3.1. Етапи становлення відносин між Європейським Союзом та Республікою Молдова.

Як і Грузія, Республіка Молдова також має недовгу, але багату на події історію відносин з Європейським Союзом. Все почалося 28 листопада 1994 року з моменту підписання угоди про партнерство і співробітництво між Республікою Молдова та Європейським Союзом (вступила в дію у липні 1998 року). Тодішнім Президентом РМ був колишній перший секретар ЦК Компартії Молдовської РСР та колишній голова Президії Верховної Ради Молдовської РСР Мірча Снєгур. Даним документом було встановлено нормативно – правові основи між сторонами в політичній, економічній, торгівельній та правовій сферах, зафіксовано основні принципи підтримки політики Молдови у розвитку демократії та верховенства закону при вирішенні питань, що стосуються прав людини та громадянина. Також цією угодою було визначено необхідність запровадження в країні наступних важливих компонентів соціального та політичного значення: стійкий та стабільний економічний розвиток, повноцінний перехід від командно – адміністративної до ринкової економічної системи, яка є більш конкурентноздатною, шляхом інвестицій, заохочення торгівлі та гармонізації економічних відносин. [53] Підписання та ратифікація даної угоди стала першим кроком, який задекларував позицію молдовського уряду щодо визначення майбутнього країни. Цей документ фактично був розрахований на 10 років.

Проте, до моменту приходу до влади у Молдові Володимира Вороніна, який, за іронією долі очолював Партію Комуністів Республіки Молдова, молдовські чиновники практично нічого не робили в цьому напрямку. Сам же пан Воронін, враховуючи його належність до комуністів та зайняття ним посади лідера парламентської фракції ПКРМ з 1998 до 2001 року мав класичні проросійські погляди, яких він, власне і не приховує до сьогодні. Він заявляв, що у випадку приходу комуністів до влади в країні, Молдова має думати про вступ до Союзу Росії та Білорусі – утворення, що мало наприкінці 1990 – х років розпочати процес реінтеграції двох країн колишнього Радянського Союзу в по суті нову наддержаву, але фактично, процес поетапної організації єдиного гуманітарного, політичного, економічного та військового простору між Російською Федерацією та Республікою Білорусь сьогодні перебуває в замороженому стані: Лукашенко свого часу заявив, що Білорусь не відмовиться від своєї незалежності навіть на користь «братньої Росії» [54].

Володимир Миколайович Воронін аргументував свою позицію тим, що у разі вступу його країни до Союзної держави Росія – Білорусь, буде вирішена проблема територіальної цілісності Молдови, буде відновлено контроль над Придністров’ям, а російська мова стане другою державною нарівні з румунською. Однак, вже після перемоги на президентських виборах 2001 року він же заявив,що питання надання російській мові статусу державної громадяни мають розглянути на референдумі, який так і не відбувся. На практиці, все обмежилося виключно покращенням якості викладання російської мови в молдовських школах та розробкою плану відновлення територіальної цілісності Молдови шляхом надання Придністров’ю особливого статусу. У 2003 році цей план був розроблений і отримав назву «Меморандум Козака», його автором став Дмитро Козак – заступник голови Уряду РФ, а тоді, в 2003 році – керівник апарату Уряду Росії. Згідно цього плану, Молдова мала би стати «асиметричною» федерацією, яка би включала в себе, власне Молдову, Гагаузію та Придністров’я на правах автономних регіонів. Росія, в якості гаранту врегулювання придністровського конфлікту, залишала свої війська чисельністю до 20 тисяч осіб на території Молдови терміном на 20 років, а російська мова мала би стати другою державною, нарівні з румунською. Але в самий останній момент, президент Молдови передумав підписувати цей меморандум, пояснивши цей вчинок тим, що даний меморандум дає переваги виключно сепаратистському анклавові на лівобережжі Дністра. ОБСЄ, США та ЄС підтримали дії молдовського лідера.

Починаючи з 2003 року, офіційна влада Молдови повернулася до вихідних позицій щодо інтеграції країни в Європейський Союз. Цей несподіваний для багатьох молдаван крок влади, на нашу думку, був спричинений хвилями т.зв «кольорових революцій» в Україні та Грузії, де, в результаті зміни влади еліти також проголосили своєю головною зовнішньополітичною метою вступ до ЄС та НАТО. На президентських виборах 2005 року Воронін був переобраний на другий термін. Його підтримали 75 депутатів парламенту Республіки Молдова, у тому числі, предсавники партій проєвропейського напрямку: християнські демократи (ХДП), ліберали, соціал – демократи. Далі відносини між Європейським Союзом та Республікою Молдова вийшли на новий рівень – в жовтні 2005 року в Кишиневі офіційно розпочала свою роботу Делегація ЄС в Республіці Молдова, яка забезпечує виконання наступних завдань: розвиток відносни (економічних та політичних між Європейським Союзом та Республікою Молдова), інформування громадськості про розвиток Евросоюзу, контроль за виконанням Угоди про асоціацію між ЄС та Молдовою (підписана 27 червня 2014 року, разом із Грузією та Україною).

