5. Народнорозмовна і книжна лексика – два основні джерела формування лексичного складу української літературної мови.

Відомо, що сферу вживання лексики передусім визначають дві форми мови – усна і писемна. Відповідно до цього розрізняють усно-розмовну (або розмовну) і книжно-літературну (або книжну) лексику. Уся сукупність слів нашої мови поділяється на літературну, розмовну (або народно-розмовну), просторічну, діалектну і жаргонну лексику. Кожне слово, реалізуючись у мовленні, залежно від суспільних сфер уживання набуває додаткових нашарувань у значенні, що зумовлено різними формами існування національної мови. Саме народно-розмовна лексика має виразні конотативні семи, вивчення яких і сьогодні є досить актуальним, оскільки розмовна мова становить “різновид літературної мови, відмінний від книжної літературної мови і вживаний у повсякденному спілкуванні, у неофіційних життєвих ситуаціях.

Народно-розмовна лексика характеризується наявністю конототивних сем розмовності, фамільярності, іронічності, зневажливості, пестливості, розмірно-оцінності, лайливості і вульгарності. Вона є значною мірою унормованою, але відрізняється від літературної усним функціонуванням.

Основні підгрупи розмовної лексики: 1) власне розмовна, яка вказує на розмовний характер слова: “вовтузитись”, “самогонка”, “хуліганистий”; 2) фамільярна лексика, яка виражає дружні стосунки або сприймається як розв’язна, безцеремонна: “друзяка”, “відчикрижити”, “нікудишній”; 3) іронічна лексика, яка передає глузування: “барахляні фільми”, “з вихилясом”; 4) зневажлива лексика, яка вказує на відсутність поваги до когось: “баран” (про людину), “пика”, “патли”; 5) пестлива лексика виражає усі позитивні почуття, емоції : “крихітка”, “лисичка”, “школярчата”; 6) розмірно-оцінна лексика, яка вказує на розмір предмета, ступінь вияву ознаки, дії: “квиточок”, “на риночку”, “дрихнути”; 7) лайлива і вульгарна лексика, яка передає незадоволення в образливій, непристойній формі: “мордяка”, “падлюка”.

Книжна лексика — слова, властиві передовсім писемному мовленню: держава, мир, розгляд, спостереження, намір, меценатство, пунктуальність, істина, рішення.

Книжну лексику вживають не тільки в писемному мовленні. У щоденному усному спілкуванні люди часто порушують теми, які передбачають уживання книжних слів. Книжна лексика поділяється на такі групи:

• суспільно-політична лексика — слова, пов'язані з політичним і громадським життям суспільства і людини в суспільстві: Верховна Рада, Рада Європи, без'ядерна держава;

• наукова лексика — слова, що вживаються в науковій літературі та в мовленні науковців: експеримент, аргумент, дослід;

офіційно-ділова лексика — слова, уживані у діловому спілкуванні, зокрема під час складання документів (ділових паперів): наказ, закон, заява.

6. Фразеологія як окрема мовознавча галузь, її предмет, завдання, значення та зв’язок з іншими гуманітарними науками. Фразеологія та пареміологія.

Фразеологія (від грецького phrasis - вираження, logos - вчення) — розділ мовознавства, в якому вивчаються лексично неподільні поєднання слів. Фразеологією називають також сукупність властивих мові усталених зворотів і висловів.

Об’єктом дослідження фразеології як розділу мовознавства є стійкі вислови, їх семантика, структура, походження, роль у мові, взаємозв’язок з іншими мовними одиницями, зокрема словом і реченням.

До складу фразеології входять ідіоми, порівняння, крилаті вислови, прислів'я, приказки, стійкі формули, звороти науково-термінологічного характеру, афоризми, сталі вислови з виробничо-технічної сфери та ін.

У фразеології, як і в лексиці, спостерігаються системні зв'язки, тобто фразеологічна одиниця може вживатися в кількох значеннях, вступати в омонімічні, синонімічні, антонімічні відношення. На відміну від слів, багатозначність фразеологізмів обмежена і має свої специфічні особливості, які обумовлюються ступенем семантичної цілісності, структурно-семантичною залежністю окремих компонентів стійких словосполучень. Наприклад, крутити голову може означати: 1) захоплювати кого-небудь, закохувати і 2) збивати з пантелику, говорити неправду.

Фразеологія тісно пов’язана із стилістикою. Оскільки джерельна база походження фразеологізмів української мови, як і лексем, надзвичайно широка, то і стилістичні можливості фразеологізмів є широкими і різнобічними. Фразеологізми належать до текстотворчих стильових засобів.

Наприклад, у науковому стилі текстотворчими є фразеологізми: технічний потенціал, доведення теореми та ін. Проте в межах одного чи кількох стилів фразеологізми диференціюються ще й за стилістичним значенням та колоритом. Наприклад, виділяються книжні, поетичні, часто урочисто-піднесені, високі фразеологізми: випити гірку чашу, дантове пекло, еолова арфа.

Пареміологія - підрозділ фразеології, розділ філології, присвячений вивченню і класифікації паремій - прислів'їв, антиприслів’їв, приказок, девізів, слоганів, афоризмів , загадок, прикмет та інших висловів, основним призначенням яких є коротке образне вербальне вираження традиційних цінностей і поглядів, заснованих на життєвому досвіді групи, народу і т. п.