50

План:

1.Індивідуальні завдання з дисципліни «Конституційне право України»….…3

2. Індивідуальні завдання з дисципліни «Екологія»……………………….….19

3. Індивідуальні завдання з дисципліни «Трудове право України»………….31

Список використаних джерел …………………………………………….…...48

Індивідуальні завдання на навчальну практику з дисципліни

«Конституційне право України»

Блок питань № 1

Під юридичними фактами розуміють, як правило, такі життєві обставини, з якими норми права пов’язують виникнення, зміну чи припинення правових відносин.

Правові факти – це такі факти реальної дійсності, з настанням яких наступають певні юридичні наслідки ( а не тільки правовідносини).

Особливості конституційно-правових фактів обумовлені тими суспільними відносинами, які потрапляють у сферу дії норм конституційного права. Такі факти спричиняють виникнення, зміну чи призупинення правовідносин, які мають місце в процесі реалізації повновладдя народу України.

Вивчення й аналіз конституційно-правових фактів своїм підґрунтям має здобутки загальної теорії держави і права, цивілістики.

Важливим елементом конституційно-правових відносин, на прикладі якого найбільш рельєфно простежується причинно-наслідкова сутність цих правовідносин, є юридичні факти (лат. factum- зроблене, подія, вчинок). Під юридичним фактом в конституційному праві традиційно прийнято розуміти визначені гіпотезою конституційно-правової норми конкретні обставини (умови), з настанням яких виникають, змінюються або припиняються конституційно-правові відносини. Тобто конституційний юридичний факт.

Але таке визначення юридичного факту не розкриває його призначення в системі конституційно-правових відносин, зводить роль і місце юридичного факту до точки відліку конституційно-правових відносин. Юридичні факти як обов'язковий елемент конституційно-правових відносин є не тільки причинами (умовами, обставинами), що призводять до настання конституційно-правових відносин, а й наслідками існуючих конституційно-правових відносин, що ведуть до зміни чи припинення цих правовідносин. Тобто дуалізм правової природи конституційних юридичних фактів полягає в тому, що вони можуть бути як причиною, так і наслідком конституційно-правових відносин.

З огляду на те, що конституційні юридичні факти за своїм вольовим початком можуть мати як суб'єктивний, так і об'єктивний прояв у діях і подіях, можна стверджувати, що передбачена конституційно-правовими нормами цілеспрямована вольова поведінка суб'єктів конституційно-правових відносин, що проявляється в діяльності та поведінці цих суб'єктів, властива лише частині конституційно-правових відносин. Тоді як інша частина конституційно-правових відносин - події - не залежить від вольової діяльності або поведінки уповноважених суб'єктів, виступаючи об'єктивними проявами буття (стихійне лихо, народження дитини, досягнення повноліття тощо).

Відповідно до зазначеного вище, конституційний юридичний факт - це передбачені чи санкціоновані конституційно-правовою нормою причина або наслідок діяльності чи поведінки суб'єктів конституційно-правових відносин, або дії об'єктивних обставин, що зумовлюють виникнення, зміну та припинення конституційно-правових відносин.

Для конституційних юридичних фактів властиві такі кваліфікуючі ознаки: о-перше, конституційний юридичний факт є різновидом суспільних відносин, що виникають, змінюються та припиняються на основі конституційно-правових норм. По-друге, конституційні юридичні факти є обов'язковим, істотним елементом конституційно-правових відносин. Без конституційного юридичного факту конституційно-правові відносини не можуть ні виникнути, ні змінитися, ні припинитися. По-третє, за своїми сутністю і змістом конституційні юридичні факти можуть бути як цілеспрямованою вольовою діяльністю чи поведінкою суб'єктів конституційно-правових відносин, так і діями природних явищ, що відбуваються незалежно від волі відповідних суб'єктів. По-четверте, за впливом на конституційні правовідносини юридичні факти можуть виступати як причиною, так і наслідком, результатом цих правовідносин. По-п'яте, юридичні факти властиві конституційним правовідносинам на всіх їх стадіях - виникнення, зміни, припинення конституційно-правових відносин. До того ж один і той же конституційний юридичний факт може бути обов'язковим елементом різних конституційно-правових відносин. Водночас окремий вид конституційно-правових відносин може мати у своєму складі не одиничний конституційний юридичний факт, а цілу систему таких юридичних фактів, що отримала в юридичній науці назву "фактичного (юридичного) складу" правовідносин, зокрема у вигляді статусу окремих суб'єктів.

Конституційні юридичні факти як елемент конституційно-правових відносин різняться в кожному конкретно взятому випадку. Вони є досить різноманітними за сутністю і змістом, функціями, способами та засобами впливу на конституційні правовідносини, формою прояву та закріплення тощо. Тобто конституційні юридичні факти підлягають класифікації за певними критеріями.

Основними критеріями класифікації конституційних юридичних фактів є:

- сутність І зміст конституційних юридичних фактів;

- призначення у механізмі конституційно-правового регулювання (функції);

- умови існування тощо.

За сутністю та змістом юридичні факти в конституційному праві вчені-правознавці традиційно поділяють на юридичні події, юридичні дії та правові стани (режими). До юридичних подій у конституційному праві відносять факти, що не залежать від волевиявлення суб'єктів конституційно-правових відносин. Прикладом може бути досягнення громадянином певного віку для того, щоб бути кандидатом на посаду Президента України, народного депутата України, судді Конституційного Суду України тощо. Тобто події у конституційному праві, на думку вчених, створюють умови для настання конституційно-правових відносин.