У 2004 році (22 лютого) було прийнято План дій ЄС-РМ, мова про який піде в наступній частині цього розділу. Але Воронін у якості «єврокомуніста» та президента країни зміг протриматися лише до квітня 2009 року, коли через масові заворушення, організовані опозицією він був змушений піти зі своєї посади. Його обов’язки впродовж чотирьох років виконували представники альянсу «Наша Молдова» («Moldova Noastră»; «Молдова Ноастре»): Міхай Гімпу (Ліберальна партія); Влад Філат (Ліберально – демократична партія); Маріан Лупу (Демократична партія Молдови). Цікавий факт: альянс «Наша Молдова», який спочатку створювався як спільна платформа політичних партій антикомуністичного спрямування, після свого приходу до влади в 2009 році сформував т.зв альянс «За європейську інтеграцію», який зайняв в Парламенті Республіки Молдова 58/101 наявних місць. Однак, вже наступного року, в результаті позачергових парламентських виборів, «Наша Молдова», яка була основною складовою даного альянсу, не пройшла до парламенту. Хоча, перемога знову дісталася альянсу «За європейську інтеграцію», нова коаліція антикомуністичних сил не була сформована: у 2011 році «Наша Молдова» увійшла до складу Ліберально – демократичної партії, а сам альянс «За європейську інтеграцію» впродовж 2011 – 2013 перетворився на Коаліцію проєвропейського правління, до складу якого увійшли Ліберал – Демократична, Демократична та Ліберал – реформаторська партії. Остання на початковому етапі свого існування найменувалася Радою з реформування Ліберальної партії.

Причиною створення цієї «нової старої» партії стало звинувачення лідера ЛПМ, в.о Президента РМ (2009 – 2010 рр.) Міхая Гімпу його ж однопартійцями у авторитаризмі та перевищенні владних повноважень. На його місце був запропонований примар (мер, міський голова) Кишинева Дорін Кіртоаке, який займав посаду віце – голови даної партії. Однак його місце зайняв Іон Хадирке, голова парламентської коаліції Ліберальної партії. Разом із Володимиром (Владом) Філатом та Маріаном Лупу, що є очільниками Ліберал – Демократичної та Демократичної партій відповідно, він підписав 30 травня 2013 року угоду про створення Коаліції проєвропейського правління. У той же день був затверджений уряд, очільником якого став Юрій Лянке. До складу цього уряду увійшло 4 з 18 міністрів – представників Ліберал – реформаторської партії [55]. Символом даної політичної сили є орел, намальований в мінімалістському стилі, який дивіться в бік Європи та має на своїх крилах 12 зірок – символ Європейського Союзу.[56]

У 2010 році розпочалися переговори між Європейським Союзом та Республікою Молдова щодо розробки нової угоди про Асоціацію, яка мала б замінити угоду про партнерство та співробітництво, підписану ще в 1994 році. Спочатку її планувалося підписати у листопаді 2013 року, на саміті «Східного партнертства», але тоді ця угода була тільки парафована. Підписали ж її, як вже було сказано, 27 червня 2014 року. Наразі йде процес ратифікації сторонами цієї угоди: молдовський парламент ратифікував її вже 2 липня 2014 року.[57]

2011 року Молдова офіційно отримала від комісара ЄС з внутрішніх справ Сесилії Мальмстрем план дій щодо лібералізації візового режиму, а впродовж 2013 – 2014 років візовий режим для власників біометричних паспортів Молдови було скасовано.

Також варто зазначити, що Молдова з липня 1995 року бере участь в роботі Парламентської Асамблеї Ради Європи (присутні 5 представників). Окрім цього, Молдова, як і Грузія, бере участь в роботі таких програм та проектів Європейського Союзу, як INOGATE, «Східне партнерство» на рівні з Україною та Грузією, а також у роботі Eurocontrol. Про ці організації вже було згадано вище.

Не слід забувати про те, що Європейський Союз та Республіка Молдова мають ряд інших важливих документів: наприклад, угода про створення поглибленної зони торгівлі з ЄС, яка передбачає поступову лібералізацію (до 10 років з дати підписання) торгівлі товарами і послугами, вільне пересування робочої сили, зниження митних зборів, технічних і нетарифних бар'єрів. Зазначена угода має на меті забезпечення широкого доступу молдовських товарів на ринки ЄС, який нараховує 500 млн. споживачів, а також збільшити інвестиційні можливості для країни. Також ЄС в 2010 році ініціював початок переговорів з керівництвом Молдови щодо угоди про повітряне сполучення з метою зниження собівартості авіа перельотів між Молдовою та країнами ЄС. Європейський Союз є головним донором фінансової системи Молдови: в період з 2010 по 2013 роки було виділено 550 млн. євро на допомогу Молдові. Крім того, в рамках двосторонніх програм, Республіка Молдова отримує більше 90 млн. євро фінансової допомоги щорічно, що робить країну найбільшим отримувачем допомоги у перерахуванні на душу населення, а також, в рамках Європейської політики сусідства. [58]

Молдова, разом із Європейським Союзом та Україною бере участь в роботі такої структури, як Місія Європейського Союзу з надання прикордонної допомоги Молдові та Україні (European Union Border Assistance Mission to Moldova and Ukraine, скорочено – EUBAM).