів, які забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, гарантованих державою, і які розташовані найбільш наближено до споживачів. Ці видатки здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст та їх об´єднань.

Друга група — видатки на фінансування бюджетних установ і заходів, які забезпечують надання основних соціальних послуг, гаран­тованих державою для громадян України. Вони здійснюються з бюджетів міст республіканського значення Автономної Республіки Крим і міст обласного значення, а також районних бюджетів.

Третя група — видатки на фінансування бюджетних установ і заходів, які забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для окремих категорій громадян, або фінансування програм, потреба в яких існує в усіх регіонах України. Ці видатки здійснюються з бюдже­ту Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів.

№40 Зміст міжбюджетних відносин та особливості їх організації

Міжбюджетні відносини - це відносини між державою, Автономною

Республікою Крим та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України.

Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами, та бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень.

Механізм міжбюджетних відносин має:

— сприяти гармонійному соціально-економічному розвитку регіонів;

— враховувати зацікавленість місцевих органів влади;

— базуватися не лише на нинішньому економічному стані регіонів, а й враховувати потенційні можливості.

41.Сутність і стан фінансового вирівнювання

Перерозподіл фінансових ресурсів за умов бюджетного федералізму проводиться з метою вирівнювання соціально-економічного розвитку регіонів країни, який безпосередньо впливає на формування фінансового потенціалу територій. У зв'язку з цим доходи і видатки місцевих бюджетів окремих регіонів України мають досить значні відмінності. Внаслідок цього, в Україні виникає потреба щодо проведення фінансового вирівнювання, спрямованого на нівелювання (у певних межах) таких відхилень, оскільки їх існування створює неоднакові умови для надання державними органами економічних, соціальних, адміністративних та інших послуг [2].

     Під фінансовим вирівнюванням слід розуміти приведення витрат бюджетів (за економічною та функціональною класифікацією) у відповідність до гарантованого державою мінімального рівня соціальних послуг на душу населення, усунення значних диспропорцій у здійсненні видатків окремих територій.

В Україні не проводиться ефективне фінансове вирівнювання бюджетної забезпеченості, не дивлячись на те, що питання про необхідність його здійснення неодноразово поставало на державному рівні.     Головним інструментом проведення фінансового вирівнювання адміністративно – територіальних одиниць країни нині є бюджетні трансферти.

42.Бюджетні трансферти та їх види

Трансфертні платежі — це передача доходів, які не потребують будь-яких прямих відповідних послуг економічного характеру. Бюджетні трансферти — це трансфертні платежі, які передаються бюджетам. 3гідно з міжнародно визнаною термінологією бюджетні дотації, субсидії і субвенції — це три види прямих бюджетних трансфертів.

Бюджетна дотація — незв’язаний, загальний, безумовний, генеральний трансферт.

Бюджетна субсидія — зв’язаний, спеціальний, умовний трансферт, що не вимагає участі у фінансуванні з боку отримувача.

Бюджетна субвенція — зв’язаний, спеціальний, умовний трансферт, який надається при певній участі у фінансуванні з боку отримувача.

Бюджетна дотація — це грошова допомога, яка надається вищестоящим бюджетом нижчестоящому при недостатній кількості у нього власних доходів для покриття запланованих видатків (для збалансування бюджету). Дотація не має цільового призначення.

Бюджетна субсидія — це грошова допомога, яка надається вищестоящим бюджетом нижчестоящому на певну ціль, тобто для фінансування конкретної установи або заходу.

Бюджетна субвенція (вид субсидії) — це грошова допомога, яка надається вищестоящим бюджетом нижчестоящому на певну ціль і на основі пайової участі у фінансуванні.

Перерахування бюджетних трансфертів здійснюється на основі платіжних доручень. Проходження документів здійснюється аналогічно проходженню документів при перерахуванні бюджетних коштів на видатки.

43. Сутність та принципи системи соціального страхування

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування — це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування громадян України здійснюється за принципами:

- законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов’язкового державного соціального страхування;

- обов’язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах.

- надання права отримання виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням особам, зайнятим підприємницькою, творчою діяльністю тощо;

- обов’язковості фінансування страховими фондами (установами) витрат, пов’язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг, у обсягах, передбачених законами з окремих видів загальнообов’язкового соціального страхування;

- солідарності та субсидування;

- державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;

- забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий мінімум, встановлений законом, шляхом надання пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування;

- цільового використання коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування;

- паритетності представників усіх суб’єктів загальнообов’язкового державного соціального страхування в управлінні загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням.

