46

РОЗДІЛ І

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КРЕДИТУВАННЯ

1. Суть, значення кредиту

Значення банківських установ як основних суб'єктів на грошово-кредитному ринку визначається їхньою здатністю залучати тимчасово вільні грошові кошти та спроможністю ефективно використовувати акумульовані ресурси для задоволення фінансових потреб реального сектора економіки з ціллю забезпечення безперервності індивідуального кругообігу капіталів підприємств. Саме від можливості банківської системи забезпечувати потреби суб'єктів господарювання необхідними грошовими ресурсами значною мірою залежать перспективи подальшого зростання вітчизняної економіки.

Кредит є універсальним засобом розподілу й перерозподілу національного доходу, фінансових, матеріальних і трудових ресурсів, вирівнювання рівнів рентабельності підприємств на основі переливу капіталів, що сприяє розвитку структурним зрушенням у національній економіці. Банківське кредитування та одержання процентів за кредит є вагомим джерелом отримання прибутків банку, а також виступає одним з головних джерел фінансування діяльності підприємств у ринковій економіці.

Термін “кредит” походить від латинського слова “сreditum”, що означає “позика”, “борг”. Деякі лінгвісти пов'язують його із “credos”, тобто “вірю”. Таким чином, поняття кредиту розглядається економічною наукою, як відносини про надання позики однією особою іншій, що засновані на довірі та передбачають повернення наданої вартості у певний строк з сплатою ціни за користування. Отже, можна сказати, що кредитним відносинам притаманні такі базові ознаки [19]:

- феномен кредитування означає передачу вартості однією особою іншій у тимчасове користування на умовах повернення та платності;

- економічною основою кредиту є тимчасово вільна від обігу мобілізована вартість, що здатна до відчуження та формування позичкового капіталу;

- кредитні відносини передбачають наявність довіри, тобто передбачають вільний рух інформації між позичальником і кредитором.

Кредит - це економічні відносини між юридичними та фізичними особами і державами з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою процента.

Позичковий процент або процент за кредит - це плата, яку одержує кредитор від позичальника за надані в позику гроші чи матеріальні цінності. Сутність процента як економічної категорії полягає в тім, що він становить частину прибутку, котру позичальник сплачує за взятий у кредит грошовий капітал, тобто процент - це ціна позичкового капіталу. Джерелом процента є додаткова вартість, що формується у процесі продуктивного використання цього капіталу.

Розмір процентної ставки на макрорівні залежить від:

1) попиту та пропозиції, які склалися на кредитному ринку;

2) стабільності грошового ринку в країні (чим вищий темп інфляції, тим дорожчою має бути плата за кредит, оскільки збільшується ризик банку);

3) рівня облікової ставки центрального банку.

Комерційні банки самі встановлюють розміри процентних ставок і визначають їх у кредитному договорі, укладеному з позичальником. Як правило, за базу беруть облікову ставку центрального банку з доповненням «маржі».

Маржа (від фр. marge - край) - різниця між процентною ставкою за наданий банком кредит, і ставкою, яку банк сам оплачує за залучені (куплені) ресурси. Розмір маржі для банків, як правило, не регламентується, бодай у певних випадках центральний банк може це зробити (наприклад, на кредити, що надаються комерційними банками за рахунок ресурсів центрального банку) [9].

Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на розрахункових і поточних рахунках, залучені на депозитні рахунки кошти юридичних і фізичних осіб, міжбанківські кредити, та кошти отриманні від випуску цінних паперів. Будь-який комерційний банк ставить за мету забезпечити високу якість власного кредитного портфеля.

Кредитний портфель – це сукупність кредитів, наданих банком на певну дату, він характеризує розмір капіталу, вкладеного банком у кредитні операції. Кредитний портфель включає агреговану балансову вартість усіх кредитів, у тому числі прострочених, пролонгованих і сумнівних щодо повернення.

Головними принципами банківського кредитування є забезпеченість, строковість, платність та цільова спрямованість. Принцип забезпеченості позичок має на меті захистити інтереси банку і не допустити збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника. Принцип строковості та платності означає, що кредит має бути повернений позичальником банку в заздалегідь обумовлений термін з відповідною платою за користування позички. Від дотримання цього принципу залежить перспектива надання нових кредитів. Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів на визначені цілі, обумовлені кредитним договором [11].

