8.Державний кредит і державний борг

Як економічна категорія державний кредит – сукупність економічних відносин між державою в особі органів влади і управління, з одного боку, і резидентами (фізичними і юридичними особами) та нерезидентами ( у тому числі іноземними державами й міжнародними фінансовими інституціями), з іншого, при яких держава традиційно виступає у ролі позичальника (рідше кредитора і гаранта).

Конкретними формами прояву державного кредиту є державні позики (забезпечені випуском цінних паперів чи залучені на підставі угод) та гарантії.

Державний кредит відрізняється від банківського кредиту. Він, як правило, використовується для покриття дефіциту державного бюджету. Джерелом його повернення і сплати відсотків є доходи бюджету, а не прибуток від вигідно розміщеного кредиту.

Основною формою державного кредиту є державні позики, які прийнято класифікувати за певними ознаками (табл.11.1.)

За правовим оформленням розрізняють:

• державні позики, що надаються на підставі угод (безоблігаційні). Як правило, угодами оформляються кредити від урядів інших країн (міжурядові позики на двосторонній основі), а також кредити від міжнародних організацій і фінансових інститутів (зовнішні позики на багатосторонній основі);

• державні позики, забезпечені випуском цінних паперів, за допомогою яких мобілізуються кошти на фінансовому ринку.

За місцем розміщення позики поділяють на:

• внутрішні позики (облігації, казначейські зобов’язання), що розміщуються на внутрішньому фінансовому ринку і зазвичай у національній валюті. У процесі розміщення внутрішніх державних позик можуть брати участь резиденти і нерезиденти. Допуск нерезидентів до ринку державнитх цінних паперів розширює їх фінансові можливості;

• зовнішні позики (облігації, фідуціарні позики), які розміщуються на міжнародному фінансовому ринку переважно в іноземній валюті чи безоблігаційні позики, що надаються на підставі угод і надходять ззовні від урядів інших країн, міжнародних організацій та нерезидентів.

Залежно від статусу позичальника ( точніше емітента) позики поділяють на:

• державні, що випускаються центральними органами управління ( в Україні Міністерством фінансів за рішенням Кабінету Міністрів України). Кошти, акумульовані від їх розміщення, спрямовуються у державний бюджет;

• місцеві, що випускаються місцевими органами управління, а кошти від них спрямовуються у відповідні місцеві бюджети. В Україні ці позики ще не набули достатнього поширення, як у розвинутих країнах, однак у перспективі вони можуть стати важливим фінансовим інструментом економічного розвитку.

Залежно від строків погашення державою своїх боргових зобов’язань розрізняють:

• короткострокові (поточні, термін погашення до одного року);

• середньострокові (від одного до п’яти років);

• довгострокові (понад п’ять років).

За видами дохідності державні позики поділяються на:

• відсоткові, коли виплата доходу за державними позиками

здійснюється у вигляді позикового відсотка. При цьому може встановлюватися, як твердо фіксована на весь період позики ставка, так і плаваюча, тобто така, яка змінюється залежно від різних чинників, перш за все, попиту і пропозиції на кредитному ринку;

• безвідсоткові (дисконтні), які характерні тим, що державні цінні папери реалізуються зі знижкою, а погашаються за номінальною вартістю. Відсотки за такою облігацією не нараховують, а дохід кредитора виникає внаслідок її погашення за ціною, вищою від ціни придбання;

• виграшні, які реалізуються без встановлення фіксованого відсотка, а

виплата доходу здійснюється на підставі проведення тиражів виграшів. Дохід таким чином, отримують не всі кредитори, а тільки ті , чиї облігації виграли.

За характером обігу цінних паперів державні позики поділяють на:

• ринкові, які вільно купуються і продаються на ринку цінних паперів;

• неринкові, які мають обмеження щодо купівлі і продажу, або не допускають виходу цінних паперів на ринок, тобто їх власники не можуть їх перепродати.

За формою випуску державних позик розрізняють:

• готівкові (супроводжуються емісією державних цінних паперів);

• безготівкові позики (проводяться шляхом записів на відповідних рахунках в електронному депозитарії).

За способом погашення позики поділяються на:

• ординарні (погашення може проходити одночасно для всіх випущених позик);

• серійні (погашення здійснюється частинами через певні проміжки часу);

• з достроковим погашенням . До дострокового погашення держава може вдатися лише за наявності відповідних коштів.

Залежно від забезпеченості державні позики поділяють на:

• заставні, що забезпечуються державним майном чи конкретними доходами;

• беззаставні, що не мають конкретного матеріального забезпечення, а їх надійність визначається авторитетом держави.