44.Функції соціального страхування

—   формування грошових фондів, з яких покриваються витра­ти, пов'язані з життєдіяльністю непрацездатних і осіб, що з по­гляду на обставини не беруть участі в трудовому процесі;

—   забезпечення потрібної структури трудових ресурсів;

—    зменшення розриву в рівнях матеріального забезпечення працюючих і непрацюючих (безробітні, інваліди) громадян;

—   сприяння вирівнюванню життєвого рівня різних соціальних груп населення, не залучених до трудового процесу;

—    підтримка сформованого матеріального рівня застрахова­ного, якщо звичайне джерело доходу стає для нього недоступним (захисна функція);

—     відшкодування збитку з втрати працездатності і збитку здоров'я за допомогою матеріального відшкодування втрати за­робітку, а також оплати послуг у зв'язку з лікуванням і реабіліта­цією (компенсаційна функція);

—   забезпечення застрахованим (і членам їхніх родин) покрит­тя усіх витрат;

—   вплив на суспільний розподіл і перерозподіл: соціальні ви­плати збільшують частку вартості, що направляється на спожи­вання застрахованим; це полягає в поділі матеріальної відповіда­льності за соціальні ризики між усіма застрахованими, робото­давцями і державою (перерозподільча функція);

— узгодження інтересів соціальних суб' єктів з ряду принци­пових для життєдіяльності найманих робітників питань (стабілі­зуюча функція).

45.Суб’єкти та об’єкти соціального страхування

Соціальне страхування — обов'язковий елемент економіч­ної системи держави. Воно має на меті або відшкодування збит­ків, завданих окремому господарству в разі стихійного лиха, або надання певної суми коштів окремій особі у випадку настання за­здалегідь визначеної події, пов'язаної з життям цієї особи. Суб'єктами загальнообов'язкового державного соціального страхування, незалежно від його виду, є:

•    страховики;

•    страхувальники;

•    застраховані особи;

•   в окремих випадках — члени родин застрахованих осіб та інші особи.

Об'єктом загальнообов'язкового державного соціального страхування є страховий випадок, з настанням якого у застрахо­ваної особи (або члена його родини, іншої особи) виникає право на одержання соціального матеріального забезпечення та соціа­льних послуг.

46. Діяльність Пенсійного фонду України

реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та збору, ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску;

внесення пропозицій Міністру щодо формування державної політики з питань пенсійного забезпечення та збору, ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску;

керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

призначення (перерахунок) пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та підготовка документів для їх виплати;

забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством;

ефективне та цільове використання коштів, удосконалення методів фінансового планування, звітності та системи контролю за витрачанням коштів;

забезпечення збору, ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску, інших коштів відповідно до законодавства та здійснення контролю за їх сплатою;

виконання інших завдань, визначених законами України та покладених на Пенсійний фонд України Президентом України.

47.Фонд соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності

Фонд соціального страхування з тимчасової втрати пра­цездатності (далі — Фонд) є органом, що здійснює керівницт­во і управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності й витратами, зумовленими народженням та похованням, здійснює збір і акумуляцію страхових внесків та інших засобів, призначе­них для фінансування матеріального забезпечення і соціальних послуг, і забезпечує їхнє надання, а також здійснює контроль за використанням цих коштів. Фонд належить до цільових позабюджетних страхових фондів. Усі застраховані особи є його членами. Фонд є самостійною некомерційною саморегульованою орга­нізацією. Держава є гарантом надання матеріального забезпечен­ня і соціальних послуг застрахованим особам Фондом, його ста­більної діяльності. Діяльність Фонду регулюється законами України і його стату­том, що затверджується правлінням.

48.Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві

Завданнями страхування від нещасного випадку є:

проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим

відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;

відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою застрахованими особами заробітної плати або відповідної її частини під час виконання трудових обов'язків, надання їм соціальних послуг у зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також у разі їх смерті здійснення страхових виплат непрацездатним членам їх сімей.

Дія цього Закону поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від їх форм власності та господарювання (далі - підприємства), у фізичних осіб, на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності.

Особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону

Держава гарантує усім застрахованим громадянам забезпечення прав у страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.