Економічні відносини між сторонами кредитної угоди виникають під час отримання позики, користування нею та її повернення. В цих відносинах завжди беруть участь не менш ніж дві сторони: кредитор - сторона, що передає вартість у грошовій чи натуральній формі в кредит і позичальник - сторона, що зацікавлена в одержані позики для досягнення своєї певної мети. Одержання кредиту передбачає обов’язок позичальника повернути у встановлені кредитним договором строки визначену суму боргу (суму, яка була отримана від банку), а також сплатити проценти за користування кредитом. Ці сторони називаються суб'єктами кредитної угоди, а ті грошові чи матеріальні цінності, затрати чи проекти, відносно яких укладається угода позики, - є об'єктом кредиту.

Крім цього, умовами кредитного договору часто передбачається необхідність здійснення позичальником інших платежів, пов’язаних з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту, як на користь банку (комісії за відкриття поточного рахунку, здійснення розрахунково-касового обслуговування, забезпечення обслуговування кредитної заборгованості, що, наприклад, пов’язано з бажанням позичальника одержувати виписки за кредитним/картковим рахунком, реалізація валютно-обмінних операцій, надання консультаційних, у тому числі юридичних, послуг тощо), так і на користь третіх осіб (страхові платежі, платежі за послуги нотаріусів, інших осіб, біржові збори тощо).

У разі невиконання позичальником обов’язків, установлених кредитним договором, щодо забезпечення повернення кредиту, а також у разі втрати або істотного погіршення стану наданого в заставу майна, яке залишається в користуванні позичальника, банк має право вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту та сплати фактично нарахованих процентів. Право банку пред’явити таку вимогу також, як правило, зазначено у кредитному договорі [16].

Значення категорії кредит найповніше виявляється у функціях, що він виконує. Сучасні економісти визначають три основні функції кредиту: перерозподільчу, емісійну та контрольну (рис. 1.1).

Рис. 1.1 – Функції кредиту

Функція перерозподілення полягає в тім, що з допомогою кредиту відбувається перерозподіл грошових капіталів на засадах повернення. Вона проявляється як за мобілізації грошових капіталів, що тимчасово не беруть участі в господарському обороті, так і за їх розміщення у сфери економічної діяльності. У цій функції кредит виступає тільки як форма передачі капіталу з одних рук до інших.

Джерела кредитних коштів:

- заощадження населення (головне);

- грошові залишки на рахунках у банку;

- вивільнені кошти із кругообороту капіталу:

1) кошти цільового призначення (спеціальні фонди);

2) амортизаційні відрахування;

3) невикористаний прибуток;

4) тимчасово несплачені податки (строк сплати не збігається з періодом нарахування);

5) тимчасово вільні кошти для виплати заробітної платні (період нарахування не збігається з періодом виплати).

- невикористані бюджетні кошти. Функція кредиту в цьому разі полягає в тім, щоб мобілізувати ці реальні грошові ресурси, якомога скоротити строк їхнього «заморожування» і трансформувати у форму позичкового капіталу.

З іншого боку, за допомогою кредиту виникає зосередження позичкового капіталу у найпріоритетніших сферах економічної діяльності.

Другою функцією кредиту є емісійна (антиципаційна), тобто випуск грошей для обслуговування платіжного обороту. Зміст цієї функції кредиту випливає із функції грошей як засобу платежу. Будь-яка емісія готівкових чи депозитних грошей - результат кредитної операції. Видача позики збільшує грошову масу в обороті, а погашення позики її зменшує. Саме методами кредитної експансії (розширення кредиту) та кредитної рестрикції (звуження кредиту) регулюється кількість грошей в обороті.

У цій функції кредит сприяє економії витрат грошового обігу. Через кредит здійснюється прискорення обороту грошей; взаємне зарахування платежів; впровадження прогресивних систем розрахунків для юридичних та фізичних осіб, що в кінцевому підсумку забезпечує скорочення грошової маси в обороті та економію суспільних витрат.