Оформлення внутрішніх державних позик може здійснюватися двома видами цінних паперів – облігаціями і казначейськими зобов’язаннями (векселями).

Облігація є борговим зобов’язанням держави, по якій у встановлені терміни повертається борг і виплачується дохід у формі відсотка або виграшу. Облігації можуть бути знеособленими (для покриття бюджетного дефіциту) і цільовими (під конкретні проекти).

Облігація має номінальну вартість – позначену суму боргу – і курсову ціну, по якій вона продається і перепродується залежно від її прибутковості, надійності і ліквідності. Різниця між курсовою ціною і номінальною вартістю є курсовою різницею.

Ознаки класифікації та види державних позик

Ознака класифікації	Вид позики
За правом оформлення	На підставі угод (безоблігаційні); забезпечені випуском цінних паперів
За місцем розміщення	Внутрішні; зовнішні
Залежно від статусу позичальника (емітента)	Державні; місцеві
Залежно від термінів погашення	Короткострокові (поточні, як правило, до 1року); середньострокові (від 1 до 5 років); довгострокові позики (понад 5 років)
За видами дохідності	Відсоткові позики; безвідсоткові (дисконтні) позики; виграшні позики
За характером обігу цінних паперів	Ринкові; неринкові
За формою випуску	Готівкові; безготівкові
За способом погашення	Ординарні; серійні; з достроковим погашенням
За видами забезпеченості	Заставні; беззаставні

Казначейські зобов’язання (векселі), мають характер боргового зобов’язання, направленого тільки на покриття бюджетного дефіциту. Виплата доходу здійснюється у формі відсотків. Казначейськими зобов’язаннями, як правило, оформляються короткострокові позики (іноді середньострокові – казначейські ноти), облігаціями – середньо та довгострокові позики.

Одним із перспективних джерел залучення позикового капіталу державою є вихід на світові фінансові ринки. Акумулювати кошти із зовнішніх джерел можна шляхом:

• розміщення єврооблігацій;

• залучення фідуціарних позик;

• емісії облігацій державної зовнішньої позики.

Єврооблігації – це боргові зобов’язання, що є одним із видів цінних паперів, котрі випускаються позичальниками з метою отримання довгострокових кредитів на євроринку.

Єврооблігації мають всі ознаки облігацій, а також деякі особливості:

• вони розміщуються на ринках кількох країн одночасно;

• валюта єврооблігації є іноземною як для кредитора, так і для боржника (за винятком банків США);

• гарантом позики виступає емісійний синдикат, створений банками кількох країн, який переважно і розміщує єврооблігації.

Фідуціарні позики – позики, що випускаються одними суб’єктами (переважно іноземними комерційними банками), а відповідальність за них несе інший суб’єкт(Україна в особі Міністерства фінансів).

Таким чином, державним кредитом є сукупність достатньо різноманітних форм і методів фінансових відносин. Кожна держава обирає найдоцільніший і прийнятний для неї спосіб реалізації специфічного виду фінансових відносин – державного кредиту.

Державний кредит вимагає особливого контролю. Цей контроль розповсюджується як на залучення позикових коштів, так і на їх погашення.

Залучення позик повинне грунтуватися на двох принципах: мінімізація вартості позики і встановлення стабільності державних цінних паперів на фінансовому ринку.

Державний борг - сума всіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави перед внутрішніми і зовнішніми кредиторами, а також відсотків за ними (включаючи гарантії за кредитами, що надаються іноземними позичальниками державним підприємствам).

Розрізняють первинний борг, який дорівнює сумі основного боргу без нарахованих відсотків і непогашений борг, який складається із основної суми боргу і нарахованих відсотків.

Розрізняють також поточний і капітальний державний борг, внутрішній і зовнішній.

Поточний борг – сума основного боргу, що підлягає погашенню в поточному році, й належних до сплати у цей період відсотків за усіма випущеними на цей момент позиками.

Капітальний борг – це загальна сума боргу й відсотків, що мають бути сплачені за позиками.

Внутрішній борг – це сукупність зобов’язань держави перед резидентами.

Зовнішній борг – це сукупність зобов’язань держави перед нерезидентами.

Вважається, що внутрішній борг має певні переваги над зовнішнім. Це пояснюється тим, що повернення внутрішнього боргу і виплати відсотків за ним не зменшують фінансового потенціалу держави, тоді як зовнішній борг має у своїй основі відплив капіталу з держави. Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у власності держави. Платоспроможність держави за зовнішніми позиками залежить насамперед від валютних надходжень, тобто від позитивного сальдо торговельного балансу держави.

