1.2. Вікові етапи та фактори професійного самовизначення.

Принцип розвитку в психології підтверджує, що будь яке мотиваційне утворення у конкретний момент часу знаходиться на певній фазі його формування. В залежності від цієї фази процес мотивації протікає на різних рівнях і в різних аспектах. Як зазначає Б.С. Волков, професійне самовизначення починається у ранньому віці в іграх дітей і поступово досягає свого реального завершення у юності і молодості [8,c.122]. Дитина дошкільного віку приймає на себе професійні ролі: лікаря, продавця, шофера та ін. Діти відтворюють працю дорослих, набувають уявлення про значимість праці. Сама трудова діяльність дітей дошкільного віку, яка пов’язана з іграми у професії є засобом розвитку особистості. Молодший школяр свої можливості реалізує в учбовій та трудовій діяльності. На базі відтворюваного уявлення діти збагачують свої знання про різні види діяльності, різні професії. У цей період вони наслідують значущим дорослим, вчителям, батькам. Мотиви вибору майбутньої професії носять характер потягу, бажання. Тобто це неусвідомлені і слабкі мотиви. Але професійні фантазії можуть у майбутньому вплинути на професійне самовизначення особистості. Підлітки до професій відносяться вибірково. Вони не співвідносять свої мрії з практичною діяльністю. Це вік – мрій і фантазій. Діти уявляють себе мандрівниками, банкірами, капітанами та ін. Хлопчики, переважно, орієнтуються на мужні професії, дівчата - підлітки уявляють себе моделями, співачками та ін. Орієнтація на романтичні професії відбувається під впливом засобів масової інформації. На цьому етапі формування мотивації професії, діти ще не співвідносять свої особистісні дані з вимогами обраної професії. Але все більш уваги і приділяють реальним обставинам [22,c.345]. Якщо професійні мотиви підлітків розпливчасті, аморфні, мають характер мрії, то в юності людина стає перед необхідністю рішучого вибору професійного самовизначення. Романтичні уявлення у дійсності реалізувати неможливо, виникає рефлективний самоаналіз: хто я? Які я маю здібності? Який мій життєвий ідеал? Ким я хочу стати? Професійна мотивація йде з різних точок зору [11,c.50]: а) ІНТЕРЕСІВ людини, яка обирає майбутню професію. Інтересно – неінтересно. Наприклад, “Я люблю читати історичні романи. Стану істориком”. Тобто є предмет роздумів і кінцевий результат. Але співвідношення з тим де працювати і як працювати немає. Немає ні плану дії, ні способу досягнення. Але інтереси оптанта (людини, яка обирає професію) стимулюють його до більш глибокого вивчення історії. Учбові предмети в цей період підрозділяються на важливі, необхідні і неважливі; б) мотивація вибору професії з точки зору ЗДІБНОСТЕЙ оптанта. “Я добре розумію математику – мабуть я стану математиком”. Тут треба мати на увазі, що задатки здібностей багатопланові. Навіть великі люди знаходили себе не одразу. Виявлення здібностей оптанта – підкріплює його інтереси до вибору професії. в) вибір професії з точки зору системи ЦІННОСТЕЙ: Хочу допомагати людям: стану лікарем. На цьому етапі молода людина обговорює із знавцями цінностей тої чи іншої професії. Практичне прийняття рішення включає в себе два компоненти: визначення рівня кваліфікації майбутньої праці, обсяг і строки підготовки до нього і вибір спеціальності. Послідовність цих виборів може бути різною. Спочатку можна визначити сферу діяльності, наприклад, зайняття медициною, а потім рівень кваліфікації – лікар, фельдшер чи медсестра. Може бути і навпаки – спочатку вступити до інституту. Як показує практика, такій підхід є більш розповсюджений [24,c.145].У віці 16-23 років більшість юнаків та дівчат одержують професійну освіту в учбових закладах чи професійну підготовку на підприємствах. Бажане майбутнє стало реальністю, але це не завжди приносить задоволення. Деякі молоді люди розчаровані у виборі професії. Робота може виявитися механічною, скучною, керівник – не справедливим, співробітники – не поділяють їх поглядів. Неможливість адаптуватись може заважати подальшому професійному росту. Таким чином, професійне самовизначення слід розуміти, як процес становлення мотиваційно-смислової домінанти суб’єкта праці у цілісному просторовому життєвому шляху людини., де успішність професійної діяльності виступає критерієм успіху життя [24,c.130]. Саме ж професійне самовизначення слід розглядати у єдності трьох суб’єктивно-особистісних форм життєдіяльності людини: вибір трудового простору для прикладення особистістю ресурсів трудової активності; вибір професії; реалізація змісту трудової діяльності.

