8. Лексикографія як окрема мовознавча, її предмет, завдання, значення.

Лексикографія, словникарство — розділ мовознавства, пов'язаний зі створенням словників та опрацюванням їх теоретичних засад. Відповідно до цього виділяють практичну й теоретичну лексикографію. Тісно пов'язана з лексикологією. Лексикографія виникла з практичних потреб пояснення незрозумілих слів, яке початково здійснювалося у вигляді глос , тобто тлумачення написів на берегах і в тексті рукописів книг.

Завдання лексикографії

Лексикографія займається словникарським кодифікуванням лексики якоїсь мови в цілому, зокрема її літературного різновиду (також лексики окремих авторів), чи в частинах облизько (діалектні словники), чи ділянкових (термінологічні словники), в діахронному перекрої (історичні словники з простеженням розвитку форм і значень включених слів), з розглядом походження слів (етимологічні словники з розкриттям найдавнішої форми й значення та споріднености з їх лексемами в інших мовах), з поданням сучасної правописно-наголосової норми слів (правописні й орфоепічні словники), їх уживання у стійких словосполученнях і фразеологізмах (фразеологічні словники) і стилістичного цінування (стилістичні словники); значення слів можуть подаватися тією самою мовою (тлумачні й енциклопедичні словники) або якимись іншими мовами (перекладні, дво- й кількамовні з поданням еквівалентів з інших мов).

9. Визначення слова. Слово в мові, в тексті й у словнику.

Слово − найменша самостійна одиниця мови, що складається зрідка з одного звука, а частіше із граматично оформленого звукового комплексу, за яким суспільною практикою закріплене певне значення і якому властива відтворюваність у процесі мовлення.

Слово є не тільки «ярликом», що позначає окремий предмет, дію чи якість. Семантична структура слова набагато складніша. Багато слів мають не одне, а декілька значень. Явище багатозначності слів — широке, і точна «предметна віднесеність» чи найближче значення слова є по суті вибором потрібного значення з низки можливих.

Слово як основна одиниця мови у своєму значенні фіксує, закріплює знання через зв'язок із певним поняттям і завдяки словам, знання про зовнішній світ вкладаються у мовну свідомість.

Словниковий склад мови зберігається не лише в мовній свідомості народу, а й в окремої людини як носія мови.

Функціонування слів у мові й тексті спирається на їх лексичне значення і на логіко-предметні зв’язки, що існують між значеннями слова. Лексична сполучуваність – здатність слова поєднуватися з цілими класами слів, об’єднаними спільністю значення і здатністю сполучатися тільки з певними словами цих класів

10. Визначення слова. Основні ознаки слова як мовної одиниці.

Проблема визначення слова належить у сучасному мовознавстві до дискусійних. Деякі вчені заперечували навіть саму можливість дати задовільну дефініцію слова з тих міркувань, що в різних мовах воно виявляється і оформлюється по-різному. У науці відомі різні критерії виділення слова, з-поміж яких синтаксичний критерій, семантико-логічний, психологічний та ін. О. Потебня, наприклад, пропонував звертати увагу на слово − як єдність членороздільного звука і значення. Більшість дослідників розглядають слово як фонетичну, семантичну і граматичну єдність.

Слово − найменша самостійна одиниця мови, що складається зрідка з одного звука, а частіше із граматично оформленого звукового комплексу, за яким суспільною практикою закріплене певне значення і якому властива відтворюваність у процесі мовлення .

Головні ознаки слова: номінативність, інформативність, індивідуальність лексичного значення, позиційна автономність, синтаксична самостійність, відтворюваність, цільнооформленість; здатність пов’язуватися з іншими слова в реченні змістовими і граматичними зв’язками.

Великі труднощі викликає кваліфікація вигуків як специфічних мовних знаків − вони не входять до класу ні слів, ні морфем.