Законодавство про страхування від нещасного випадку складається із Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Кодексу законів про працю України та інших нормативно-правових актів.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством про страхування від нещасного випадку, то застосовуються норми міжнародного договору.

Суб'єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик.

Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування (далі - працівник).

Страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках - застраховані особи.

Страховик - Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд соціального страхування від нещасних випадків).

Об'єктом страхування від нещасного випадку є життя застрахованого, його здоров'я та працездатність.

49.Фонд соціального страхування на випадок безробіття

Фонд загальнообов'язкового державного соці­ального страхування на випадок безробіття ство­рений для управління страхуванням на випадок безробіття, провадження збору та акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів для надання соціальних послуг.

Фонд є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією.

Загальнообов'язкове державне соціальне стра­хування на випадок безробіття — система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріаль­не забезпечення на випадок безробіття з не­залежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного со­ціального страхування України на випадок без­робіття.

Страхуванню на випадок безробіття підляга­ють особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), включаючи тих, хто про­ходить альтернативну (невійськову) службу, пра­цює неповний робочий день або неповний робо­чий тиждень та на інших підставах, передбаче­них законодавством про працю.

Об'єктом страхування на випадок безробіття є страховий випадок, із настанням якого у застра­хованої особи (члена її сім'ї, іншої особи) вини­кає право на отримання матеріального забезпе­чення на випадок безробіття та надання соці­альних послуг.

Матеріальне забезпечення здійснюється у та­ких формах:

> допомога по безробіттю, у тому числі одно­разова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності;

> допомога по частковому безробіттю;

> матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення ква­ліфікації безробітного;

> матеріальна допомога по безробіттю, одно­разова матеріальна допомога безробітному та не­працездатним особам, які перебувають на його утриманні;

> допомога на поховання у разі смерті безробіт­ного або особи, яка перебуває на його утриманні.

50. Система недержавного пенсійного забезпечення

1. Система недержавного пенсійного забезпечення - це складова частина системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб, крім випадків, передбачених законами, у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат.

2.Суб'єктами недержавного пенсійного забезпечення є:

- недержавні пенсійні фонди;

- страхові організації, які уклали договори страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті;

- банківські установи, які уклали договори про відкриття пенсійних депозитних рахунків;

- вкладники та учасники пенсійних фондів, учасники накопичувальної системи пенсійного страхування;

- вкладники пенсійних депозитних рахунків;

- фізичні та юридичні особи, які уклали договори страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті;

- засновники пенсійних фондів;

- роботодавці - платники корпоративних пенсійних фондів;

- саморегулівні організації суб'єктів, які надають послуги у сфері недержавного пенсійного забезпечення;

- органи державного нагляду і контролю у сфері недержавного пенсійного забезпечення;

- адміністратори пенсійних фондів;

- компанії з управління активами;

- зберігачі;

- аудитори;

-особи, які надають консультаційні та агентські послуги відповідно до цього Закону.

3. Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється:

- пенсійними фондами шляхом укладення пенсійних контрактів між адміністраторами пенсійних фондів та вкладниками таких фондів відповідно до цього Закону;

- страховими організаціями шляхом укладення договорів страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду відповідно до цього Закону та законодавства про страхування;

- банківськими установами відповідно до цього Закону та законодавства про банківську діяльність шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, що встановлюється згідно із законом.

Принципи недержавного пенсійного забезпечення

1. Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється на принципах:

- законодавчого визначення умов недержавного пенсійного забезпечення;

- заінтересованості фізичних осіб у недержавному пенсійному забезпеченні;

- добровільності створення пенсійних фондів юридичними та фізичними особами, об'єднаннями фізичних осіб та об'єднаннями юридичних осіб;

- добровільної участі фізичних осіб у системі недержавного пенсійного забезпечення та вибору виду пенсійної виплати, крім випадків, передбачених цим Законом;

- добровільності прийняття роботодавцем рішення про здійснення пенсійних внесків на користь своїх працівників до системи недержавного пенсійного забезпечення;

- економічної заінтересованості роботодавця у здійсненні пенсійних внесків на користь своїх працівників до системи недержавного пенсійного забезпечення;

- неможливості необґрунтованої відмови роботодавця від здійснення пенсійних внесків до системи недержавного пенсійного забезпечення на користь своїх працівників, якщо роботодавець розпочав здійснення таких пенсійних внесків;

- рівноправності всіх учасників пенсійного фонду, які беруть участь в одній пенсійній схемі;