Контрольна функція виникає із самої природи кредиту. Вона полягає в тім, що в процесі кредитування забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів кредиту з боку суб'єктів кредитної угоди. Призначення кредиту як економічної категорії характеризують конкретні прояви його функцій у даному соціально-економічному середовищі.

У ринковій економіці роль кредиту виявляється в регуляції, тобто в оптимізації пропорцій суспільного відтворення. Кредитна форма перерозподілу ВВП та національного доходу є завершальною інстанцією. Вона охоплює, поряд з фінансовою також виробничу й невиробничу сфери, різні галузі виробництва й різні регіони. Отже, кредит певною мірою впливає на структурну перебудову економіки, на формування важливих пропорцій в економічній системі: співвідношення між фондами відшкодування, нагромадження і споживання. Сприяючи вирівнюванню норми прибутку в різних галузях, кредит впливає на галузеву структуру економіки, бо тимчасово вільні ресурси перерозподіляються в ті галузі, де забезпечується отримання високих прибутків [19].

Вкрай важлива роль кредиту в забезпеченні науково-технічного прогресу та обслуговуванні інноваційного процесу. Кредит є вагомим джерелом фінансування капітальних вкладень. За умов ринкової економіки дедалі більшої ваги набуває кредит в обслуговуванні інноваційного процесу, розвитку малих і середніх виробничих структур, у підготовці та перепідготовці наукових кадрів. Кредит сприяє прискоренню концентрації та централізації капіталу через використання акцій та облігацій корпоративної форми власності, якій нині належать провідні позиції в системі економічних відносин.

Кредит використовується як один із ефективних інструментів розвитку процесів інтеграції національної економіки у світову економічну систему.

Загальноприйнято виділення форм кредиту за наступними функціональними ознаками: характер кредитних відносин, склад учасників кредитної операції, об'єкт і сфера кредитування та ін. Таким чином, в економічній літературі аналізуються наступні форми кредиту: товарна і грошова.

В економічній та законодавчо-нормативній літературі на даний час немає єдиного підходу до визначення сутності кредиту. Аналіз наукової літератури та нормативних документів банківської практики показує представлений в (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Аналіз літературних джерел щодо визначення категорії «кредит»

Джерело	Визначення
1	2
Закон України «Про банки та банківську діяльність» [1]	Банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми;
Положення «Про кредитування» (№ 246 1995 рік) Національного банку України [2]	Кредит – це позичковий капітал банку у грошовій формі та в банківських металах, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.
Горбунова Л. М. [7]	Кредит – це гроші, які позичальник отримує від банку чи іншій фінансової установи, уклавши з ним кредитний договір і які підлягають поверненню разом з відсотками, на умовах і в строк, передбачені кредитним договором.
Мочерний С. В. [17]	Кредит – це позика в товарній або грошовій формі на умовах повернення у певний термін з виплатою відсотків.
Євтух Т. О. [12]	Кредит – певні блага надані у тимчасове користування
Панова О. С. [19]	Кредит – це кошти, що надаються на придбання товарів та послуг і який погашається поступово.
Савлук М. І. [20]	Кредит – це суспільні відносини, що виникають між економічними суб’єктами у зв’язку з переданням один одному в тимчасове користування вільних коштів на засадах зворотності, платності та добровільності.

Розглянувши всі визначення, що представлені в табл. 1.1 можна погодитися з визначенням Л. М. Горбунова. Отже, кредит – це гроші, які позичальник отримує від банку чи іншій фінансової установи, уклавши з ним кредитний договір і які підлягають поверненню разом з відсотками, на умовах і в строк, передбачені кредитним договором [7].

Характеристика основних цілей діяльності комерційного банку визначається його місцем у системі ринкових відносин та функціонуванням саме як ринкового інституту, а їх конкретне формулювання має збігатися із певними вимогами і факторами впливу.

