6.Закон України про вищу освіту та його значення в розбудові освіти в державі

Проект Закону України «Про вищу освіту» розроблено з урахуванням сучасних вимог економіки України, входженням національної вищої освіти до Європейського простору вищої освіти та переходу системи вищої освіти до впровадження Національної рамки кваліфікацій.

Прийняття законопроекту сприятиме реалізації вперше в Україні єдиного освітнього простору, без якого неможливо ставити питання про визнання в світі українських дипломів, продовження навчання студентів, аспірантів у зарубіжних університетах.

В основі змін такі два підходи:

перше - реформування системи вищої освіти відповідно до умов соціально орієнтованої економіки;

друге - адаптація до Європейського простору вищої освіти.

Демократизується управління вищими навчальними закладами.

Структура вищої освіти адаптована до Європейського простору вищої освіти, що закладає умови для полегшення визнання дипломів, академічної та професійної мобільності, реалізації можливості освіти впродовж життя. Передбачено освітньо-кваліфікаційні рівні вищої освіти – молодший спеціаліст, бакалавр, магістр, а також вводяться освітньо-науковий рівень доктора філософії і науковий рівень доктора наук.

У зв’язку з передачею повноважень Вищої атестаційної комісії України до повноважень центрального органу виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки, внесено зміни до структури законопроекту.

Перепідготовку, що є нормою чинного Закону, віднесено до здобуття вищої освіти на основі певного освітньо-кваліфікаційного рівня і передбачено у частині дев’ятій статті 6 законопроекту.

Визначено типи вищих навчальних закладів – університет, академія, коледж, професійний коледж – та необхідні умови їх функціонування, а також вимоги щодо реалізації освітньо-професійних програм різних рівнів.

Визначено особливості військових вищих навчальних закладів , а також статус дослідницьких університетів як лідерів вищої освіти (стаття 24).

Унормовано питання стандартів вищої освіти. Ліквідовано громіздку схему – державні стандарти, галузеві стандарти, стандарти вищого навчального закладу. У законопроекті передбачено, що до стандартів вищої освіти входять: освітньо-кваліфікаційні (освітньо-наукові) характеристики, освітньо-професійні (освітньо-наукові) програми, засоби діагностики якості освіти.

Перелік спеціальностей за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спеціаліста, бакалавра, магістра та освітньо-науковим, науковим рівнями доктора філософії, доктора наук передбачено затверджувати Міністерством освіти і науки, молоді та спорту.

Визначено принципи роботи органів студентського самоврядування (стаття 37).

Унормовано питання робочого часу педагогічних і науково-педагогічних працівників, що визначається як скорочена тривалість – 36 годин на тиждень (стаття 51). Закріплено норму соціальної стипендії студента не може бути менше прожиткового мінімуму.

7..Гуманітаризація і гуманізація педагогічного процесу в школі

Останнім часом більшість науковців і педагогів говорять про кризу системи освіти, головну причину якої пов’язують з тим, що освіта втратила свій ціннісний аспект, що вона не має гуманістичного підтексту. На потребі гуманізації та гуманітаризації освіти й освітнього процесу сьогодні одностайно наполягають як представники науки, так і працівники освіти.

Складником і засобом досягнення загального процесу гуманізації, спрямованого на долучення до гуманітарної культури як до цілісного феномену, є ідея гуманітаризації освіти. Узагальнюючи численні визначення, можна дійти висновку, що під гуманітаризацією освіти слід розуміти індивідуальне самовизначення особистості, розвиток її самосвідомості, самоосвіти задля наступної самореалізації в особистісному та професійному планах. Гуманітаризація освіти, як зазначає М. Назарова, є водночас наслідком, причиною, чинником і завданням гуманізації життя суспільства, відповіддю на запити техносфери. Головним завданням, яке ставиться перед гуманітаризацією освіти, є взаємозбагачення та взаємодоповнення знань з окремих предметів, що має посприяти створенню єдиного образу світу. Така освіта повинна бути спрямована на розвиток глибоких і дійових знань, мисленнєвих операцій, досвіду творчої діяльності.

Сьогодні освітянам пропонуються два шляхи розв’язання проблеми гуманізації та гуманітаризації освіти. Перший – суто механічний, екстенсивний, який зводиться винятково до включення у навчальні плани і програми більшої кількості гуманітарних і суспільно-політичних предметів. Цей шлях обрали більшість вищих навчальних закладів України, а також пострадянських країн. Інший шлях, який, на нашу думку, є більш плідним, передбачає істотні зміни в самому процесі викладання.

Гуманітаризація передбачає зміну логіки самого навчального процесу, оскільки у ньому взаємодіють «живі люди, яких смисли освіти звели разом. ... У цьому контексті навчальний процес повинен бути не метою, а приводом і умовою взаємодії безпосередніх учасників педагогічного процесу...» [5, 14]. Гуманітаризація – це перш за все діалогізація освіти. Лише у такому випадку освіта буде виконувати своє основне завдання – пристосування до культури, ажде, як вважав М. Бахтін, пристосуватися до культури – означає вступити у діалог соціальних мов і на основі цього зуміти сказати своє слово.

Отже, під гуманізацією освіти слід розуміти створення соціально-ціннісної та морально-психологічної основи для стосунків між суб’єктами педагогічного процесу, здатної забезпечити становлення особистості того, хто навчається, де критерієм повинна бути міра індивідуального самовизначення. Відновити гуманістичну сутність освіти через її гуманізацію та гуманітаризацію, тобто повернути втрачене за допомогою втраченого.