51. Спеціальні (вільні) економічні зони в регіональній економіці України.

Для прискорення економічного розвитку на території України почали створювати спеціальні (вільні) економічні зони для залучення іноземних інвестицій, активізації підприємницької діяльності спільно з іноземними інвесторами.Спеціальна (вільна) економічна зона являє собою частину території України, на якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і дії законодавства України. На території спеціальної економічної зони запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних та іноземних юридичних і фізичних осіб. Можуть створюватися спеціалізовані економічні зони таких різних функціональних типів:• вільні митні зони і порти;• експортні;• транзитні;• митні склади;• технологічні парки;• технополіси;• комплексні виробничі зони;• туристсько-рекреаційні зони;• страхові зони;• банківські зони. З погляду формальних критеріїв, в якості регіонів створення СЕЗ, можуть розглядатися: Одеса, Ізмаїл, Херсон, Миколаїв (порти), Волинська,Львівська, Закарпатська, Чернівецька, Одеська, Івано-Франківська області, Крим, міста Київ і Харків. Існування спеціальної економічної зони утворює сприятливі умови для соціального розвитку регіонів, оскільки зростає життєвий рівень населення, вирішуються гострі соціальні питання, наприклад, такі як безробіття, розширення послуг для населення та інші. Важелі, що несе в собі ідея спеціальних економічних зон, як засобу регіональної політики, можна застосувати для цілеспрямованого розвитку регіонів, проведення корекції економічного розвитку, позбавлення окремих негативних тенденцій. Нині створено 12 СЕЗ та 5 ТПР, з яких, за існуючими оцінками, успішними з погляду залучення додаткових інвестицій є лише 3 (Донецька, Закарпатська та Львівська обл). Формування і розвиток СЕЗ пов'язано з низкою проблем. Це, в першу чергу, складність і непрозорість процедури входження і виходу із статусу суб'єкта СЕЗ, що негативно впливає на інвестиційний режим, знижує прибутковість окремих видів діяльності

Білет №8

8. Історичний огляд розвитку економічного районування України.

Економічне районування України тісно пов'язане з роботами з районування Російської імперії, а згодом – СРСР.

Зокрема, К.І. Арсеньєв в одному з перших досвідів районування Росії за особливостями природи й господарства виділив на території нинішньої України два «простори» – Карпатський (Київська, Волинська, Подільська, Чернігівська, Полтавська губернії) і Степовий (інша частина України).

П.П. Семенов-Тян-Шанський при районуванні Європейської Росії виділив на Україні за принципом одноманітності природних і економічних ознак 3 райони: Малоросійський (Чернігівська, Полтавська та Харківська губернії), Новоросійський (Катеринославська, Херсонська та Таврійська губернії), ПівденноЗахідний (Київська, Подільська та Волинська губернії).

Після приєднання України до Радянської Росії в 1920 р. за планом електрифікації (ГОЕЛРО) був виділений ДонецькоПівденний район у складі Донецької області та губерній: Катеринославської, Харківської, Таврійської, Полтавської, Київської, Чернігівської, Волинської, Подільської, Воронезької.

Проте для внутрішньореспубліканського планування Держплан України використовував так званий традиційний районний поділ, який на 1926 р. виглядав наступним чином:

1) Полісся (Волинський, Глухівський, Чернігівський, Коростеньський, Шепетівський, Конотопський і Ніжинський округи);

2)Правобережжя (Білоцерківський, Черкаський, Київський, Вінницький, Тульчинський, Проскурівський, Уманський, Бердичівський, Кам’янецький і Могилівський округи);

3)Лівобережжя (Харківський, Полтавський, Сумський, Кременчуцький, Прилуцький, Ізюмський, Куп'янський, Лубенський і Роменський округи);

4) Хліботорговельний степ (Херсонський, Одеський, Миколаївський, Мелітопольський, Старобільський, Зінов’євський, Первомайський округи та Молдавська АРСР);

5) Промисловий степ (Артемівський, Запорізький, Криворізький, Луганський, Маріупольський, Сталінський, Павлоградський та Дніпропетровський округи).

6) Правобережне Полісся (Волинський і Коростеньський округи).

Водночас у практичній роботі для планування розвитку народного господарства Держплан УРСР поділяв Україну на 7 економічних районів:

1) Донбас (Сталінська та Луганська області);

2) Придніпров'я (Дніпропетровська та Запорізька області);

3) Лівобережжя (Харківська, Полтавська та Сумська області);

4) Правобережжя (Черкаська, Вінницька, Хмельницька області);

5) Західний (Волинська, Рівненська, Львівська, Тернопільська, Дрогобицька, Станіславська, Чернівецька та Закарпатська області);

6) Полісся (Житомирська, Київська, Чернігівська області);

7) ПівденноЗахідний (Одеська, Миколаївська, Херсонська, Кіровоградська та Кримська області).