- розмежування та відокремлення активів пенсійного фонду від активів інших суб'єктів недержавного пенсійного забезпечення та накопичувального пенсійного страхування з метою захисту майнових прав учасників пенсійного фонду та унеможливлення банкрутства пенсійного фонду;

- визначення розміру пенсійної виплати залежно від суми пенсійних коштів, облікованих на індивідуальному пенсійному рахунку учасника фонду або застрахованої особи;

- гарантування фізичним особам реалізації прав, наданих їм цим Законом;

- цільового та ефективного використання пенсійних коштів;

- державного регулювання розміру тарифів на послуги, що надаються у системі недержавного пенсійного забезпечення;

- відповідальності суб'єктів системи недержавного пенсійного забезпечення за порушення норм, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами;

- державного регулювання діяльності з недержавного пенсійного забезпечення та нагляду за його здійсненням.

50. Система недержавного пенсійного забезпечення

Недержа́вний пенсі́йний фонд (НПФ) — це фінансова установа, що працює винятково для пенсійного забезпечення громадян і має статус неприбуткової організації.

Пенсійні активи – активи пенсійного фонду страхової організації, банківської установи за рахунок яких здійснюються пенсійні виплати. Активи пенсійного фонду формуються за рахунок пенсійних внесків до цього фонду та прибутку, збиту, від інвестування пенсійних внесків.

Склад активів пенсійного фонду:

1. активи в грошових коштах;

2. активи в цінних паперах;( цінних паперів, погашення та отримання доходу за якими гарантовано КМУ Радою міністрів АРК, місцевими радами., або ін.. державами. Акцій та облігацій українських емітентів, що пройшли лістинг та перебувають в обсягу на фондовій біржі

3) інші активи згідно із законодавством

Пенсійні активи не можуть бути предметом застави і повинні використовуватися виключно для цілей інвестиційної діяльності НФП, виконання зобов’язань фонду перед його учасниками та оплати витрат, пов’язаних із здійсненням недержавного пенсійного забезпечення.

Управління активами НПФ може здійснюватися такими особами;

• компанією з управління активами;

• банком щодо активів створеного ним корпоративного пенсійного фонду;

— професійним адміністратором, який отримав ліцензію на провадження діяльності з управління активами.

Зберігачем коштів пенсійного фонду може бути банк, який: має ліцензію на здійснення діяльності, не є пов'язаною особою фон­ду, не провадить управління активами створеного ним корпора­тивного пенсійного фонду і не є кредитором адміністратора або осіб, що здійснюють управління активами фонду.

Обов'язками зберігача пенсійного фонду є:

• відкриття та ведення рахунків пенсійного фонду;

• приймання, передача, облік та забезпечення зберігання цінних паперів та документів;

перевірка підрахунку чистої вартості активів пенсійного фонду і чистої вартості одиниці пенсійних внесків

51.Недержавне медичне страхування

Медичне страхування—це форма соціального захисту населення щодо охорони здоров'я, пов’язана з компенсацією витрат громадян на медичне обслуговування. Медичне страхування передбачає страхування на випадок втрати здоров'я з будь-якої причини.

Об’єктом медичного страхування є майнові інтереси, пов’язані з життям ї здоров'ям громадян, а його метою—забезпечення застрахованим особам при виникненні страхового випадку права на отримання медичної допомоги за рахунок нагромаджених коштів та фінансування профілактичних заходів.

Основним завданням медичного страхування є:

1) посередницька діяльність в організації та фінансуванні страхових програм із надання медичної допомоги населенню; 2) контроль за обсягом та якістю виконання страхових медичних програм. 3) розрахунок з медичними, соціальними установами та приватними лікарями за виконану роботу

Суб’єктами медичного страхування є страховики, страхувальники, застраховані особи та медичні заклади.

Страховиками (страхові медичні організації, компанії, фонди) визнаються юридичні особи, які створені і функціонують у формі АТ повних, командитних товариств або ТДВ у відповідності з чинним законодавством країни, а також отримали у встановленому порядку ліцензію для здійснення цієї діяльності

Страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали зі страховиками договори страхування.

Застрахований—це особа, яка бере участь в особистому страхуванні, чиє життя, здоров'я та працездатність є об’єктом страхового захисту

Медичні заклади є самостійними суб’єктами господарювання. Вони укладають угоди з медичними страховими організаціями і працюють у відповідності з ними.