Фактори, які впливають на професійне самовизначення. На професійне самовизначення впливають: соціальне і матеріальне становище сім’ї; рівень освіти батьків; випадкові фактори захоплень. Раннє професійне самовизначення за звичаєм пов’язане з неблагополучними сімейними умовами; з низькою успішністю у школі; з недостатнім усвідомленням вибраної спеціальності. Останнє відбувається тоді, коли молода людина звертає увагу тільки на зміст і зовнішній престиж професії без розгляду інших факторів. Так, наприклад, при виборі професії геолога, її романтичності, не враховуються інші аспекти: труднощі експедицій, їх частота і відрив від дому і близьких. Чим молодший вік людини котра вибирає професію, тим більш вірогідно, що це вибір не самостійний, а зроблений за підказкою. Недостатньо усвідомлений вибір є і тоді, коли професії поділяються тільки на “добрі” (де все добре) і “погані” де все погано), тобто змістовний аналіз професії не проводиться. Затягування, відкладання самовизначеності пов’язане: з відсутністю сталих інтересів або незрілості особистості [7,c.126]. Як вже зазначалося, на вибір професії оптантом впливає сім’я. Сім’я, як правило, зацікавлена у професійному визначенні своїх дітей. Це виявляється в розмовах про проблеми роботи, відвідуванні робочого місця батьків, обговорюються зовнішні атрибути тієї чи іншої професії [28,c.67]. На професійне ставлення людини впливає сам характер дитячо-батьківських відносин. Авторитарні батьки можуть не звертати уваги на інтереси дитини. Вони самі визначають, що дитині, на їх погляд потрібно, з якими вміннями йому буде легше жити. Іноді батьки вибирають для дитини ту спеціальність, яку вони самі хотіли би одержати, але в силу якихось обставин не одержали. Авторитарні батьки можуть і занижувати здібності підлітка, встановлюючи межу його прагненням [28, с.86.]. В таких ситуаціях одні діти можуть активно виразити свій протест, інші мовчазно приймають настанову батьків. Тільки соціально зріла особистість може усвідомлено зробити свій вибір. Соціальну зрілість пов’язують із засвоєнням людиною системи цінностей, норм, настанов. Цінності – це ідеї, ідеали, цілі, до яких прагне людина і суспільство. Існують загальноприйняті цінності, такі як любов, престиж, повага, знання, гроші, здоров’я та ін; внутрішньо групові цінності – політичні, релігійні тощо; індивідуальні (особистісні). Цінності об’єднуються у систему, котра змінюється з віком та обставинами життя [23, с.155]. Функції цінностей різноманітні. Вони є: орієнтиром в житті людини; необхідні для підтримання соціального порядку і виступають як механізм соціального контролю. Система цінностей віддзеркалює суттєві цінності, ідеї і ідеали епохи. Дослідниками (Е.Б. Ширяєв, 1987р) встановлено, що в 30-50 рр. на першому місці знаходилися – романтика та працелюбство. У 70-80-ті рр. перші місце зайняли практичність і наполегливість. Є.В. Васіна у 2000 році встановила, що у 1988-1990 роки відбулися зміни в ціннісних орієнтаціях молоді у сторону індивідуально людського існування, за рахунок орієнтацій, спрямованих на широку людську спільність [26,c.344]. Багатьма дослідниками відзначається тісний зв’язок мотиваційної сфери особистості з її ціннісними орієнтаціями. В.А. Ядов, розмежовуючи соціально-психологічний та загально психологічний підходи до дослідження ціннісних орієнтацій, зазначає, що в соціальній психології “це сфера дослідження соціалізації індивіда, його адаптації до групових норм і вимог, а в загальній психології – вивчення вищих мотиваційних структур життєдіяльності” [28, с.16]. За словами Б.Ф. Поршнєва [22, с.344-349], основа особистості полягає у функції вибору. Вибір припускає перевагу одного мотиву над усіма іншими. Але для цього повинні бути засади, і такими засадами є цінність, “бо цінність – єдина міра порівняння мотивів” [6, с.122]. Таким чином, вивчення мотивації професійного вибору і системи ціннісних орієнтацій молоді може слугувати інструментом для виявлення змін, які відбуваються у відношенні до перспектив одержання вищої освіти, професійної підготовки під впливом соціально-економічних реалій сьогодення.