Конкретизація умов діяльності комерційного банку може передбачати виокремлення наступних його стратегічних цілей [3]:

1) максимізація прибутку, що випливає із природи банківської справи як одного із видів бізнесу та діяльності банку як комерційного підприємства, метою якого є отримання доходу;

2) забезпечення ліквідності банку як здатності своєчасно і в повному обсязі виконувати свої зобов’язання у грошовій формі, що випливає із завдання забезпечення збереження залучених коштів і своєчасного їх повернення кредиторам і вкладникам;

3) мінімізація ризиків, що супроводжують основні види банківських операцій і загрожують платоспроможності банку та фінансовим інтересам його акціонерів, вкладників і кредиторів;

4) досягнення стабільної конкурентної переваги на ринку, що визначає наявність у комерційного банку постійної клієнтської бази та надійних перспектив її розширення у всіх секторах економіки;

5) забезпечення зростання вартості банку, що знаходить відображення у рості ринкової вартості його капіталу, виходячи із позитивних показників банківської діяльності;

6) найбільш повне задоволення потреб клієнтів, що означає надання великого і якісного набору необхідних їм послуг із постійним впровадженням новітніх технологій банківських операцій;

7) сприяння розвитку економіки, що передбачає вкладення банками ресурсів у виробничу сферу, перспективні галузі і розвиток регіонів, що є засобом ув’язки банківської діяльності із загальним господарським розвитком і, як результат, – зміцнення ресурсної основи і подальшого розширення власних операцій банку.

Із визначення стратегічних цілей діяльності комерційного банку виникають конкретні завдання щодо формування ним власного кредитного портфеля, який є відображенням сукупності здійснюваних банком кредитних операцій і утворює основу його активів. Очевидно, що при постановці завдань формування кредитного портфеля загальні, стратегічні цілі діяльності банку потребують певної конкретизації й обрання пріоритетів.

Виходячи із тих завдань, які виникають при здійсненні кредитних операцій банку, і розгляду їх як головного структурного компонента активів і джерела доходів, абсолютно очевидно, що кредитний портфель формується з метою отримання комерційним банком доходів. Але водночас у зв’язку із тією ж обставиною ключового місця у загальній величині активів кредитні вкладення справляють вагомий вплив на ліквідність і фінансову стійкість комерційного банку, що визначається передусім рівнем кредитного ризику і може найбільшою мірою вплинути на здатність банку виконувати свої платіжні зобов’язання, тобто на його платоспроможність.

Платоспроможність у цьому контексті необхідно розуміти як здатність комерційного банку своєчасно і в повному обсязі виконувати свої платіжні зобов’язання, які враховуються як у балансі, так і в позабалансовому обліку. При цьому платоспроможність у контексті формування банком кредитного портфеля варто розуміти у широкому сенсі слова – не лише як здатність відповідати за зобов’язаннями у пасивах, а й здатність власне видавати кредит в міру надходження заявок від клієнтів на отримання позичок, тобто по суті формувати кредитний портфель.

Таким чином, обрання трьох пріоритетів серед загальних цілей діяльності банку – забезпечення належної дохідності, мінімізація кредитного ризику, підтримання необхідного рівня платоспроможності – можна вважати ключовими завданнями кредитної діяльності банку, а відтак і цілями формування ним власного кредитного портфеля [14].

1.2 Характеристика та класифікація банківських кредитів

Кредитні операції займають вагоме місце у діяльності комерційного банку. Вони включають в себе операції по наданню коштів позичальнику на умовах строковості, повернення, платності у відповідності з умовами договору між кредитором і позичальником. Види позикових операцій надзвичайно різноманітні і їх можна класифікувати за різними ознаками та критеріями.

Сутність кредиту знаходить своє відображення в його класифікації. Існують конкретні розбіжності в класифікації кредитів у частині виділення одними авторами форм кредиту, іншими - видів кредиту, третіми - змішанням цих категоріальних елементів. З нашої точки зору, доречно виділити форми, види і типи кредиту у взаємозв'язку і підпорядкованості, а також представити наступну градацію кредиту (табл.1.2).