Державний борг має економічно обгрунтовані межі. Величина боргу характеризує стан економіки і фінансів держави, ефективність функціонування його урядових структур. Оскільки джерелом покриття державного боргу є доходи бюджету, тобто податки, можна стверджувати, що величина боргу – це узяті авансом у населення податки. Однією з головних характеристик становища боргової залежності країни є відношення суми державного боргу до ВВП. Міжнародний банк реконструкції та розвитку критичним рівнем цього показника вважає 80-100 %.

У більшості країн світу величина державного боргу регулюється законодавчо. В Україні величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60 відсотків фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту.

Державний внутрішній борг України складається із заборгованості минулих років і заборгованості, яка виникає по поточних боргових зобов’язаннях Уряду України.

До боргових зобов’язань Уряду України відносяться випущені їм цінні папери, інші зобов’язання в грошовій формі, гарантовані Урядом України, а також отримані ним кредити.

Боргові зобов’язання Уряду України можуть бути короткострокові (до 1 року), середньострокові (1-5 років) і довгострокові (5 і більше років).

Боргові зобов’язання Уряду України виступають у вигляді облігацій внутрішньої державної позики і зобов’язань державного казначейства України.

В окремих випадках можуть бути застосовані і інші форми урядових боргових зобов’язань. Характер і умови таких зобов’язань у кожному конкретному випадку визначає Уряд України за узгодженням з Національним банком України.

Держава повинна забезпечити обслуговування державного боргу.

Обслуговування державного боргу – це комплекс заходів держави по погашенню позик, виплаті відсотків по ним і зміні умов погашення випущених позик. Погашення позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів. В окремих випадках держава удається до рефінансування державного боргу, тобто погашенню заборгованості шляхом випуску нових позик.

Управління державним боргом полягає в забезпеченні платоспроможності держави, тобто можливості погашення нею своїх боргів. Управління державним боргом може розглядатися як у широкому так і у вузькому розумінні.

Отже, управління державним боргом – комплекс заходів, що здійснюються державою в особі її уповноважених органів щодо визначення обсягів та умов залучення коштів, їх розміщення і погашення, а також забезпечення платоспроможності держави.

У процесі управління державним боргом вирішуються такі завдання:

• пошук ефективних умов запозичення коштів (мінімізації вартості боргу);

• недопущення нецільового і неефективного використання запозичених коштів;

• забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу та нарахованих відсотків;

• визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями ;

• забезпечення стабільності валютного курсу та фондового ринку.

Політика ефективного управління державним боргом базується на певних принципах ( рис.11.1)

Управління державним боргом розглядають як циклічний і багатостадійний процес, що послідовно включає такі три стадії:

залучення – використання – погашення позик.

1. На стадії залучення позик законом України «Про державний бюджет» на відповідний рік установлюються граничні розміри боргу, вказуються обсяги державних запозичень із чіткою класифікацією на внутрішні і зовнішні. На цій стадії основну увагу слід акцентувати на мінімізації затрат при погашенні боргу, враховуючи такі основні аспекти:

• обсяги позик;

• форми і умови запозичення ( валюта запозичення, відсоткові ставки,

строки погашення і пільговий період тощо);

• структура позик (за кредиторами й формами позик).

2. Управління розміщенням запозичених коштів є основним елементом системи управління державним боргом. Воно має базуватися на принципі максимізації доходу від залучених коштів та створення джерел його погашення.

Використання позик може бути:

• бюджетним, коли залучені ресурси спрямовуються на поточне споживання, шляхом фінансування поточних бюджетних витрат, у тому числі на покриття дефіциту бюджету. Це найменш ефективний спосіб використання залучених коштів;

• фінансовим, коли залучені ресурси стають джерелом фінансування інвестиційних проектів і використовуються на розвиток національного виробництва. Цей спосіб є найпрогресивнішим видом використання державного боргу.;

• фінансово-бюджетним, коли запозичення використовуються як на фінансування поточних бюджетних потреб, так і на інвестиційний розвиток економіки в цілому.

3. Останнім етапом управління державним боргом є його погашення та обслуговування, яке здійснюється шляхом проведення платежів з виконання боргових зобов’язань перед кредиторами щодо погашення основної суми боргу, сплати відсотків та супутніх витрат, передбачених умовами випуску державних цінних паперів, угодами про позику, державними гарантіями та іншими документами.

Існує суттєва відмінність між поняттями «погашення боргу» і «обслуговування боргу».