1.3. Роль мотивації в навчально-професійній діяльності студента. Ставлення студента до свого навчання у ВНЗ залежить насамперед від чинників вибору професії (спеціальності) і ставлення до самого про­цесу учіння. Позитивною мотивацією професійного вибору студента є такі його прояви: - яскраво виражений інтерес до професії; - бажання в майбутньому займатися саме цією професійною діяльністю; - прагнення бути корисним людям, суспільству, результатами своєї про­фесійної діяльності служити Україні та ін. У реальному житті трапляються дещо інші мотиви вибору ВНЗ (со­ціальний престиж професії, вплив або вказівки рідних, випадковий збіг обставин тощо) [4,c.51].

Мотиви вибору професії значною мірою визначають мотиви учіння студента. Вони зумовлюють ставлення студента до навчання і його ре­зультати, впливають на організацію самостійної навчальної роботи, а то­му й на оволодіння навичками самоосвіти.

Мотиви учіння – це причини, що спонукають студента до навчання, його настанови (психологічне налаштування, готовність до пізнавальної діяльності та ін.), пізнавальні потреби й інтереси, які визначають цілеспря­мованість, наполегливість та інші вольові якості особистості студента. Студентам потрібно забувати про матеріальні мотиви, як це було у школі.

Реальна діяльність завжди полімотивована, а тому і в учінні студента потрібно розуміти ієрархію мотивів, їхню підпорядкованість, помічати го­ловні мотиви. У мотивації, звичайно, можливі зміни, а тому важливо вра­ховувати, які мотиви учіння студентів є провідними на кожному курсі. Мотиви навчання є не тільки передумовою успішного професійного навчання студента, вони є також його наслідком. Мотиви формуються в діяльності, а організовує цю діяльність викладач, ставлення ж студентів до цієї діяльності формуються в ній самій. До навчального матеріалу має бути позитивне ставлення, тобто предмет засвоєння повинен бути ціка­вим у своєму власному русі, пізнавальна активність спрямована на пере­борення шаблону у своїй діяльності. На жаль, у багатьох студентів вимо­ги до своєї навчально-професійної діяльності занижені (запам’ятав – від­творив – забув).При зовнішній мотивації у студентів виявляється споживацьке став­лення до учіння, навчальний матеріал засвоюється (запам’ятовується) для близької цілі (відповісти на семінарі, скласти залік) і після відтво­рення швидко забувається. При внутрішній мотивації навчально-профе­сійної діяльності у студента на першому місці – професійні та пізнаваль­ні інтереси.За результатами дослідження А.Г. Бугріменка, навчальна діяльність внутрішньо і зовнішньо мотивованих студентів відрізняється. Переваж­но внутрішньо мотивовані студенти більше «занурені», залучені до на­вчального процесу. Вони характеризуються мотивацією самовизначеної навчальної діяльності: більш активні, свідомі, довільні в плануванні сво­го учіння. Такі студенти приділяють однакову увагу як загальноосвітнім, так і вузькопрофесійним предметам. Вони більше орієнтовані на процес і результат навчально-професійної діяльності, ніж на зовнішні чинники (наприклад, педагогічне оцінювання) [9,c.46].