Суб'єктивні конституційні юридичні факти - це передбачені конституційно-правовою нормою причини або наслідки діяльності чи поведінки суб'єктів конституційно-правових відносин, що виявляються у виникненні, зміні та припиненні конституційно-правових відносин. Вони є наслідком цілеспрямованої вольової діяльності учасників конституційних правовідносин, що виявляється в їх суб'єктивних правах і юридичних обов'язках. Прикладами суб'єктивних юридичних фактів можна вважати голосування громадян України на виборах і референдумах (ч. 1 ст. 38 Конституції України), прийняття рішення про усунення Президента України з поста внаслідок імпічменту (ст. 111 Конституції України) тощо.

Об'єктивні конституційні юридичні факти - це визначені чи встановлені конституційно-правовою нормою причини або наслідки впливу об'єктивних явищ на виникнення, зміну та припинення конституційно-правових відносин. Прикладом таких юридичних фактів є досягнення громадянином України віку, із якого він може обиратися народним депутатом України (ч. 2 ст. 76 Конституції України), Президентом України (ч. 2 ст. 103 Конституції України), бути кандидатом у судді Конституційного Суду України (ч. З ст. 148 Конституції України), настання умов надзвичайного стану (п. 1 ст. 4 Закону України "Про надзвичайний стан" від 26 червня 1992 р.) тощо.

Блок питань № 2

Державні символи є важливим атрибутом сучасної держави, складовою її конституційного ладу. Символи нації, створені нею в процесі власного державотворення, з часом, як правило, стають державними у результаті їх закріплення на законодавчо-правовому рівні. Історична традиція, унаочнена в символіці, перетворює населення на народ, формує націю. Державні символи України концентровано виражають провідну роль нації у становленні власної держави .

Державні символи - це визначені і закріплені на конституційно-правовому рівні офіційні знаки держави, які в лаконічній формі відображають її суверенітет та ідеологію і, як правило, мають етнічно-національне походження.

Державний Гімн Украї́ни — один із головних державних символів України поряд із прапором і гербом. Державним гі́мном є пісня «Ще не вмерла України і Слава, і Воля»: слова Павла Чубинського, музика Михайла Вербицького. Офіційна музична редакція ухвалена Верховною радою 15 січня 1992 року, текст гімну затверджено Законом України «Про Державний Гімн України» 6 березня 2003 року. 15 січня 1992 року музичну редакцію М. Скорика та Є. Станковича (для хору та фортепіано) Державного гімну затвердила Верховна Рада України[6], що знайшло своє відображення у Конституції України. Всю оркестровку здійснив О. Морозов. Тільки 6 березня 2003 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Державний Гімн України», котрий запропонував президент Леонід Кучма. Законопроектом пропонувалося затвердити як Державний Гімн національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами першого куплета і приспіву пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». Президентом було запропоновано змінити звучання першої строфи гімну на «Ще не вмерла України і слава, і воля».

Цей закон підтримали 334 народних депутати, проти висловилися 46 з 433, що зареєструвалися для голосування. Не брали участі в голосуванні фракції Соцпартії іКомпартії. З прийняттям цього закону Стаття 20 Конституції України набула завершеного вигляду. Національний гімн на музику Михайла Вербицького отримав слова, віднині затверджені законом.

Щодо порядку використання Державного Гімну України законодавець зазначив таке: "Встановити, що урочисті заходи загальнодержавного значення розпочинаються і закінчуються виконанням Державного Гімну України. Музичне виконання Державного Гімну України здійснюється під час проведення офіційних державних церемоній та інших заходів" (ст. 2 Закону України "Про Державний Гімн України"). Зазначене дає підстави стверджувати, що порядок використання державних символів України залишився практично неврегульованим.

Згаданий закон України жодним чином не врегулював питання захисту Державного Гімну України: "Наруга над Державним Гімном України тягне за собою відповідальність, передбачену законом" (ст. 3). Наведена стаття Закону України має формальний зміст і не охоплює правовим регулюванням суспільні відносини в частині захисту державних символів. Отже, необхідно оновити і наповнити реальним змістом Закон України "Про Державний Гімн України".

На виконання обов'язку громадянами України щодо шанування державних символів України, встановленого приписами ч. 1 ст. 65 Конституції України, спрямовані положення ч. 1 ст. 338 Кримінального кодексу України: "Публічна наруга над Державним Прапором України, Державним Гербом України або Державним Гімном України карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців або позбавленням волі на строк до трьох років" . Водночас залишається ряд нез'ясованих питань, наприклад, немає законодавчого визначення поняття "наруга над державними символами", що ускладнює кваліфікацію тих чи інших дій при визначенні наявності чи відсутності складу відповідного правопорушення, оскільки незрозуміло, які дії можна вчиняти з державними символами, а які - заборонено.

Підсумовуючи, варто зазначити, що неповагу до державних символів України можна розцінювати як неповагу до власної держави, українського народу та національних традицій. Отже, необхідно привести у відповідність до вимог ч. 6 ст. 20, п. 4 ч. 2 ст. 92 Конституції України нормативну базу в частині правової регламентації опису, порядку використання та охорони державних символів України.