Таблиця 1.2

Класифікація банківських кредитів

Ознаки банківських кредитів	Класифікація банківських кредитів
За характеристикою форми та суб’єкту надання кредиту	За формою позикової вартості: товарна форма грошова форма змішана форма За суб'єктом кредитування: комерційні кредити банківські кредити державні кредити міжнародні кредити
Термін використання	короткострокові кредити (до одного року) середньострокові кредити (до трьох років) довгострокові кредити (понад три роки)
Забезпечення	забезпечені заставою незаставне забезпечення незабезпечені кредити (бланкові)
Ступінь ризику	стандартні кредити з підвищеним ризиком
Метод надання кредиту	одноразові позики перманентні позики гарантовані позики

Продовження табл. 1.2

Спосіб повернення кредиту	поступово єдиним платежем по завершенні терміну кредиту відповідно до особливих умов, які передбачені у кредитних угодах за вимогою кредитора з регресією платежів
Термін повернення кредиту	термінові кредити кредити до запитання прострочені кредити відстрочені (пролонговані) кредити
Характер визначення відсотка	з фіксованим відсотком з нефіксованим відсотком
Спосіб сплати відсотка	звичайний кредит оплата відсотків у момент погашення кредиту оплата відсотків рівними частинами
Кількість кредиторів	надається одним банком синдиковані (консорціальні) паралельні
Призначення кредиту	Суб'єктного призначення з боку позичальника: торгово-промисловим підприємствам сільськогосподарським підприємствам міжбанківські кредити небанківським фінансово-кредитним установам органам влади Суб'єктного призначення з боку кредитора: банківські установи небанківські фінансово-кредитним установи Об'єктного призначення: іпотечні споживчі інвестиційні лізингові

За призначенням і характером використання позикових коштів вирізняють низку типів банківських кредитів. Як видно з наведеного переліку кредитів, їх неможна однозначно віднести до вказаного критерію. Так, більшість вказаних кредитів враховують не призначення, а суб’єкта кредитування. У свою чергу, позички під нерухомість, цінні папери, пов’язані з вексельним обігом, контокорентний кредит характеризуються наявністю відповідного забезпечення [7].

Кредити незабезпечені заставою, що називаються в банківській практиці довірчими, надаються тільки під зобов'язання позичальника погасити позичку. Ці кредити пов’язані з великим ризиком для банку, тому потребують ретельнішої перевірки кредитоспроможності позичальника та видаються під більш високий відсоток.

Термінові позички – це позички, які надаються банком на строк, зафіксований за згодою з позичальником. Вони бувають трьох видів: короткострокові – до 1 року; середньострокові – від 1 до 3 років; довгострокові – понад 3 років. Така класифікація сьогодні не є актуальною, адже з позицій міжнародних стандартів обліку, як основи формування інформаційної системи банку, є поділ позичок на короткострокові (до 1 року) і довгострокові (більше 1 року).

До безстрокових належать позички, що видаються банком на невизначений строк, тобто так звані позички до запитання. Позичальник повинен погасити таку позичку за першою вимогою банку. Якщо ж банк не вимагає повернення, то кредит погашається за розсудом позичальника.

Простроченими вважаються позички, за якими минули строки повернення, установлені в кредитному договорі між банком і позичальником. Такі позички враховуються окремо. Відстрочені – це позички, за якими на прохання позичальника банком ухвалено рішення про перенесення на пізніший час строку повернення кредиту. Відстрочка погашення позички оформляється звичайно шляхом додаткової угоди до основного кредитного договору та супроводжується встановленням більш високої процентної ставки.

На основі представленої систематизації необхідно визначити місце кредитів у системі кредитних відносин і, в такий спосіб, представити їх характеристику. Для цього пропонується розглянути, як довгостроковий кредит інтегровано у різні форми і типи кредитів [4].

Найпоширенішими є позички, що видаються одним банком. Синдиковані кредити видаються банківським консорціумом, у якому один із банків бере на себе роль менеджера, збирає з банків - учасників необхідну для клієнта суму ресурсів, укладає з ним кредитний договір і видає позичку.

Провідний банк (менеджер) займається також розподілом відсотків. За операції, пов'язані із синдикованим кредитуванням, банк-менеджер (глава консорціуму) одержує відповідну винагороду. Паралельні позички припускають участь в їх наданні декількох банків. Тут кредит одному позичальникові видають різні банки, але на тих самих же узгоджених умовах.

Зазначений перелік варто доповнити таким критерієм, як класифікація за видами валюти, адже, як вже зазначалось вище, кредит може надаватись як у національній, так і в іноземній валюті.

Отже, можна зробити висновок, що запропоновані рекомендації дозволять оптимізувати механізм класифікації кредитів банківських установ і сформує більш упорядковану систему для організації аналітичного обліку цих операцій.