1.Походження і розвиток української мови. Основні етапи становлення української літературної мови.

Генеалогічно українська мова належить до індоєвропейської мовної східнослов'янської підгрупи слов'янської групи мов .Історію української мови починають від праслов’янської мовної єдності, яка виділилася з індоєвропейської прамови приблизно в ІІІ тис. до н. е. Праслов'янська доба тривала близько 2000 років.Безперервність історичного розвитку етносу на українських землях від середини І тис. н. е. до нашого часу може свідчити про те, що після розпаду праслов'янської мовної єдності в цьому ареалі почав формуватися український етнос і відповідно — українська мова. Вона перейняла від праслов'янської значний специфічний лексичний фонд і чимало фонетичних та граматичних рис, які в інших слов'янських мовах замінилися новими, а в українській мові вони склали найдавнішу групу мовних особливостей.Разом з християнством до Київської Русі прийшла старослов'янська (або церковнослов’янська) мова, створена на базі давньоболгарських діалектів Кирилом і Мефодієм. Нею писалися релігійні та офіційні тексти. Старослов’янська мова довгий час виконувала функції писемної мови.З 14 по 18 ст. на теренах України побутувала староукраїнська мова, яка активно використовувалася, як писемна. Поява нової української мови, яка згодом стала сучасною, датується ХІХ ст. Її зачинателем вважається письменник І.Котляревський , а основоположником вважають Тараса Григоровича Шевченка. В основі сучасної літературної мови лежить система полтавсько-наддніпрянських говірок.У подальшому розвитку укр літ мови велику роль відіграли письменники-класики такі, як Марко Вовчок, Панас Мирний, М.М.Коцюбинський, І.Франко, Леся Українка та ін., які впроваджували традиції Шевченка в розвитку укр літ мови на народній основі.На сучасному етапі відбувається явище мовної інтеграції ( взаємодія і вплив 2-х чи більше мов).

Основні етапи становлення укр. Літ мови:

1) Спільнослов’янська мова (3 тис. до н.е. – 4 ст. н.е.). 2) Давньоруська мова. Становлення усної форми (7 – 9 ст.). 3) Давньоруська мова (10 – 13 ст.). 4) Староукраїнська мова (14 – 18 ст.). 5) Нова українська мова (19 – 21 ст.).

2. Лексикологія як окрема мовознавча галузь, її предмет, завдання, значення та часткові відгалуження (порівняльна лексикологія, історична л., контрастивна л., семасіологія, ономасіологія).

Лексикологія.

Завданням лексикології є також встановлення загальної кількості слів у мові. Це можна зробити тільки приблизно, бо основний словниковому складі мови відбуваються зміни: одні слова зникають із вжитку, інші з'являються.

Порівняльна лексикологія – досліджує словниковий склад двох чи більше мов із метою виявлення структурно-семантичних подібностей і відмінностей між ними.

Історична лексикологія досліджує закономірності формування, розвитку і збагачення словника мови від найдавніших часів.

Контрастивна лексикологія, на думку багатьох мовознавців, - галузь лінгвістики, яка не має значних досягнень. До однієї з актуальних проблем контрастивної лінгвістики належить вивчення зв’язків і співвідношень між прямим і переносним значенням слів.

Семасіологія - давніша назва семантики, науки про значення слів та словосполучень, що використовуються для називання, номінації окремих предметів і явищ дійсності.

Ономасіологія — підрозділ лінгвістики, який вивчає процеси найменування. Її називають ще теорією номінації. Ономасіологія протиставляється семасіології за спрямуванням, напрямком дослідження.