Погашення боргу – це виконання боргових зобов’язань перед кредиторами щодо сплати основної суми боргу, тобто суми позики, визначеної угодою про позики або номінальної вартості державних цінних паперів.

Обслуговування боргу – це виплата відсотків за позиками (доходу, що сплачується на користь кредитора).

Обслуговування і погашення державного боргу здійснюється у процесі виконання державного бюджету. Безпосередню оплату здійснює Державне казначейство України.

Фінансово-правові і бюджетно-процедурні засади управління державним боргом регламентуються чинним законодавством України. Це: Конституція України, Бюджетний кодекс України, закони «Про державний бюджет України» на відповідний рік.

Збереження фінансової незалежності- підтримання оптимальної структури державного боргу, поступове заміщення зовнішнього запозичення внутрішнім.

Безумовності-забезпечення безумовного виконання державою всіх зобов’язань перед інвесторами і кредиторами, які держава як позичальник взяла на себе.

Оптимізація структури – підтримання оптимальної структури боргових зобов’язань за строками обертання і погашення, зглажування «пікових платежів»

Мінімізація вартості державного боргу –у тому числі за рахунок довгострокового викупу боргових зобов`язань держави з дисконтом

Прозорості – дотримання відкритості і повної прозорості запозичень, забезпечення доступу міжнародних рейтингових агенств до достовірної інформації про економічний стан у державі

Мінімізація ризиків – диверсифікація та оптимізація джерел запозичень для зниження впливу коливань кон’юктури світового ринку капіталів і ринку цінних паперів на ринок державних зобов’язань

Рис. Основні принципи управління державним боргом

В Україні в управлінні державним боргом беруть участь:

• Кабінет Міністрів України;

• Міністерство фінансів України ( департамент державного боргу);

• Національний банк України;

• Державне казначейство України.

• Міністерство фінансів України та НБУ беруть участь у залученні та розм

МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМ БОРГОМ

Пролонгація боргу

Консолідація боргу

Конверсія боргу

Викуп боргу із дисконтом на вторинному ринку

Списання / анулювання частини боргу

Обмін боргу на акції національних підприємств чи національну валюту

Тимчасовий мораторій на виплату відсотків або частини основного боргу

Рис.11.2. Методи управління державним боргом

З метою ефективного управління державним боргом, розв’язання проблеми зниження боргового навантаження та ризику невиконання боргових зобов’язань, а також забезпечення платоспроможності держави використовують реструктуризацію як метод врегулювання проблеми державної заборгованості.

Реструктуризація боргу – угода кредитора з позичальником, який має труднощі з погашенням своїх фінансових зобов’язань, про нову схему їх погашення. Реструктуризація боргу може проводитись за допомогою таких методів (схем управління державним боргом) (рис. 11.2.)

Пролонгаця боргу – форма добровільної згоди кредиторів на відстрочення виплат за зобов’язаннями боржника.

Списання/анулювання частини боргу – відмова уряду від погашення боргу, зумовлена фінансовою неспроможністю держави, її банкрутством або політичними мотивами (застосовується до найменш розвинутих країн, нездатних погасити свої борги).

Конверсія боргу – зміна початкових умов державної позики, зокрема зміна строків позики, часу виплати, способу погашення позики, а найчастіше – зміна величини позикового відсотка ( зміна доходності позик);

Консолідація боргу - зміна умов позики щодо часу її чинності (тривалості) з можливою зміною величини позикового відсотка, зокрема перетворення короткострокових державних позик у довгострокові, об’єднання кількох державних позик попередніх років в одну позику. Консолідація і конверсія можуть проводитись одночасно.

Викуп боргу з дисконтом на вторинному ринку – скорочення обсягу державного боргу через викуп власних боргів із дисконтом (знижкою) на вторинному ринку.

Обмін боргу на акції національних підприємств чи національну валюту – одна із найпоширеніших ринкових схем реструктуризації державного боргу. Передбачає надання кредиторам права продажу боргів з дисконтом за національну валюту, на яку в результаті можна придбати акції національних компаній. Частіше використовується безпосередній обмін (своп) боргів на акції компаній, що перебувають у державній власності.

Реструктуризація зовнішнього боргу проводиться у рамках Паризького клубу офіційних кредиторів (реструктуризація міжурядових позик і позик, гарантованих урядом) та Лондонського клубу приватних кредиторів (реструктуризація комерційного боргу). Борг перед МВФ і Світовим банком реструктуризації не підлягає.

Управління державною заборгованістю є одним із ключових факторів забезпечення макроекономічної стабільності в державі.