Зовнішньо мотивовані студенти не такі самостійні й довільні в органі­зації процесу навчання, менше «занурені» в навчальну діяльність. їхню активність спричиняють не стільки пізнавальні або професійні мотиви, скільки зовнішні щодо процесу і результату навчальної діяльності чин­ники (наприклад, одержати стипендію). Зовнішніми щодо навчальної ді­яльності студента є численні прагматичні мотиви (відтермінування від армії, майбутнє працевлаштування тощо).

Складна проблема і важливе завдання вищої школи – формування професійних мотивів навчання студентів, вироблення в них потреби в опануванні професійних знань, умінь і навичок. При наявності професійної мотивації пізнавальна діяльність студента має розгорнутий, пристрас­ний, наполегливий характер. Тоді він отримує насолоду від навчання, яке викликає в нього позитивні емоції, бажання працювати. Мотивація до­сягнення успіху визначає любов і захоплення своєю роботою, процесом навчання. Студенти виявляють ініціативу, створюють навколо себе твор­чу пізнавальну атмосферу. Вони демонструють готовність до успішної, результативної навчально-професійної діяльності. Навіть коли невдача - студенти виявляють оптимізм, не впадають у відчай, а приймають виклик і відкривають у собі нові творчі можливості для переборення труднощів [15,c.5].

Допомагає успішному учінню студентів мотивація самостверджен­ня, бажання продемонструвати свої реальні й можливі досягнення. Вони виявляють наполегливість, високу емоційність у ставленні до своїх ре­зультатів. Хоча при невдачах може бути навіть стресовий стан, але сту­дент швидко знаходить вихід із нього. У триєдиному завданні – навчання, розумовий розвиток і виховання -зв’язною ланкою є інтерес суб’єкта учіння. Завдяки пізнавальному інтер­есу як знання, так і процес опанування ними можуть стати рушійною силою розвитку інтелекту і важливим чинником виховання різнобічно розвинутої особистості студента. Що частіше перевіряється і оцінюється навчальна робота, то ціка­віше працювати і навчатися. Яскравість, емоційна схвильованість викладання з величезною си­лою впливає на студента, формує його позитивне ставлення до предмета. Емоційний вплив – один із найсильніших і правильних шляхів збуд­ження інтересу. Образність, емоційна насиченість змісту навчального матеріалу в умілій розповіді викладача передається студентам. Щира за­хопленість педагога своїм предметом бездоганно діє на аудиторію. Зви­чайно, потрібно шукати ефективні шляхи комунікації зі студентами і під час читання лекції, і при проведенні семінарського заняття. Зрозуміло, що не кожен навчальний предмет містить таку яскраву емоційність як, наприклад, художня література, і викладач повинен добирати для цього особливі засоби і прийоми педагогічної взаємодії.

Залежно від мотивації навчання і характеру навчально-професійної діяльності можна виділити такі типи студентів [10,c.34].

1-ий тип – орієнтація на різнобічну професійну підготовку, пізнаваль­на діяльність розвивається в ширину.

2-ий тип – орієнтація на вузьку спеціалізацію, пізнавальна діяльність розвивається в глибину.

3-ій тип – відсутність внутрішньої мотивації, пізнавальна активність мінімальна.

Для формування позитивної мотивації навчально-професійної діяль­ності студент повинен стати її суб’єктом [25,c.50]:

1) виявляти вільну пізнавальну активність, інтелектуальну ініціативу і самостійність у прийнятті рішень щодо вибору шляхів і змісту само-освіти.

2) збагачувати свій внутрішній світ, бути відкритим новому досвіду.

3) у діях сьогодення орієнтуватися на своє майбутнє, будувати особистісну перспективу. Мотивація учіння посилюється, якщо студент бачить зв’язок між засвоєнням знань і збагаченням власного досвіду та вимогами й функціями майбутньої професійної діяльності.

4) розвивати рефлексивні процеси: самооцінку, самокритичність.

5) виховувати в собі потребу втілювати в життя власні плани, реалізовувати потенційні можливості. Лише за наявності у студента потреби в самореалізації розвиваються його загальні й професійні здібності, успішно здійснюється теоретична і методична професійна підготовка, формується духов

на і моральна вихованість. Учіння для нього набуває життєвого смислу, і він працює на вищому рівні активності.